Будапешт, 14 лютого 2002 – Днями цю новину було поширено через національне інформаційне аґентство МТІ та інформаційні служби провідних угорських телеканалів. Річ у тім, що в Угорщині з часу укладення з Україною базового договору початком 90-х років діяли тільки два українські відділення при кафедрах слов’янських мов у будапештському університеті ім. Лоранта Етвеша, в седліцькому університеті ім. Атілли Йожефа, а також змішана русинсько-українська кафедра в педінституті міста Ніритьгази. Потреба посилення вивчення української мови, літератури і культури на базі вищої освіти Угорщини неодноразово обговорювалася на спільних українсько-угорських міжурядових комісіях з питань захисту прав національних меншин. Проте, пункт кочував з одного протоколу до іншого, а проблема так і залишалася відкритою.
Частково, за словами угорських урядовців, таки стан пояснювався тим, що українці Угорщини оформилися як національна меншина недавно – 10 років тому. За різними оцінками, їх є в Угорщині від кількасот до 3-5 тисяч. Практика останніх років свідчить, що досить невеликий відсоток дітей з українських родин висловлюють бажання здобувати вищу освіту українською мовою через проблеми з подальшим працевлаштуванням. Таким чином, актуальним є питання набору студентських груп і окремих курсів. В умовах ринкової економіки фінансування малоперспективних проектів за попередніх урядів вважалося справою не вигідною, незважаючи на те, що Україна є найбільшим сусідом Угорщини з огляду на багатомільйонні трудові ресурси і великий економічний потенціал.
Інша річ, коли б Україні вдалося вийти бодай на рівень виробництва кінця 80-х років і відповідних обсягів торгівлі з Угорщиною. Тоді знання української мови одразу стало б користуватися значним попитом у сусідів. Наразі про це можна лише мріяти. І все ж, поступаючись наполяганням української сторони, в Будапешті таки хочуть відкрити першу повноцінну кафедру української мови й літератури. Це виглядає цілком логічним кроком на тлі толерантної позиції Києва щодо впровадження Закону про статус закордонних угорців, чого не скажеш щодо урядів Румунії й Словаччини. Також чимало цікавих проектів удалося втілити останнім часом в Україні у рамках надання допомоги угорській національній меншині на Закарпатті. Один лише їхній формальний перелік викликає в тутешніх угорців належну повагу до східної сусідки.
Частково, за словами угорських урядовців, таки стан пояснювався тим, що українці Угорщини оформилися як національна меншина недавно – 10 років тому. За різними оцінками, їх є в Угорщині від кількасот до 3-5 тисяч. Практика останніх років свідчить, що досить невеликий відсоток дітей з українських родин висловлюють бажання здобувати вищу освіту українською мовою через проблеми з подальшим працевлаштуванням. Таким чином, актуальним є питання набору студентських груп і окремих курсів. В умовах ринкової економіки фінансування малоперспективних проектів за попередніх урядів вважалося справою не вигідною, незважаючи на те, що Україна є найбільшим сусідом Угорщини з огляду на багатомільйонні трудові ресурси і великий економічний потенціал.
Інша річ, коли б Україні вдалося вийти бодай на рівень виробництва кінця 80-х років і відповідних обсягів торгівлі з Угорщиною. Тоді знання української мови одразу стало б користуватися значним попитом у сусідів. Наразі про це можна лише мріяти. І все ж, поступаючись наполяганням української сторони, в Будапешті таки хочуть відкрити першу повноцінну кафедру української мови й літератури. Це виглядає цілком логічним кроком на тлі толерантної позиції Києва щодо впровадження Закону про статус закордонних угорців, чого не скажеш щодо урядів Румунії й Словаччини. Також чимало цікавих проектів удалося втілити останнім часом в Україні у рамках надання допомоги угорській національній меншині на Закарпатті. Один лише їхній формальний перелік викликає в тутешніх угорців належну повагу до східної сусідки.
