Прага, 16 лютого 2002 - Ім’я Олександра Оглоблина, одного з найбільш серйозних українських істориків, на довгі роки було заборонено згадувати навіть в українсько-радянській критиці так званої «буржуазно-націоналістичної історіографії». Ця історична постать із складною життєвою долею у чомусь подібна до ще одного, довгий час не згадуваного в Україні, і чи не найглибшого у ХХ столітті письменника та історика - Віктора Петрова. Сьогодні день пам’яті Олександра Оглоблина і варто згадати хоча б основні його життєві етапи.
Студентам історичних факультетів радянських університетів інколи доводилося наштовхуватися на згадки про Олександра Оглоблина і ставалося навіть так, що й маститі професійні критики історіографії так званих «українських буржуазних націоналістів» далеко не завжди були готові щось відповісти допитливим студентам про цю особу та його історичні праці. Лише з кінця 80-х, коли почали поволі відкриватися спецхрани, про Оглоблина у науковому, університетському середовищі стало відомо більше. І офіційна ідеологія вже агонізуючої радянської системи намагалася представити його, насамперед, як «зрадника українського народу і фашистського запроданця», замовчуючи при цьому величезну науково спадщину українського історика.
Так, дійсно, у житті Олександра Оглоблина мав місце факт, у вересні-жовтні 1941 року, коли він став на коротко під час німецької окупації головою Київської міської управи але за цю свою слабкість тих кількох тижнів початку нацистської окупації сам Оглоблина картав себе все життя. Мусимо відзначити, що у цей складний історичний час мало-хто з відомих і навіть видатних людей не здійснював помилок. І якби із-за них викреслювали з історії та піддавали забуттю, то ми недорахувалися багатьох видатних мислителів світу, таких, як німець Гайдеґґер, норвежець, Нобелівський лауреат - Гамсун та інших.
На щастя, наукова спадщина Олександра Оглоблина поволі повертається в Україну і відновлюється з колишніх кадебістських спецхранів. Бо вже за радянських часів, а університет Оглоблин закінчив у 1919-му, він став відомим істориком та автором багатьох досліджень з соціально-економічної і політичної історії України. В –1930-31 роках був ув’язнений ДПУ, а в 1933-35 роках позбавлений всіх наукових посад в академії наук і на кафедрах. Потім доля закинула Оглоблина на Захід, де він продовжував плідну наукову і науково-організаційну діяльність. Він є автором близько 700 публікацій, у тому числі 30 книжок, зокрема - «Нарисів з історії капіталізму на Україні», «Українсько-московська угода 1654 року», «Українська історіографія 1917-1956» «Гетьман Іван Мазепа та його доба». У посвяті до відомого в Україні історичного посібника Ореста Субтельного є слова подяки і Олександру Оглоблину, як наставнику і вчителю. Вчителем і наставником він був для багатьох поколінь істориків.
Студентам історичних факультетів радянських університетів інколи доводилося наштовхуватися на згадки про Олександра Оглоблина і ставалося навіть так, що й маститі професійні критики історіографії так званих «українських буржуазних націоналістів» далеко не завжди були готові щось відповісти допитливим студентам про цю особу та його історичні праці. Лише з кінця 80-х, коли почали поволі відкриватися спецхрани, про Оглоблина у науковому, університетському середовищі стало відомо більше. І офіційна ідеологія вже агонізуючої радянської системи намагалася представити його, насамперед, як «зрадника українського народу і фашистського запроданця», замовчуючи при цьому величезну науково спадщину українського історика.
Так, дійсно, у житті Олександра Оглоблина мав місце факт, у вересні-жовтні 1941 року, коли він став на коротко під час німецької окупації головою Київської міської управи але за цю свою слабкість тих кількох тижнів початку нацистської окупації сам Оглоблина картав себе все життя. Мусимо відзначити, що у цей складний історичний час мало-хто з відомих і навіть видатних людей не здійснював помилок. І якби із-за них викреслювали з історії та піддавали забуттю, то ми недорахувалися багатьох видатних мислителів світу, таких, як німець Гайдеґґер, норвежець, Нобелівський лауреат - Гамсун та інших.
На щастя, наукова спадщина Олександра Оглоблина поволі повертається в Україну і відновлюється з колишніх кадебістських спецхранів. Бо вже за радянських часів, а університет Оглоблин закінчив у 1919-му, він став відомим істориком та автором багатьох досліджень з соціально-економічної і політичної історії України. В –1930-31 роках був ув’язнений ДПУ, а в 1933-35 роках позбавлений всіх наукових посад в академії наук і на кафедрах. Потім доля закинула Оглоблина на Захід, де він продовжував плідну наукову і науково-організаційну діяльність. Він є автором близько 700 публікацій, у тому числі 30 книжок, зокрема - «Нарисів з історії капіталізму на Україні», «Українсько-московська угода 1654 року», «Українська історіографія 1917-1956» «Гетьман Іван Мазепа та його доба». У посвяті до відомого в Україні історичного посібника Ореста Субтельного є слова подяки і Олександру Оглоблину, як наставнику і вчителю. Вчителем і наставником він був для багатьох поколінь істориків.
