Бєлград, 18 лютого 2002 – Союзний уряд Югославії не брав участі в ув’язненні й видачі Мілошевича Міжнародному трибуналові й здавалося, що він не цікавиться ні гаазьким процесом. Проте, протягом вихідних влада постановила направити до Гааги офіційних спостерігачів. Міністр закордонних справ Ґоран Свіланович пояснив, що Мілошевич громадянин Югославії та, що уряд повинен дбати про долю кожного громадянина. Спостерігачі, зазначив міністр, не будуть захищати підсудного ні брати безпосередньої участі в процесі. Прем’єр-міністр Сербії Зоран Джінджич висловив протилежну думку. За його словами, уряд мав займатися Мілошевичем поки той перебував у Бєлграді. Наразі екс-президент належить Трибуналові й це мені більше подобається, сказав Джінджич.
Мовчазний прем’єр-міністр Драґіша Пешич ще більше зворушив громадян своїм зверненням до колишніх співробітників Мілошевича. Він їх закликав здатися Трибуналові й таким чином “зняти борг з себе, держави й нації”. Пешич зазначив, що “настав останній час для ухвалення закону про співробітництво з Трибуналом”, але не уточнив коли його буде ухвалено.
Голова союзного парламенту Драголюб Мічунович прямо сказав, що від видачі до Гааги інших звинувачених залежить співробітництво Югославії із західними країнами.
Зоран Лілич, попередник Мілошевича на чолі держави, заперечив, що він готовий свідчити перед Трибуналом. Він ствердив, що йому це було запропоновано. Поряд з цим, він нагадав про одну важливу річ, а саме, що прокурори не знайдуть жодного документу з підписом Мілошевича, оскільки той нічого не підписував. Лілич підкреслив, що екс-президент порушив конституцію, проголосивши себе верховним головнокомандувачем Збройних сил.
Натомість, готовність свідчити у Гаазі виявив голова парламенту краю Воєводина Ненад Чанак, багатолітній опозиціонер. Він готовий говорити перед судом у зв’язку з переговорами про розподіл Боснії й Герцеговини між Сербією й Хорватією, які свого часу вели Мілошевич і покійний хорватський президент Франьо Туджман. Чанак висловив здивування, чому прокуратура переважно висвітлювала злочини кінця, а не початку дев’яностих років. Це дало можливість Мілошевичу відповісти контратакою й говорити лише про наслідки авіаударів НАТО 1999 року.
Електронні мас-медіа у Бєлграді повідомляють, що проти Мілошевича готова свідчити й Біляна Плавшич, колишня президентка боснійських сербів, яка добровільно здалася Трибуналові. Вона мала підтвердити, що уряд Мілошевича фінансував армію боснійських сербів та парамілітарні угруповання. До речі, суд про це міг дізнатися й без пані Плавшич, оскільки президент Воїслаав Коштуніца недавно заявив, що Бєлград від 1 березня припинить фінансування сербських військовослужбовців у сусідній країні.
Оглядачі у Бєлграді дивуються чому прокурори між доказами не згадують сербські мас-медіа з дев’яностих років. В них усе написано чорним по білому: хто розповсюджував міжнаціональну ворожнечу, хто заохочував злочинців, хто керував операціями. Крім могил, що розсіяні по всій колишній Югославії, тодішні бєлградські засоби масової інформації містять найдостовірніші докази наслідків політики Мілошевича.
Мовчазний прем’єр-міністр Драґіша Пешич ще більше зворушив громадян своїм зверненням до колишніх співробітників Мілошевича. Він їх закликав здатися Трибуналові й таким чином “зняти борг з себе, держави й нації”. Пешич зазначив, що “настав останній час для ухвалення закону про співробітництво з Трибуналом”, але не уточнив коли його буде ухвалено.
Голова союзного парламенту Драголюб Мічунович прямо сказав, що від видачі до Гааги інших звинувачених залежить співробітництво Югославії із західними країнами.
Зоран Лілич, попередник Мілошевича на чолі держави, заперечив, що він готовий свідчити перед Трибуналом. Він ствердив, що йому це було запропоновано. Поряд з цим, він нагадав про одну важливу річ, а саме, що прокурори не знайдуть жодного документу з підписом Мілошевича, оскільки той нічого не підписував. Лілич підкреслив, що екс-президент порушив конституцію, проголосивши себе верховним головнокомандувачем Збройних сил.
Натомість, готовність свідчити у Гаазі виявив голова парламенту краю Воєводина Ненад Чанак, багатолітній опозиціонер. Він готовий говорити перед судом у зв’язку з переговорами про розподіл Боснії й Герцеговини між Сербією й Хорватією, які свого часу вели Мілошевич і покійний хорватський президент Франьо Туджман. Чанак висловив здивування, чому прокуратура переважно висвітлювала злочини кінця, а не початку дев’яностих років. Це дало можливість Мілошевичу відповісти контратакою й говорити лише про наслідки авіаударів НАТО 1999 року.
Електронні мас-медіа у Бєлграді повідомляють, що проти Мілошевича готова свідчити й Біляна Плавшич, колишня президентка боснійських сербів, яка добровільно здалася Трибуналові. Вона мала підтвердити, що уряд Мілошевича фінансував армію боснійських сербів та парамілітарні угруповання. До речі, суд про це міг дізнатися й без пані Плавшич, оскільки президент Воїслаав Коштуніца недавно заявив, що Бєлград від 1 березня припинить фінансування сербських військовослужбовців у сусідній країні.
Оглядачі у Бєлграді дивуються чому прокурори між доказами не згадують сербські мас-медіа з дев’яностих років. В них усе написано чорним по білому: хто розповсюджував міжнаціональну ворожнечу, хто заохочував злочинців, хто керував операціями. Крім могил, що розсіяні по всій колишній Югославії, тодішні бєлградські засоби масової інформації містять найдостовірніші докази наслідків політики Мілошевича.
