Київ, 20 лютого 2002 -Кажуть, що гарна журналістика - це завжди гарний зворотній зв’язок. Листи, надходження на пейджер, дзвіночки на прямі ефіри, гнівні графіті на стінах парадняка, - все це наглядно розповідає про те, що ви існуєте, що до вас не байдужі. Вранішній дзвінок дільничного міліціянта теж може бути свідченням великого почуття ще більших наглядаючих, підслуховуючих та підглядаючих служб. Але то так собі.
Справжня радість б’є в голову лиш тоді, коли за вас беруться “акули пера” та “віртуози фарсу”. Особливо ті, які стовідсотково бичать “Павутину” і на дух не зносять дилетантів з “Інтернет-майдану”. Знайшовся такий на байті “Обком”. “А єщо, - пише акула, - на “Свободє” в очєрєдной раз говорілі всякіє глупості о чістотє в інтернетє. А потом позвалі Горбуліна і задалі єму вопрос: “Єсть лі у єго партіі сайт?” Ги-ги-ги...”.
Далі продвинутий обкомівець заговорив іншомовними і малозрозумілими словами: “пліз, біном Ньютона, сініє буковкі”, ще далі якусь гидоту про сайт Горбуліна з тридцятьма трьома “хостами” і сорока сімома “хітами”. Для “нєпонятлівих” продвинутий журналюга пояснив “ето тіпа нє круто”. Прочитав я те все і стало мені “встидно”, “абідно” і “невдобно”. Махнув я тоді рукою та й накрутив хвоста Вікторові Недоступу, аби уважніше читав “Обком” та всю іншу віртуальну пресу (бо знову за “лохів” тримати будуть):
“Агентство “Інтерфакс” повідомило, що парламент підтримав пропозицію “Антимафії” попросити генпрокуратуру завести карні справи на президента Кучму, екс-міністра Лобова та нардепа Звягільського. Зловживання посадою, розтрата та розкрадання мільйонних сум. Автори перформанса – Омельченко, Єрмак та Шишкін прозирають подальшу процедуру імпічменту президента.
Газета “Сєгодня” відгукнулась майже віршованою реплікою “Ми імпічментом дорогу прокладем собі”, дещо легковажно потрактувавши таку активність як передвиборну агітацію.
Тим часом, ЗМІ спробували жваво зреагувати на радіодебати Ющенко – Симоненко. “Українська правда” кисло скривилася: на її думку, дискусія вийшла квола. Нічого гостренького. Комуніст плутався більше. Ющенко порадував авторів тим що він “тоже ахвіцер”.
“Кореспондент-нет” зосередився на підсумках десяти років незалежності. На думку Ющенка, “економічний курс останнього десятиліття був невдалим.” Симоненко тезу підхопив і у плутано-бадьорій манері червоних звинуватив абстрактні реформи та імперсональних реформаторів у створені залежної економіки.
Тонко натякнувши, що саме червоні найбільше дбають про незалежність. На підтвердження цієї тези комуніст зазначив, що за прем’єрства Ющенка стосунки з Росією були найгіршими. Ющенко говорив про наслідки вчорашнього, Симоненко про позавчорашне. Геноцид народів червоний лідер означив як “революцію прогресу та розвитку”.
Здеорієнтований пуховістю дебатів, “Обком-нет” вдався до аналітики. З автором, щоправда, поталанило не дуже. Заангажовіність та інфантильні уявлення про власну виключність скаламутили уяву автора, а словосполучення “біном Ньютона” вкинуло у нічим не виправданий снобізм. Сердега став повчати радіо “Свобода” , як укладати програми.
Приклад, стосовно того, як нічим не обґрунтоване відчуття власної виключності робить з Божого творіння моську, наводять “Вєсті-ру” у інтерв’ю з таким собі Леонтьєвим – ведучим одного з російських офіційних телеканалів.
Отримавши від українського суду вирок сплатити дві з половиною тисячі гривень за образу честі й гідності дружини Ющенка, персонаж з переляку почав дзяволіти, що українську судову систему він розглядає, як нужник, України не існує, а українці – щось середнє між мавпою та аборигенами племені мумбо-юмбо. Інтелігент начисто забув про декларовану дружбу валянка з чоботом, та про Мінську судову конвенцію.
“Кавказ.орг”, тим часом, розповідає про своє бачення “матушки”. “Росія перебуває під наркозом Чечні... Панічно боючись відпустити на волю змучену геноцидом та беззаконням маленьку країну, вона, перебуваючи в анабіозі, не помічає, як втрачає шматки самої себе...”.
Андрій Охрімович:
Поки Росія “кайфує” під наркозом і втрачає шматки, ми з вами відважно перейдемо до чергової банальщини. Згадаємо про те, що Інтернет, поки що, досі не став приступним для загалу засобом комунікації. Через брак грошей, більшість наших дядьків чудом техніки продовжують вважати елементарний комп’ютер, не кажучи вже про “Світову мережу” з її безмежними можливостями та малозрозумілими термінологічними наворотами. Тим не менше, дядько цей є повноцінним виборцем, а значить об’єктом уваги політтехнологів. В тому числі й тих, які спеціалізуються на Інтернеті. Микола За калюжний. Пара слів про значення цієї штуки у виборчому процесі.
“Попри низький відсоток доступності до своїх мереж, Інтернет відіграє непомірно більшу роль, ніж це може видатися насправді. Не будучи обмеженим законодавчими рамками, він став простором, де свобода збереглася у незайманому владними структурами вигляді. Напередодні виборів багато-хто намагається посилити свій політичний вплив, завдяки можливостям Інтернету. Про значення Інтернету говорить лідер блоку “Наша Україна” Віктор Ющенко:
“Інтернет як засіб інформування і засіб спілкування – це, з одного боку, надзвичайно корисно для демократичних процесів. З іншого боку, він використовується, коли “закидається” інформація без джерела, без посилань, і суспільство залишається дезінформовано. Мені здається, що мета і влади, і журналістики - щоб цей засіб використовувався виключно у конструктивних цілях”.
У передвиборчих баталіях, коли мова заходить про різного роду інформаційні, піар-технології та інші послуги, то неодмінно згадують про так званих російських спеціалістів.
Серед них навіть фігурує прізвище радника президента Росії Глєба Павловського. Дехто, і не безпідставно, схильний звинувачувати російських спеців у тому, що, надаючи тим чи іншим партіям мас-медійні послуги, вони виходять найперше з інтересів Росії, впливаючи на перебіг виборів. Чи використовує російських фахівців для роботи над своїм Інтернет-сайтом лідер блоку “Наша Україна” Віктор Ющенко? На це запитання відповідає він сам: “Я не можу ані сказати конкретно, хто, ні відхилити когось, хто може і не може брати в цьому участь”. Відповідь Віктора Ющенка виявилася дипломатичною. Не сказав “ні”, і не сказав “так”. А нам залишається думати-гадати, як воно є насправді. Реальність така, що розгортається виборча кампанія і Інтернет, у зв’язку з тим, очікує інформаційне перевантаження, і не тільки інформаційне.”
Андрій Охрімович:
Говорячи про те, що Інтернет, у зв’язку з виборами очікує не тільки інформаційне навантаження, Микола Закалюжний тицьнув пальцем в небо. Сайт “Україна кримінальна” публікує дещо абсурдну історію, яка трапилась з київським журналістом Стасом Речинським. Намагаючись спрогнозувати ситуацію в Україні, він виклав свої думки у популярному жанрі “підслуховування”. “Почалося це вночі, - розповідає Стас, - коли мені треба було писати якусь ідіотську статтю для якогось не менш ідіотського журналу. Писати зовсім не хотілось, думка оберталась довкола виборів і раптом захотілось мені уявити, що ось минули вибори, прийшов травень, і Кучма подав у відставку. Можу я, нарешті, помріяти трохи. Маю повне право.
І ось намарилось мені, що напередодні цієї радісної події, сидять у Криму два мужика: Кучма і Путін, дивляться на море і ведуть між собою бесіду. Далі текст від початку до кінця придумано мною”. Розшифровка балачки зводиться до обговорення кандидатури наступника українського президента. “Кінах, чи Литвин”, - мізкують фігуранти. “Лєонід Даніловіч, всьо под контролєм...” – запевняє Кучму Путін.
Наступного дня автор мулі підсунув текст знайомому політологу, як щось вицуплене з Інтернету. Той повірив. Разом пореготали. Стас вирішив підкинути “мрію-прогноз” у якесь видання. Колеги-журналісти “дизу” друкувати не захотіли. Тоді він переслав “розшифровку” кільком друзям у різні видання під шапкою: “Таку ось хріновину запропонували придбати одному авторитетному українському виданню за мізерну суму в 50 тис. баксів... Хріновина у вигляді лазерного диску із записом розмови двох невідомих...” Паралельно текст потрапив на форум одного з українських Інтернет-видань. Відгуків набралось біля семи. Хтось повірив, хтось одразу сказав – “липа”. “У п’ятницю, - розповідає Стас Речинський, - мені додому зателефонував знайомий співробітник СБУ і попросив про термінову зустріч.
Ми зустрілись і він, поцікавившись, де я нині працюю, запитав, чи не чув я чогось про роздруківку розмови двох президентів, Кучми і Путіна. Зізнаюсь чесно, мене розібрав сміх. Відреготавшись, я зізнався, що автор розшифровки перед ним. Знайомий вилупив очі і запитав: “Для чого я це зробив?” Я сказав, що “сподобалась форма політичного прогнозу...”
Згодом, той же персонаж розповів Речинському, що історією зацікавились російські спецслужби... На цьому місці можна поставити три крапки... За ними кмітлива людина “Льогко” побачить мутанта. Таку собі злучку екстреми і анекдоту про Джеймса Бонда. Правда, гарний перехід до рубрики Павла Вольвача “Екстрена в Павутині”:
“Таке відчуття, що з наближенням виборів в Україні стає раз у раз гостросюжетніше. І ця гостросюжетність, окрім традиційних північно-східних віянь, знаних зазвичай як “рука Москви”, має наразі ще й виразно південний прононс.
Мова не лише про пригоди українських моряків, захоплених 14-го січня піратами в сомалійських територіальних водах і, Богу дякувати, звільнених в обмін за викуп, про що й повідомляє Українська мережа новин “Кореспондент-нет”.
“Пальми Півдня” виразно проступають і в суто вітчизняному політично-географічному контексті, причому, незрідка, у формі вибуху. Як, наприклад, в Одесі, де останнім часом злітають в повітря кіоски й кафе, лунають постріли і, цілком в дусі нальотчиків Беніаміна Кріка, патрошаться інкасаторські автомобілі.
Звісно, як твердить пісня, “із всєх вєлікіх в мірє гарадов, за самий лучший я дєржу Адєсу”, та й голосними злочинами нас не здивуєш.
Згадаймо Крим і протистояння генерала Москаля з місцевою “братвою”, яке сягнуло апогею в 2000 році. Але в “перлині біля моря” справи зайшли так далеко, що, як мовиться на сайті “Тимошенко ком.ю.ей”, “там просто стає небезпечно жити”. А то й же “Кореспондент-нет” повідомляє, що Президент Кучма доручив Кабміну і правоохоронним органам провести розслідування ситуації в Одесі.
Додамо від себе, що ця ситуація ускладнюється ще й найбільшою довжиною держкордону, яку має саме Одеська область. Межувати ж їй доводиться, зокрема, й із “маленькою, але гордою” Придністровською республікою, яка давно вже перетворилась на одну із “чорних дір” СНГ. Варто зазначити, що саме звідти йде найбільший потік контрабанди, а близько третини вилученої зброї припадає якраз на прикордонні райони.
До теми Придністров’я ми ще повернемось. А українській владі, напевно, треба повертатися обличчям до проблеми південно-західного кордону, котрий, за умови сусідства з невизнаним, але перенасиченим зброєю бантустаном, має бути на справжньому, а не бутафорському замку.”
Андрій Охрімович:
Скажу відверто, що попри всю мою любов до Батьківщини іноді хочеться “задрать штани” і мчати... ні, не за комсомолом, а за бугор... Кудись туди, де кава запашна, де подіум ходу приймає ніжну...” Дівчата там, скажу я вам друзяко... Словом, за небокраєм небокрай... А далі Париж, де ми, як сказав письменник Андрухович, в жодному випадку не помремо, де живе і працює гарний гітарист та директор Інтернет-компанії “Едіт” Жан-П’єр Жюмез. У попередніх випусках “Інтернет-майдану” він розповідав про позиції Майкрософту у Франції, про мовну локалізацію комп’ютерних програм та висловлював парадоксальну думку стосовно того, що через поять років більшість комп’ютерних програм буде зроблено по-китайськи. Нинішній фрагмент стосується старої фобії про те, чи бібліотеки віртуальні не з’їдять бібліотеки нормальні. Тему розвиває Тарас Марусик “Мандрований”:
“На моє запитання, чи Інтернет може підштовхнути до забуття такий традиційний спосіб одержання знань, як бібліотеки, Жан-П’єр Жюмез зреагував так: “Він, звичайно, перехопить цю сферу. Лише адміністративна неповороткість заважає перетворенню всієї світової думки в цифрову форму. Папір – тільки один з носіїв інформації. Ті, хто думає, що книжка має цінність, бо, мовляв, паперове оформлення гарне, на мою думку, помиляються. Найважливіше в папері – думка, яку він містить, а не сам носій цієї інформації, в даному разі папір. Якщо вдасться все перевести в Інтернет, я сподіваюся, що людство забуде про таке поняття, як папір. Він убиває ліси. Це екологічний злочин. Папір не повинен більше існувати, коли достатньо написати в Інтернеті. А скоро можна буде робити це усно, просто надиктовуючи свої думки”.
Я поцікавився в Жана-П’єра Жюмеза, чи має очолювана ним компанія сайти українською мовою:
“Звичайно, ми маємо сайт українською мовою. Це надзвичайно важлива мова – як за своєю літературою, так і за своїм престижем”.
На закінчення я запитав, чи має конкурентів Інтернет-компанія “Едіт”. Говорить Жан-П’єр Жюмез:
“Траєкторія, якою ми рухалися, я б сказав, дивна і рідкісна. Не так вже й багато музикантів створили Інтернет-компанії. Ми існуємо з 1993 року. Сьогодні важко знайти компанії, які б мали наш досвід і наші можливості. Але ця ніша тепер розширюється, тому невдовзі подібних Інтернет-компаній буде більше”.
Це була завершальна частина моєї грудневої паризької розмови з директором Інтернет-компанії “Едіт”, гітаристом Жаном-П’єром Жюмезом.”
Андрій Охрімович:
І на завершення інформація про те, як німецьким папугам заборонили щебетати. Вердикт, прийнятий суддями німецької землі Гессен забороняє шістнадцяти папугам цвірінькати з першої години пополудню до трьох, аби їх сусіди мали змогу відпочити. Крім того, птахам заборонено розмовляти в неділю на державні свята, передає Аананова ком. Суд, однак не визначив режим балачки в зимові місяці і не вказав, як саме господарка папуг має виконувати судову постанову. Наскільки ця інформація є дотичною до нашого з вами життя - розмірковуйте самостійно. Тим часом, я прощаюся з вами. Зустрінемось через тиждень.
Справжня радість б’є в голову лиш тоді, коли за вас беруться “акули пера” та “віртуози фарсу”. Особливо ті, які стовідсотково бичать “Павутину” і на дух не зносять дилетантів з “Інтернет-майдану”. Знайшовся такий на байті “Обком”. “А єщо, - пише акула, - на “Свободє” в очєрєдной раз говорілі всякіє глупості о чістотє в інтернетє. А потом позвалі Горбуліна і задалі єму вопрос: “Єсть лі у єго партіі сайт?” Ги-ги-ги...”.
Далі продвинутий обкомівець заговорив іншомовними і малозрозумілими словами: “пліз, біном Ньютона, сініє буковкі”, ще далі якусь гидоту про сайт Горбуліна з тридцятьма трьома “хостами” і сорока сімома “хітами”. Для “нєпонятлівих” продвинутий журналюга пояснив “ето тіпа нє круто”. Прочитав я те все і стало мені “встидно”, “абідно” і “невдобно”. Махнув я тоді рукою та й накрутив хвоста Вікторові Недоступу, аби уважніше читав “Обком” та всю іншу віртуальну пресу (бо знову за “лохів” тримати будуть):
“Агентство “Інтерфакс” повідомило, що парламент підтримав пропозицію “Антимафії” попросити генпрокуратуру завести карні справи на президента Кучму, екс-міністра Лобова та нардепа Звягільського. Зловживання посадою, розтрата та розкрадання мільйонних сум. Автори перформанса – Омельченко, Єрмак та Шишкін прозирають подальшу процедуру імпічменту президента.
Газета “Сєгодня” відгукнулась майже віршованою реплікою “Ми імпічментом дорогу прокладем собі”, дещо легковажно потрактувавши таку активність як передвиборну агітацію.
Тим часом, ЗМІ спробували жваво зреагувати на радіодебати Ющенко – Симоненко. “Українська правда” кисло скривилася: на її думку, дискусія вийшла квола. Нічого гостренького. Комуніст плутався більше. Ющенко порадував авторів тим що він “тоже ахвіцер”.
“Кореспондент-нет” зосередився на підсумках десяти років незалежності. На думку Ющенка, “економічний курс останнього десятиліття був невдалим.” Симоненко тезу підхопив і у плутано-бадьорій манері червоних звинуватив абстрактні реформи та імперсональних реформаторів у створені залежної економіки.
Тонко натякнувши, що саме червоні найбільше дбають про незалежність. На підтвердження цієї тези комуніст зазначив, що за прем’єрства Ющенка стосунки з Росією були найгіршими. Ющенко говорив про наслідки вчорашнього, Симоненко про позавчорашне. Геноцид народів червоний лідер означив як “революцію прогресу та розвитку”.
Здеорієнтований пуховістю дебатів, “Обком-нет” вдався до аналітики. З автором, щоправда, поталанило не дуже. Заангажовіність та інфантильні уявлення про власну виключність скаламутили уяву автора, а словосполучення “біном Ньютона” вкинуло у нічим не виправданий снобізм. Сердега став повчати радіо “Свобода” , як укладати програми.
Приклад, стосовно того, як нічим не обґрунтоване відчуття власної виключності робить з Божого творіння моську, наводять “Вєсті-ру” у інтерв’ю з таким собі Леонтьєвим – ведучим одного з російських офіційних телеканалів.
Отримавши від українського суду вирок сплатити дві з половиною тисячі гривень за образу честі й гідності дружини Ющенка, персонаж з переляку почав дзяволіти, що українську судову систему він розглядає, як нужник, України не існує, а українці – щось середнє між мавпою та аборигенами племені мумбо-юмбо. Інтелігент начисто забув про декларовану дружбу валянка з чоботом, та про Мінську судову конвенцію.
“Кавказ.орг”, тим часом, розповідає про своє бачення “матушки”. “Росія перебуває під наркозом Чечні... Панічно боючись відпустити на волю змучену геноцидом та беззаконням маленьку країну, вона, перебуваючи в анабіозі, не помічає, як втрачає шматки самої себе...”.
Андрій Охрімович:
Поки Росія “кайфує” під наркозом і втрачає шматки, ми з вами відважно перейдемо до чергової банальщини. Згадаємо про те, що Інтернет, поки що, досі не став приступним для загалу засобом комунікації. Через брак грошей, більшість наших дядьків чудом техніки продовжують вважати елементарний комп’ютер, не кажучи вже про “Світову мережу” з її безмежними можливостями та малозрозумілими термінологічними наворотами. Тим не менше, дядько цей є повноцінним виборцем, а значить об’єктом уваги політтехнологів. В тому числі й тих, які спеціалізуються на Інтернеті. Микола За калюжний. Пара слів про значення цієї штуки у виборчому процесі.
“Попри низький відсоток доступності до своїх мереж, Інтернет відіграє непомірно більшу роль, ніж це може видатися насправді. Не будучи обмеженим законодавчими рамками, він став простором, де свобода збереглася у незайманому владними структурами вигляді. Напередодні виборів багато-хто намагається посилити свій політичний вплив, завдяки можливостям Інтернету. Про значення Інтернету говорить лідер блоку “Наша Україна” Віктор Ющенко:
“Інтернет як засіб інформування і засіб спілкування – це, з одного боку, надзвичайно корисно для демократичних процесів. З іншого боку, він використовується, коли “закидається” інформація без джерела, без посилань, і суспільство залишається дезінформовано. Мені здається, що мета і влади, і журналістики - щоб цей засіб використовувався виключно у конструктивних цілях”.
У передвиборчих баталіях, коли мова заходить про різного роду інформаційні, піар-технології та інші послуги, то неодмінно згадують про так званих російських спеціалістів.
Серед них навіть фігурує прізвище радника президента Росії Глєба Павловського. Дехто, і не безпідставно, схильний звинувачувати російських спеців у тому, що, надаючи тим чи іншим партіям мас-медійні послуги, вони виходять найперше з інтересів Росії, впливаючи на перебіг виборів. Чи використовує російських фахівців для роботи над своїм Інтернет-сайтом лідер блоку “Наша Україна” Віктор Ющенко? На це запитання відповідає він сам: “Я не можу ані сказати конкретно, хто, ні відхилити когось, хто може і не може брати в цьому участь”. Відповідь Віктора Ющенка виявилася дипломатичною. Не сказав “ні”, і не сказав “так”. А нам залишається думати-гадати, як воно є насправді. Реальність така, що розгортається виборча кампанія і Інтернет, у зв’язку з тим, очікує інформаційне перевантаження, і не тільки інформаційне.”
Андрій Охрімович:
Говорячи про те, що Інтернет, у зв’язку з виборами очікує не тільки інформаційне навантаження, Микола Закалюжний тицьнув пальцем в небо. Сайт “Україна кримінальна” публікує дещо абсурдну історію, яка трапилась з київським журналістом Стасом Речинським. Намагаючись спрогнозувати ситуацію в Україні, він виклав свої думки у популярному жанрі “підслуховування”. “Почалося це вночі, - розповідає Стас, - коли мені треба було писати якусь ідіотську статтю для якогось не менш ідіотського журналу. Писати зовсім не хотілось, думка оберталась довкола виборів і раптом захотілось мені уявити, що ось минули вибори, прийшов травень, і Кучма подав у відставку. Можу я, нарешті, помріяти трохи. Маю повне право.
І ось намарилось мені, що напередодні цієї радісної події, сидять у Криму два мужика: Кучма і Путін, дивляться на море і ведуть між собою бесіду. Далі текст від початку до кінця придумано мною”. Розшифровка балачки зводиться до обговорення кандидатури наступника українського президента. “Кінах, чи Литвин”, - мізкують фігуранти. “Лєонід Даніловіч, всьо под контролєм...” – запевняє Кучму Путін.
Наступного дня автор мулі підсунув текст знайомому політологу, як щось вицуплене з Інтернету. Той повірив. Разом пореготали. Стас вирішив підкинути “мрію-прогноз” у якесь видання. Колеги-журналісти “дизу” друкувати не захотіли. Тоді він переслав “розшифровку” кільком друзям у різні видання під шапкою: “Таку ось хріновину запропонували придбати одному авторитетному українському виданню за мізерну суму в 50 тис. баксів... Хріновина у вигляді лазерного диску із записом розмови двох невідомих...” Паралельно текст потрапив на форум одного з українських Інтернет-видань. Відгуків набралось біля семи. Хтось повірив, хтось одразу сказав – “липа”. “У п’ятницю, - розповідає Стас Речинський, - мені додому зателефонував знайомий співробітник СБУ і попросив про термінову зустріч.
Ми зустрілись і він, поцікавившись, де я нині працюю, запитав, чи не чув я чогось про роздруківку розмови двох президентів, Кучми і Путіна. Зізнаюсь чесно, мене розібрав сміх. Відреготавшись, я зізнався, що автор розшифровки перед ним. Знайомий вилупив очі і запитав: “Для чого я це зробив?” Я сказав, що “сподобалась форма політичного прогнозу...”
Згодом, той же персонаж розповів Речинському, що історією зацікавились російські спецслужби... На цьому місці можна поставити три крапки... За ними кмітлива людина “Льогко” побачить мутанта. Таку собі злучку екстреми і анекдоту про Джеймса Бонда. Правда, гарний перехід до рубрики Павла Вольвача “Екстрена в Павутині”:
“Таке відчуття, що з наближенням виборів в Україні стає раз у раз гостросюжетніше. І ця гостросюжетність, окрім традиційних північно-східних віянь, знаних зазвичай як “рука Москви”, має наразі ще й виразно південний прононс.
Мова не лише про пригоди українських моряків, захоплених 14-го січня піратами в сомалійських територіальних водах і, Богу дякувати, звільнених в обмін за викуп, про що й повідомляє Українська мережа новин “Кореспондент-нет”.
“Пальми Півдня” виразно проступають і в суто вітчизняному політично-географічному контексті, причому, незрідка, у формі вибуху. Як, наприклад, в Одесі, де останнім часом злітають в повітря кіоски й кафе, лунають постріли і, цілком в дусі нальотчиків Беніаміна Кріка, патрошаться інкасаторські автомобілі.
Звісно, як твердить пісня, “із всєх вєлікіх в мірє гарадов, за самий лучший я дєржу Адєсу”, та й голосними злочинами нас не здивуєш.
Згадаймо Крим і протистояння генерала Москаля з місцевою “братвою”, яке сягнуло апогею в 2000 році. Але в “перлині біля моря” справи зайшли так далеко, що, як мовиться на сайті “Тимошенко ком.ю.ей”, “там просто стає небезпечно жити”. А то й же “Кореспондент-нет” повідомляє, що Президент Кучма доручив Кабміну і правоохоронним органам провести розслідування ситуації в Одесі.
Додамо від себе, що ця ситуація ускладнюється ще й найбільшою довжиною держкордону, яку має саме Одеська область. Межувати ж їй доводиться, зокрема, й із “маленькою, але гордою” Придністровською республікою, яка давно вже перетворилась на одну із “чорних дір” СНГ. Варто зазначити, що саме звідти йде найбільший потік контрабанди, а близько третини вилученої зброї припадає якраз на прикордонні райони.
До теми Придністров’я ми ще повернемось. А українській владі, напевно, треба повертатися обличчям до проблеми південно-західного кордону, котрий, за умови сусідства з невизнаним, але перенасиченим зброєю бантустаном, має бути на справжньому, а не бутафорському замку.”
Андрій Охрімович:
Скажу відверто, що попри всю мою любов до Батьківщини іноді хочеться “задрать штани” і мчати... ні, не за комсомолом, а за бугор... Кудись туди, де кава запашна, де подіум ходу приймає ніжну...” Дівчата там, скажу я вам друзяко... Словом, за небокраєм небокрай... А далі Париж, де ми, як сказав письменник Андрухович, в жодному випадку не помремо, де живе і працює гарний гітарист та директор Інтернет-компанії “Едіт” Жан-П’єр Жюмез. У попередніх випусках “Інтернет-майдану” він розповідав про позиції Майкрософту у Франції, про мовну локалізацію комп’ютерних програм та висловлював парадоксальну думку стосовно того, що через поять років більшість комп’ютерних програм буде зроблено по-китайськи. Нинішній фрагмент стосується старої фобії про те, чи бібліотеки віртуальні не з’їдять бібліотеки нормальні. Тему розвиває Тарас Марусик “Мандрований”:
“На моє запитання, чи Інтернет може підштовхнути до забуття такий традиційний спосіб одержання знань, як бібліотеки, Жан-П’єр Жюмез зреагував так: “Він, звичайно, перехопить цю сферу. Лише адміністративна неповороткість заважає перетворенню всієї світової думки в цифрову форму. Папір – тільки один з носіїв інформації. Ті, хто думає, що книжка має цінність, бо, мовляв, паперове оформлення гарне, на мою думку, помиляються. Найважливіше в папері – думка, яку він містить, а не сам носій цієї інформації, в даному разі папір. Якщо вдасться все перевести в Інтернет, я сподіваюся, що людство забуде про таке поняття, як папір. Він убиває ліси. Це екологічний злочин. Папір не повинен більше існувати, коли достатньо написати в Інтернеті. А скоро можна буде робити це усно, просто надиктовуючи свої думки”.
Я поцікавився в Жана-П’єра Жюмеза, чи має очолювана ним компанія сайти українською мовою:
“Звичайно, ми маємо сайт українською мовою. Це надзвичайно важлива мова – як за своєю літературою, так і за своїм престижем”.
На закінчення я запитав, чи має конкурентів Інтернет-компанія “Едіт”. Говорить Жан-П’єр Жюмез:
“Траєкторія, якою ми рухалися, я б сказав, дивна і рідкісна. Не так вже й багато музикантів створили Інтернет-компанії. Ми існуємо з 1993 року. Сьогодні важко знайти компанії, які б мали наш досвід і наші можливості. Але ця ніша тепер розширюється, тому невдовзі подібних Інтернет-компаній буде більше”.
Це була завершальна частина моєї грудневої паризької розмови з директором Інтернет-компанії “Едіт”, гітаристом Жаном-П’єром Жюмезом.”
Андрій Охрімович:
І на завершення інформація про те, як німецьким папугам заборонили щебетати. Вердикт, прийнятий суддями німецької землі Гессен забороняє шістнадцяти папугам цвірінькати з першої години пополудню до трьох, аби їх сусіди мали змогу відпочити. Крім того, птахам заборонено розмовляти в неділю на державні свята, передає Аананова ком. Суд, однак не визначив режим балачки в зимові місяці і не вказав, як саме господарка папуг має виконувати судову постанову. Наскільки ця інформація є дотичною до нашого з вами життя - розмірковуйте самостійно. Тим часом, я прощаюся з вами. Зустрінемось через тиждень.
