Прага, 20 лютого 2002 – Ще задовго до початку знімання самого фільму «Молитва за гетьмана Мазепу», сценарій і режисура Юрія Ільєнка, у Росії витворився хор голосів з відомими московськими політиками на чолі, котрі готові були зробити все можливе й неможливе щоб цей фільм не був створений. Чого були варті лише публічні репризи мера Москви Юрія Лужкова з томиком Олександра Пушкіна. Але, як би там не було, прем’єра фільму все ж відбулася цими днями і на відомому Берлінському кінофестивалі. Тепер на фільм чекають найсуворіші судді - мільйони глядачів.
Ще за два роки до початку роботи Юрія Ільєнка над практичним створенням фільму «Молитва за гетьмана Мазепу» у Росії знялася хвиля нетерпимого, фактично –шовіністичного шуму і гаму, що в Україні «Юда Мазепа буде звеличений до героя нації в новому українському фільмі...а головна роль Юди...довірена нинішньому міністрові культури, народному артистові України Богданові Ступці». Більше того, чисельний хор російських ненависників екранізації образу Мазепи в українському варіанті, призвів до того, що міністерство культури Росії побоялося виділити обіцяні раніше 500 тисяч доларів на зйомки цього фільму. Уже в перебігу роботи Ільєнка на знімальному майданчику і озвучення фільму у Польщі в Росії тяжко зустріли запрошення його на перегляд в кулуарах Берлінського кінофестивалю у лютому цього року. Це стало ще однією гострою шпичкою для російського самолюбства, хоча в Берліні «Молитва за гетьмана Мазепу» була включена лише в поза конкурсну програму.
Вже перші російські рецензії після перегляду цього фільму в головному фестивальному палаці Берліна нічого дивного не принесли. Та ж лють перемішана з шовінізмом і зарозумілістю. Один з московських рецензентів, Андрій Плахов, фактично оцінює більше не сам фільм, а українську історію, «гнівно-номенклатурне обличчя Богдана Ступки», хоча то й і до міністерства був добре відомим українським актором, а також можна сказати, що згаданий російський кінокритик брутально топчеться по режисерській долі Юрія Ільєнка, хоча йдеться ніби-то лише про один фільм та й о похапцем переглянутий. Незрозуміло лише, який зміст вкладає Плахов у «інтернаціоналізм та екуменізм Параджанова» і чому учень останнього не зміг проявити режисерське мислення саме у сексуальних сценах «Молитви за гетьмана Мазепу»...Невже у фільмі були лише одні еротичні картини? Чудо, що російський кінокритик визнав за Ільєнком знання «своєї, української, природності», бо самому Плахову вона не лише чужа але й ненависна, чим наскрізь і пронизана його рецензія на перегляд фільму.
Ми не будемо приголомшувати майбутніх глядачів фільму тим, що на нього потрачено 4 мільйони доларів, що на екрані 42 герої і 15-тисячна масовка, бо це, за масштабами міжнародного кіно, досить скромні цифри. Головне у тому, як казав колись італійський режисер Федеріко Фелліні, що головний суддя фільму не капризна братія кінокритиків, а мільйони глядачів, для яких фільми й знімаються, а це у Ільєнкової «Молитви за гетьмана Мазепу» ще попереду. І на завершення все ж згадаємо досить об’єктивний фрагмент з однієї, знову ж таки, московської рецензії на фільм, де сказано, що це «перший український фільм, знятий за світовими стандартами і перший фільм кіностудії Довженко за останні десять років».
Ще за два роки до початку роботи Юрія Ільєнка над практичним створенням фільму «Молитва за гетьмана Мазепу» у Росії знялася хвиля нетерпимого, фактично –шовіністичного шуму і гаму, що в Україні «Юда Мазепа буде звеличений до героя нації в новому українському фільмі...а головна роль Юди...довірена нинішньому міністрові культури, народному артистові України Богданові Ступці». Більше того, чисельний хор російських ненависників екранізації образу Мазепи в українському варіанті, призвів до того, що міністерство культури Росії побоялося виділити обіцяні раніше 500 тисяч доларів на зйомки цього фільму. Уже в перебігу роботи Ільєнка на знімальному майданчику і озвучення фільму у Польщі в Росії тяжко зустріли запрошення його на перегляд в кулуарах Берлінського кінофестивалю у лютому цього року. Це стало ще однією гострою шпичкою для російського самолюбства, хоча в Берліні «Молитва за гетьмана Мазепу» була включена лише в поза конкурсну програму.
Вже перші російські рецензії після перегляду цього фільму в головному фестивальному палаці Берліна нічого дивного не принесли. Та ж лють перемішана з шовінізмом і зарозумілістю. Один з московських рецензентів, Андрій Плахов, фактично оцінює більше не сам фільм, а українську історію, «гнівно-номенклатурне обличчя Богдана Ступки», хоча то й і до міністерства був добре відомим українським актором, а також можна сказати, що згаданий російський кінокритик брутально топчеться по режисерській долі Юрія Ільєнка, хоча йдеться ніби-то лише про один фільм та й о похапцем переглянутий. Незрозуміло лише, який зміст вкладає Плахов у «інтернаціоналізм та екуменізм Параджанова» і чому учень останнього не зміг проявити режисерське мислення саме у сексуальних сценах «Молитви за гетьмана Мазепу»...Невже у фільмі були лише одні еротичні картини? Чудо, що російський кінокритик визнав за Ільєнком знання «своєї, української, природності», бо самому Плахову вона не лише чужа але й ненависна, чим наскрізь і пронизана його рецензія на перегляд фільму.
Ми не будемо приголомшувати майбутніх глядачів фільму тим, що на нього потрачено 4 мільйони доларів, що на екрані 42 герої і 15-тисячна масовка, бо це, за масштабами міжнародного кіно, досить скромні цифри. Головне у тому, як казав колись італійський режисер Федеріко Фелліні, що головний суддя фільму не капризна братія кінокритиків, а мільйони глядачів, для яких фільми й знімаються, а це у Ільєнкової «Молитви за гетьмана Мазепу» ще попереду. І на завершення все ж згадаємо досить об’єктивний фрагмент з однієї, знову ж таки, московської рецензії на фільм, де сказано, що це «перший український фільм, знятий за світовими стандартами і перший фільм кіностудії Довженко за останні десять років».
