Прага, 21 лютого 2002 – Слово «культура» ще з шумерських часів означало крім майстерності обробки ще й облагородження людини у порівнянні з іншими біологічними видами. Культура є показником відмінностей людської діяльності від інших біологічних форм життя, вона є своєрідним лакмусовим проявом історичного прогресу, своєрідності тієї чи іншої історичної епохи. Історичні держави, суспільства, насамперед, відрізняються за рівнем духовності, сукупності створених народами цінностей. Як не парадоксально але факт, політичні верхи часто являлися уособленням культурних епох. Візьміть Перікла, чи Констянтина Великого, чи Карла Четвертого, чи Мазепу. чи Грушевського. Вони, окрім всього, були ще й культурними рушіями свого часу. Чим відрізняється сучасна культурна епоха в Україні від інших епох, від попередніх завоювань культури, чи є сьогодні духовність, облагородження людини, однією з чільних напрямних діяльності суспільства і чи державні верхи уособлюють собою цей культурний рух до вершин людського?
На жаль, мені не вдалося знайти останніх соціологічних опитувань на тему, як розуміє нині пересічний українець саме поняття «культура». Лише переглянув чимало публікації в українській пресі під гаслами «культурна політика», де нічого, окрім «культури сучасної реклами», «культури масової міграції українців» та »бідного престижу культпросвітпрацівника» не зміг знайти...що стосувалося б культурності, духовного облагородження особистості в Україні.
Хтось посміється з мене і скаже, а хіба 90 відсотків, що за тими ж опитуваннями соціологів, живуть в Україні на грані злиднів, не є відповіддю на запитання про культурні інтереси народу? І дійсно, важко говорити про культуру, коли йдеться про елементарне виживання людей. Але ж надворі ніби-то початок ХХІ століття і війни наче в Україні не було, культурної революції на ленінський кшталт – також...Чому так затягнувся період своєрідного духовного пропащого часу, як висловлюються уцілілі на сьогодні українські інтелектуали. Можливо, тому, що владні мужі забули за культуру, за власний народ, і займалися, так би мовити, своїми чи то збройними, чи нафтовими, чи газовими, чи приватизаційними оборудками...А при слові «культура» до багатьох з них приходив на згадку сумнозвісний геббельсівський вислів, бо як, окрім пістолетного аргументу, пояснити серію вбивств діячів культури, журналістів, політиків в Україні...Це ж також свого роду постріли в душу народу, у його намагання облагороджуватися...
Колись росіянин Максим Горький сказав: «Справжня суть і сенс культури – в органічний ненависті до всього, що брудне, підле, брехливе, брутальне, що принижує гідність людини і змушує її страждати». Після цих слів так і хочеться запитати чи зріють в Україні грона саме культурного гніву і ненависті, чи може на цій землі ніхто не страждає?...
На жаль, мені не вдалося знайти останніх соціологічних опитувань на тему, як розуміє нині пересічний українець саме поняття «культура». Лише переглянув чимало публікації в українській пресі під гаслами «культурна політика», де нічого, окрім «культури сучасної реклами», «культури масової міграції українців» та »бідного престижу культпросвітпрацівника» не зміг знайти...що стосувалося б культурності, духовного облагородження особистості в Україні.
Хтось посміється з мене і скаже, а хіба 90 відсотків, що за тими ж опитуваннями соціологів, живуть в Україні на грані злиднів, не є відповіддю на запитання про культурні інтереси народу? І дійсно, важко говорити про культуру, коли йдеться про елементарне виживання людей. Але ж надворі ніби-то початок ХХІ століття і війни наче в Україні не було, культурної революції на ленінський кшталт – також...Чому так затягнувся період своєрідного духовного пропащого часу, як висловлюються уцілілі на сьогодні українські інтелектуали. Можливо, тому, що владні мужі забули за культуру, за власний народ, і займалися, так би мовити, своїми чи то збройними, чи нафтовими, чи газовими, чи приватизаційними оборудками...А при слові «культура» до багатьох з них приходив на згадку сумнозвісний геббельсівський вислів, бо як, окрім пістолетного аргументу, пояснити серію вбивств діячів культури, журналістів, політиків в Україні...Це ж також свого роду постріли в душу народу, у його намагання облагороджуватися...
Колись росіянин Максим Горький сказав: «Справжня суть і сенс культури – в органічний ненависті до всього, що брудне, підле, брехливе, брутальне, що принижує гідність людини і змушує її страждати». Після цих слів так і хочеться запитати чи зріють в Україні грона саме культурного гніву і ненависті, чи може на цій землі ніхто не страждає?...
