Київ, 28 лютого 2002 - Опозиція в Україні неможлива в принципі. Принаймні, така, як у Європі. Адже для того, щоб існувала опозиція, при владі має бути не певна особистість із наближеним до неї колом друзів, не анонімна залаштункова група і не вище чиновництво, ледь прикрите якоюсь партійною вивіскою. При владі має перебувати партія чи партійний блок з чітко окресленими ідеологією і програмою дій, підтриманими на загальних виборах більшістю громадян країни. Сформована в результаті таких виборів парламентська більшість складає із своїх фахівців уряд і відповідає перед виборцями за його діяльність. Що ж стосується глави держави, то позапартійним і над ідеологічним він може бути тільки за монархічного чи авторитарного режиму. За демократії президент – постать суто партійна. Ось така влада може мати опозицію в особі партій, які одержали на виборах меншу, ніж владні партії, але все ж таки вагому підтримку.
В Україні все інакше. Хто входить до парламентської більшості, кому відповідати за діяльність уряду, якщо Верховна Рада всупереч Конституції може забути затвердити його програму, якої ідеології дотримується президент – загадка, котру марно намагаються розв‘язати кращі політичні аналітики світу. Тому і опозиція змушена маніфестувати себе як опозиція не до влади – а до всього чинного політичного режиму. І якщо після парламентських виборів буде сформована стабільна парламентська більшість, якщо Леонід Кучма вступить нарешті до котроїсь із партій, якщо урядова програма буде таки затверджена Верховною Радою, - людям стане нарешті зрозуміло, хто ж ними керує, хто владі опонує, і хто має одержувати ордени за успіхи і потиличники за провали.
В Україні все інакше. Хто входить до парламентської більшості, кому відповідати за діяльність уряду, якщо Верховна Рада всупереч Конституції може забути затвердити його програму, якої ідеології дотримується президент – загадка, котру марно намагаються розв‘язати кращі політичні аналітики світу. Тому і опозиція змушена маніфестувати себе як опозиція не до влади – а до всього чинного політичного режиму. І якщо після парламентських виборів буде сформована стабільна парламентська більшість, якщо Леонід Кучма вступить нарешті до котроїсь із партій, якщо урядова програма буде таки затверджена Верховною Радою, - людям стане нарешті зрозуміло, хто ж ними керує, хто владі опонує, і хто має одержувати ордени за успіхи і потиличники за провали.
