Прага, 27 березня 2002 - Масарик на початку 20 років підтримав тисячі українських емігрантів у їхній боротьбі за демократію та незалежність.
3 березня 1920 року Посол Української Народної Республіки в Празі Максим Славінський передав до рук Міністра національної оборони Чехословаччини листа, в котрому уряд молодої Української держави дякував чехам і словакам за руку допомоги, подану тисячам емігрантів з України. На початку 20-х років до молодої Чехословацької Республіки прибули сотні утікачів з України, які знайшли тут притулок і захист від більшовицьких репресій і наступу тероризму на батьківщині. Одним з перших видатних українців, кому чеська земля стала другим домом, був Іван Горбачевський – учений-біолог із світовим ім’ям, опікун десятків студентів з України, згодом – ректор Карлового університету в Празі. Пізніше з усієї України приїхали сотні інших. Розпочали роботу Господарська Академія в Подєбрадах, Високий педагогічний інститут імені Драгоманова, Українська мистецька Академія, низка видавництв, гімназій й навіть сиротинець. Висока національна свідомість, моральність і працьовитість привернули увагу місцевого населення до емігрантів з України. Та найбільшу підтримку вони отримали від першого чехословацького президента Томаша Масарика. Саме його прихильність до України, особисті контакти з багатьма українськими лідерами, серед яких був і Михайло Грушеський, додавали сили українцям на чужині долати труднощі, щоб плекати українську національну ідею. Тому Масарик, його боротьба за демократію й незалежність близькі народові України. Ось як на розвиток традицій українсько-чеської співпраці нині дивиться голова Сенату - вищої палати Парламенту Чеської Республіки пан Петр Пітгарт.
П.Пітгарт: Гадаю, що ми, чехи, маємо з українцями, і не тільки з тими, хто населяє західну частину України, а з усіма, якісь сильніші, більші, ніж звичайні стосунки. Здається, я був чи не першим державним закордонним діячем, котрий відвідав Україну відразу після проголошення нею самостійності. Це було в січні 92-ого року. Тобто я був свідком держави, котра переживала відродження. Удруге я потрапив в Україну, коли Леонід Кучма був обраний Президентом. Це був офіційний візит. Тепер я поїду вперше в західну Україну, яку я бачив давно тому як приватна особа. Я їду туди на відкриття пам’ятника Томаша Масарика. Цього року такий самий пам’ятник буде відкриватись у Вашінґтоні. Мені хотілося б пригадати про ці паралелі, про зустріч у Вашінґтоні президента Вільсона й українського політика Григорія Жатковича, домовленості яких відіграли важливу роль у визначенні історії Закарпаття до 1938-ого року. Тобто, як бачите, паралелі проходять крізь нашу історію, хоча наші країни міняються, змінюються й їхні форми, але незважаючи на це, взаємний інтерес залишається.
О.Пеленська: Що, на вашу думку, може послужити імпульсом для активнішого розвитку двосторонніх контактів між Україною та Чеською Республікою і на рівні міжлюдських стосунків ?
П.Пітгарт: Знаєте, зараз перед нами стоїть розширення Європейського Союзу і НАТО. Ми, країни, котрі до цього процесу була залучені, повинні постаратись, щоб цей процес мав продовження. Ми не можемо допустити думки, що з нами, тими щасливішими, цей процес закінчиться і що знову будуть опущені якісь нові завіси, чи то Шенгенська, чи якась інша. Багато залежатиме від того, як підуть справи на самміті НАТО в Празі, яка концепція розширення НАТО буде тут підтримана. Зрозуміло, що я згадую в цьому контексті й чеського президента Вацлава Гавела. Я б дуже не хотів, щоб Україна опинилась за якоюсь стіною, за новою залізною завісою.
3 березня 1920 року Посол Української Народної Республіки в Празі Максим Славінський передав до рук Міністра національної оборони Чехословаччини листа, в котрому уряд молодої Української держави дякував чехам і словакам за руку допомоги, подану тисячам емігрантів з України. На початку 20-х років до молодої Чехословацької Республіки прибули сотні утікачів з України, які знайшли тут притулок і захист від більшовицьких репресій і наступу тероризму на батьківщині. Одним з перших видатних українців, кому чеська земля стала другим домом, був Іван Горбачевський – учений-біолог із світовим ім’ям, опікун десятків студентів з України, згодом – ректор Карлового університету в Празі. Пізніше з усієї України приїхали сотні інших. Розпочали роботу Господарська Академія в Подєбрадах, Високий педагогічний інститут імені Драгоманова, Українська мистецька Академія, низка видавництв, гімназій й навіть сиротинець. Висока національна свідомість, моральність і працьовитість привернули увагу місцевого населення до емігрантів з України. Та найбільшу підтримку вони отримали від першого чехословацького президента Томаша Масарика. Саме його прихильність до України, особисті контакти з багатьма українськими лідерами, серед яких був і Михайло Грушеський, додавали сили українцям на чужині долати труднощі, щоб плекати українську національну ідею. Тому Масарик, його боротьба за демократію й незалежність близькі народові України. Ось як на розвиток традицій українсько-чеської співпраці нині дивиться голова Сенату - вищої палати Парламенту Чеської Республіки пан Петр Пітгарт.
П.Пітгарт: Гадаю, що ми, чехи, маємо з українцями, і не тільки з тими, хто населяє західну частину України, а з усіма, якісь сильніші, більші, ніж звичайні стосунки. Здається, я був чи не першим державним закордонним діячем, котрий відвідав Україну відразу після проголошення нею самостійності. Це було в січні 92-ого року. Тобто я був свідком держави, котра переживала відродження. Удруге я потрапив в Україну, коли Леонід Кучма був обраний Президентом. Це був офіційний візит. Тепер я поїду вперше в західну Україну, яку я бачив давно тому як приватна особа. Я їду туди на відкриття пам’ятника Томаша Масарика. Цього року такий самий пам’ятник буде відкриватись у Вашінґтоні. Мені хотілося б пригадати про ці паралелі, про зустріч у Вашінґтоні президента Вільсона й українського політика Григорія Жатковича, домовленості яких відіграли важливу роль у визначенні історії Закарпаття до 1938-ого року. Тобто, як бачите, паралелі проходять крізь нашу історію, хоча наші країни міняються, змінюються й їхні форми, але незважаючи на це, взаємний інтерес залишається.
О.Пеленська: Що, на вашу думку, може послужити імпульсом для активнішого розвитку двосторонніх контактів між Україною та Чеською Республікою і на рівні міжлюдських стосунків ?
П.Пітгарт: Знаєте, зараз перед нами стоїть розширення Європейського Союзу і НАТО. Ми, країни, котрі до цього процесу була залучені, повинні постаратись, щоб цей процес мав продовження. Ми не можемо допустити думки, що з нами, тими щасливішими, цей процес закінчиться і що знову будуть опущені якісь нові завіси, чи то Шенгенська, чи якась інша. Багато залежатиме від того, як підуть справи на самміті НАТО в Празі, яка концепція розширення НАТО буде тут підтримана. Зрозуміло, що я згадую в цьому контексті й чеського президента Вацлава Гавела. Я б дуже не хотів, щоб Україна опинилась за якоюсь стіною, за новою залізною завісою.
