Прага, 28 березня 2002 — Саміт арабських держав після доволі безладного першого дня своєї праці й кількох суперечок зумів схвалити «арабську мирну ініціятиву», що мала б на меті остаточно подолати близькосхідну кризу. Але розроблений без участі Ізраїлю план мало чого вартий без його згоди.
Арабський світ уперше колективно запропонував Ізраїлеві визнання, мир і нормальні взаємини в обмін на його вихід з окупованих територій, надання палестинцям власної держави і «справедливого вирішення» проблеми палестинських біженців.
За цією ініціятивою, що її запропонувала Саудівська Аравія, а в четвер було ухвалено одноголосно в Бейруті, Ізраїль має полишити всі окуповані ним арабські землі, включно й з відбитими в Сірії Голанськими височинами. Він має погодитися на створення на Західному березі Йордану й у пасмі Газа палестинської держави — із столицею в Східному Єрусалимі. А щодо палестинських біженців має бути втілено резолюцію ООН ч. 194, яка передбачає їхню репатріяцію або ж сплату відшкодування.
Натомість арабські держави вважатимуть, що їхній конфлікт з Ізраїлем закінчено, й укладуть із ним мирну угоду та встановлять нормальні взаємини.
Цей план цілісний і неподільний, наголосив міністр закордонних справ Саудівської Аравії принц Сауд аль-Файсал, і погодитися з якоюсь однією частиною його й відкинути іншу неможливо.
Іще одним результатом саміту, що разом із мирною ініціятивою міститься в його підсумковій «Бейрутській декларації», стало схвалення укладеної в його кулуарах домовленості між Іраком та Кувейтом, колишніми супротивниками у війні в Перській затоці, і «категоричне» відкинення можливості воєнного удару по Іракові.
Зустріч ледь не змарнували кілька інцидентів. Спершу палестинська делегація обурено вийшла з зали, коли голова саміту, президент Лівану Еміль Лахуд не дозволив у середу пряму телетрансляцію виступу палестинського керівника Ясира Арафата, що залишився вдома через незгоду Ізраїлю надати йому свободу пересування й через його власні побоювання, що в разі виїзду його можуть потім не пустити назад на палестинські території. Потім, уже в четвер, засідання почалося з запізненням на кілька годин — тепер Ліван домагався формулювань, що підтвердили б його небажання залишити в себе назавжди чи й хоч надовго кількасот тисяч палестинських біженців.
Болісно відгукнувся на зустрічі й черговий терористичний акт, що його вчинив у середу в Ізраїлі палестинський самовбивця. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан, що брав участь у саміті, закликав до «негайного» перемир’я між палестинцями й Ізраїлем.
Але розбіжності більш-менш удалося подолати, і як демонстрацію цього подають одноголосність таких різноманітних арабських держав, як також і перші публічні рукостискання й обійми між високими представниками Іраку та Саудівської Аравії й Кувейту — що не завадило арабській пресі обізвати бейрутський саміт «базаром».
Та реакція Ізраїлю на арабські пропозиції була більш ніж прохолодна. Дізнавшись про офіційний текст, речник ізраїльського зовнішньополітичного відомства назвав цей план «приреченим» у його нинішньому вигляді.
Іще в середу, коли план було оприлюднено, ізраїльський прем’єр-міністр Арієль Шарон та його помічники відкидали повний відступ із усіх окупованих теренів, а головно повернення вигнанців-палестинців до території Ізраїлю. Ізраїльські політики вважають, що неможливо з одного боку домовлятися про створення незалежної палестинської держави, а з іншого дозволяти повернення палестинців до держави єврейської, що, на їхню думку, підірвало б єврейський характер Ізраїлю, зруйнувало б його.
Ізраїльтяни наголошують, що до миру треба йти — але для цього необхідні безпосередні переговори з самим Ізраїлем.
Арабський світ уперше колективно запропонував Ізраїлеві визнання, мир і нормальні взаємини в обмін на його вихід з окупованих територій, надання палестинцям власної держави і «справедливого вирішення» проблеми палестинських біженців.
За цією ініціятивою, що її запропонувала Саудівська Аравія, а в четвер було ухвалено одноголосно в Бейруті, Ізраїль має полишити всі окуповані ним арабські землі, включно й з відбитими в Сірії Голанськими височинами. Він має погодитися на створення на Західному березі Йордану й у пасмі Газа палестинської держави — із столицею в Східному Єрусалимі. А щодо палестинських біженців має бути втілено резолюцію ООН ч. 194, яка передбачає їхню репатріяцію або ж сплату відшкодування.
Натомість арабські держави вважатимуть, що їхній конфлікт з Ізраїлем закінчено, й укладуть із ним мирну угоду та встановлять нормальні взаємини.
Цей план цілісний і неподільний, наголосив міністр закордонних справ Саудівської Аравії принц Сауд аль-Файсал, і погодитися з якоюсь однією частиною його й відкинути іншу неможливо.
Іще одним результатом саміту, що разом із мирною ініціятивою міститься в його підсумковій «Бейрутській декларації», стало схвалення укладеної в його кулуарах домовленості між Іраком та Кувейтом, колишніми супротивниками у війні в Перській затоці, і «категоричне» відкинення можливості воєнного удару по Іракові.
Зустріч ледь не змарнували кілька інцидентів. Спершу палестинська делегація обурено вийшла з зали, коли голова саміту, президент Лівану Еміль Лахуд не дозволив у середу пряму телетрансляцію виступу палестинського керівника Ясира Арафата, що залишився вдома через незгоду Ізраїлю надати йому свободу пересування й через його власні побоювання, що в разі виїзду його можуть потім не пустити назад на палестинські території. Потім, уже в четвер, засідання почалося з запізненням на кілька годин — тепер Ліван домагався формулювань, що підтвердили б його небажання залишити в себе назавжди чи й хоч надовго кількасот тисяч палестинських біженців.
Болісно відгукнувся на зустрічі й черговий терористичний акт, що його вчинив у середу в Ізраїлі палестинський самовбивця. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан, що брав участь у саміті, закликав до «негайного» перемир’я між палестинцями й Ізраїлем.
Але розбіжності більш-менш удалося подолати, і як демонстрацію цього подають одноголосність таких різноманітних арабських держав, як також і перші публічні рукостискання й обійми між високими представниками Іраку та Саудівської Аравії й Кувейту — що не завадило арабській пресі обізвати бейрутський саміт «базаром».
Та реакція Ізраїлю на арабські пропозиції була більш ніж прохолодна. Дізнавшись про офіційний текст, речник ізраїльського зовнішньополітичного відомства назвав цей план «приреченим» у його нинішньому вигляді.
Іще в середу, коли план було оприлюднено, ізраїльський прем’єр-міністр Арієль Шарон та його помічники відкидали повний відступ із усіх окупованих теренів, а головно повернення вигнанців-палестинців до території Ізраїлю. Ізраїльські політики вважають, що неможливо з одного боку домовлятися про створення незалежної палестинської держави, а з іншого дозволяти повернення палестинців до держави єврейської, що, на їхню думку, підірвало б єврейський характер Ізраїлю, зруйнувало б його.
Ізраїльтяни наголошують, що до миру треба йти — але для цього необхідні безпосередні переговори з самим Ізраїлем.
