Київ, 29 березня 2002 - Перебіг передвиборчих перегонів засвідчив як посилення деяких уже чинних, так і появу кількох нових тенденцій в українському політичному житті. Продовжував поглиблюватися рів між владою і народом. Рівень довіри до владних інститутів, за даними всіх незалежних соціологічних центрів, упав до найнижчої позначки за час існування Української держави. Зі свого боку, влада (а в Україні це поняття і серед широкого загалу, і серед політиків асоціюється з т.зв. “президентською вертикаллю”) і провладні політичні сили відвертіше, ніж будь-коли, використовували всі різновиди своїх ресурсів для тиску на свідомість виборців. Навряд чи без такого тиску електорат узагалі дізнався б про існування розкручених під самі вибори політичних проектів під назвою “Жінки за майбутнє” чи “Команда озимого покоління”. З‘явилося, втім, і дещо зовсім нове.
Уперше “президентська вертикаль” зібрала свої кращі кадри в одному політичному блоці, який має намір одразу після виборів злитися в єдину партію. Уперше президент Леонід Кучма не проти того, щоб очолити політичну партію, і це має стати саме чинна “партія влади”. Уперше “офіційна опозиція”, тобто КПУ, має усі шанси стати не першою, а другою за кількістю голосів політичною силою. Справа у тому, що значна частина старшого покоління, яка раніше справно голосувала або за комуністів, або за партію влади, почала вагатися: а чи не віддати голоси Вікторові Ющенку, котрий, хоч і розмовляє українською, але за часів свого прем‘єрства справно платив пенсії? І ще одна новина щодо електорального середовища: уперше більшість виборців визначилася з прихильністю до певних ідеологій, в абсолютній більшості – демократичних; при цьому партійність кандидата у депутати стала не його вадою, а чеснотою. Останнє означає, що поза нечуваним донині розгулом чорного пі-ару, поза використанням усіма, хто може, адмінресурсу, попри всі зафіксовані й незафіксовані порушення виборчого закону, теза про належність України до Європи має шанс стати доконаним фактом.
Уперше “президентська вертикаль” зібрала свої кращі кадри в одному політичному блоці, який має намір одразу після виборів злитися в єдину партію. Уперше президент Леонід Кучма не проти того, щоб очолити політичну партію, і це має стати саме чинна “партія влади”. Уперше “офіційна опозиція”, тобто КПУ, має усі шанси стати не першою, а другою за кількістю голосів політичною силою. Справа у тому, що значна частина старшого покоління, яка раніше справно голосувала або за комуністів, або за партію влади, почала вагатися: а чи не віддати голоси Вікторові Ющенку, котрий, хоч і розмовляє українською, але за часів свого прем‘єрства справно платив пенсії? І ще одна новина щодо електорального середовища: уперше більшість виборців визначилася з прихильністю до певних ідеологій, в абсолютній більшості – демократичних; при цьому партійність кандидата у депутати стала не його вадою, а чеснотою. Останнє означає, що поза нечуваним донині розгулом чорного пі-ару, поза використанням усіма, хто може, адмінресурсу, попри всі зафіксовані й незафіксовані порушення виборчого закону, теза про належність України до Європи має шанс стати доконаним фактом.
