Київ, 29 березня 2002 - Почнемо з двох новин – доброї та поганої. Компанія Марс, відомий виробник кормів для собак та котів заявила про початок виробництва корму для людей. Її шеф Боб Тернер вважає, що Марс може дати людству ідеально збалансовану їжу двох конфінурацій: “Віскас” для жінок та “Педігрі” для чоловіків. Цю, поза сумнівом, добру новину препарувала нам “Лапша ру”. Інша, погана, стосується мобільних телефонів, яким загрожують комп’ютерні віруси. На думку експертів відкритими для хакерів є тільки “розумні” телефони. Ті, які можуть під’єднуватись до Інтернету, працювати з електронною поштою та програмами зв’язку. Якщо вірус потрапив у ваш телефон, він може самостійно надзвонювати в платні служби, або адміністрацію президента, перехоплювати паролі, або переслати всю телефонну книгу сумнівній торгівельній фірмі. Крім того вірус може стерти всю інформацію та вивести трубку з ладу. Тішить у цьому контексті єдине. Середній українець проблему цю ще довго сприйматиме, як малозрозумілу абстракцію. На подібні висновки наводить нерухома поза яку той прибрав у політичному терраріумі поточного часопростору. Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси.
Політолог Володимир Полохало, проаналізувавши результати своїх досліджень, порадував політиків: вибори вже заздалегідь сфальсифіковано і виборці про це знають. Про це пише “Кореспондент-нет”.
У кандидатів захололо під дихалом. Таки схоже! “Інтерфакс-Україна, наприклад розповідає, що у Харкові телепрограма за участю Юлії Тимошенко так і не вийшла в ефір. Автор програми, Зураб Аласанія, пояснив, що програму було знято під тиском влади.
Віктор Ющенко, як повідомляє УКРОП, так прокоментував дії адмінресурсу: “Влада має зрозуміти, що вона не є учасницею виборчих перегонів, вона лише інструмент для надання рівних умов.” Блок “Наша Україна” про всяк випадок залучив додаткових спостерігачів. Тепер, якщо всіх спостерігачів зібрати разом, вийде чималенька юрба.
Донецький губернатор на таку кількість зреагував, як сільський міліціонер на заїзних фотографів. “УКРОП” наводить конгеніальні висловлювання: “Спостерігачі – це спостерігачі.(Гарно сказано!) Приїхали, поспостерігали і поїхали. (Конгеніально!) А тут поспостерігали, набаламутили води, відспостерігали а далі – що?”
А дійсно – що? Цим питання перейнявся і президент ОБСЄ Адріан Северін. “Форум” повідомляє, що він приїхав особисто подивитися на український адмінресурс. Реакції поки що стримані. Северін припустив, що нинішні вибори сконсолідують українське суспільство. А прес-аташе посольства ФРН в Україні заспокоїла: “Ніхто не очікує, що сьогодні-завтра Україна з радянської республіки перетвориться на демократичну державу. Але якщо українці того хочуть, то нормально, що Європа їх підтримує.” Кінець виваженої та коректної цитати.
Тим часом “Українська правда” всім колективом кинулася читати німецьку пресу, і дійшла висновку, що у Німеччині знають для чого був створений блок Литвина. Газета “Франкфуртер Альгемайне” так і назвала свою статтю – “Концерн “Корито”. Німецькі автори припускають, що попри публічні відхрещування, президент Кучма, не виключено, зробить заявку на третій термін президентства. Це – якщо переможе концерн “Корито”. А якщо ні – то ні.
Віктор Недоступ в “Інтернет- Майдан”.
Продовжимо у тому ж стилі. Дві новини. Одна добра – друга, ще гірша. Конгресмен від Арізони Джефф Флейк висунув ідею створити єдиний веб-сайт, через який громадяни могли б інформувати владу про всі підозрілі події, або ж людей, які нагадують терористів. Флейк запропонував назвати сайт 911.gov. За ананалогією зі службою порятунку. Новина ця є доброю виключно для американців. Українцям треба боятись, аби влада подібну ініціативу не пересадила на пострадянський грунт. Хто-хто, а ми з вами знаємо куди лагідний та досвідчений зайчик з барабанчиком стукати буде. Але менше з тим, перейдемо на київську, покоцану каштанами бруківку. 15-го березня тут відбувся установчий з’їзд всеукраїнської громадської організації “Українське інтернет-товариство”. Про цю нову юзер-спільноту мій колега Сергій Руденко розпитав у одного з організаторів акції Олександра Брамса.
В інтернеті, як і в будь якому складному організмі всього має бути потроху. Доброго, поганого, легковажного, небезпечного, солідного та зовсім несолідного. На солідність має натякати добре організований дизайн сегменту, його функціональність, ефективність та інтелектуальна наповненість. Останній пункт, передусім, мав би стосуватися одного з останніх указів президента про ще одне національне торжество – “радісний день” Переяславської Ради. Інформацію розміщено на сторінці глави держави kuchma.gov.ua. Громадяни намагаючись детальніше вияснити причини президентської ейфорії блукаючи основним сайтом замість добірної інформації мусять споживати млявий напівфабрикат. Тему розвиває Сергій Грабовський.
14 березня на сайті з‘явилося повідомлення, що президент підписав указ “Про відзначення 350-річчя Переяславської козацької ради 1654 року”. Указом передбачена ціла купа стандартно-бюрократичних заходів, пов‘язаних з цією датою, створений і оргкомітет на чолі із усесвітньо відомим фахівцем з проблем громадянського суспільства Володимиром Литвином. Але що цікаво: сам указ на сайті з‘явився тільки 18 березня. І громадяни дізналися, що всі – ті, хто за союз із Росією, і ті, хто проти, - все одно відзначатимуть цю подію, ще і віддадуть на її відзначення гроші зі своїх кишень. Але добре, що хоч дізналися. А от розпорядження президента про відзначення 85-ліття Центральної Ради проанонсоване на сайті, але прочитати його неможливо – комп‘ютер відповідає вам, що “зазначений файл не знайдено”. Така ж ситуація з розпорядженнями про присудження державних стипендій визначним діячам культури і мистецтва від 5 березня. Коли вже те п‘яте березня було, а список зазначених діячів досі є таємницею. Як і зміст багатьох документів, що анонсуються на президентському сайті, але з‘являються у повному вигляді там за тиждень чи навіть за два.
Мимоволі виникає підозра: чи то вся президентська адміністрація складається з ліньтяюхів та нездар, неспроможних оперативно відображати діяльність глави держави, чи то після підписання укази і розпорядження Леоніда Кучми ще кілька тижнів редагуються апаратом – і тоді тільки їхній текст стає приступним громадянам. Тоді виникає запитання: а який же текст є автентичним? Чи апарат Леоніда Кучми, за звичкою, відомою з достопам‘ятного декрету про трасти, завжди готує кілька варіантів автентичних державних актів, щоб керуватися тим, яким буде вигідніше для самого апарату?
Ще раз нагадаю: все це робиться на гроші платників податків, тобто рядових українських громадян.
Сергій Грабовський
До Інтернету люди ставляться по різному. Одні ненавидять, інші бояться, треті фанатіють і залипають на все життя та мало хто доростає до задушевного діалогу з окремими його сегментами. Грузинський письменник Гурам Петріашвілі, наприклад, балакає переважно з Рамблєром. Ну а про що, нехай розкаже сам.
Кожна людина має свої схильності. Якби я мав вдосталь вільного часу – годинами сидів би і роздивлявся колекцію карикатур Олега Тишкова на Рамблері.
Власне, ці твори не є карикатурами у прямому розуміння Цього слова. Це якийсь абсолютно новий вид мистецтва, який гармонійно поєднує в собі малюнок, гумор, поезію та філософію. Прошу Рамблер та Олега Тишкова прийняти від мене подяку, як від людини, яка доторкнулася до інтернету.
Однак, хочу скористатись правом висловити свій подив від того, що на сайті про Грузію Рамблер спеціально виділив ім’я Андрія Вознесенського. Я грузинський письменник, і, хотів того чи ні – мусив спостерігати російських колег, що приїздили до Грузії. Вознесенський належить до трійці, що добряче набридла грузинському суспільству. Другий – Євгеній Євтушенко, третя Бела Ахмадуліна. Більш, ніж тридцять років ця трійця, користуючись гаслом так званої “дружби народов”, зробила собі з Грузії велику письменницьку дачу. За вказівкою ЦК компартії Грузії наша спілка письменників приймала їх по-царськи. Возили з помпою, влаштовували гучні банкети та видавали їх книжки двохсоттисячними тиражами. Грузинські письменники, тим часом мали тиражі на двадцять тисяч і менше.
Та справа не в тому. Коли для Грузії і грузинів настали важкі часи – трійця, яка клялася у любові, жодним словом не згадала Грузію. Цікаво, що раніше, коли треба було, Вознесенський писав, що його дід – грузин, і насправді прізвище його – Амаглобелі. “Амаглєба” грузинською мовою означає “вознесіння”. Тепер він про це не згадує. Нема потреби.
Вірші, або будь які інші слова Вознесенського про Грузію не мають жодної цінності – ані моральної ані пізнавальної.
Дорогий Рамблер! Про Грузію та грузинів на ваших сайтах нехай говорять чесні і правдиві люди. Наприклад, такі, як вже покійні Василь Шукшин та Давид Самойлов, або , дай йому Бог здоров’я – Юрій Афанасьєв.
Пам’ятаєте фарисейський вигук Вознесенського “Приберіть Лєніна з грошей”? Мовляв, до вождя бруд пристає.
А я прошу вас, Рамблєр, прошу чесно та переконливо: приберіть з грузинського сайту Вознесенського.
Гурам Петріашвілі в “Інтернет-майдан”
Якщо Гурам Петріашвілі веде майже ніжні діалоги з російським Рамблєром, то Павло Вольвач віддає перевагу більш різким тонам та екстремальним ситуаціям, якнайкраще вписуючись тим самим в рубрику “Екстрема в павутині”.
“Фортуна любить зухвалих” – цей Цезарівський вислів любив повторювати лідер ангольського антиурядового руху Жонас Савімбі. Красивий вислів, але чи то він застарів, чи зухвальці мались на увазі якісь специфічні. Принаймні, явно не ті, схильні до політичного авантюризму і неприхильні до демократичних та громадянських принципів. З ними нині фортуна в “контрах”. Згадаймо долю бен Ладена, мулли Омара чи провідника лівацького руху “Сендеро луміносо” Абімаеля Гусмана. Дехто з їхніх світоглядних спільників ще продовжує рух шляхом кривавого романтизму, постачаючи сюжети, наприклад, сайтам “Тероризм і контртероризм” , “Агентура РУ”, чи, скажімо – “Горячий народ”. Проте позитивної міжнародної громадської опінії не мають навіть ті з них, хто бореться за, здавалося б, справедливі речі – національну незалежність. Але робить це з бомбою, кинутою в поліціянта, як, наприклад, Ірландська революційна Армія чи ЕТА-“Ері Батасуна” в Іспанії. Брудна герілья, хоч слово й красиве.
Втім, всі ці люди, навіть міфологізований, страшний Усама Бен, виглядають в’юношами, духами-солобонами перед вже згадуваним паном Савімбі. Вони під стіл пішки ходили, коли лідер УНІТА розпочав боротьбу в вогких джунглях Анголи. Вона, боротьба, тривала 35 років і, як повідомляє сайт “Афрікана.ру”, забрала пів-мільйона людських життів. Але фортуна зрадила й “чорному півню” – таке було прізвисько в 67-літнього Жонаса Малейру Савімбі. Спецназівська автоматна черга нещодавно поклала край діяльності випускника Лісабонського та Лозанського університетів. Крапка.
Савімбі – не Савенко, хоч щось спільне й є. В тому числі – брак фортуни. Пан Савенко – пак, Едуард Лімонов, лідер Націонал-Більшовистської партії Росії готується до суду в Лєфортовськім СІЗО за звинуваченням в тероризмі і пише книгу. Цікавенька, скажу я вам, річ. “Другая Россия” називається, “Нацбол.народ.ру” друкує уривки. Але про це колись іншим разом.
Павло ВОЛЬВАЧ, для “Інтернет-Майдану”, Київ
На цьому слові, шановні слухачі, буваймо здорові. Хотів насамкінець розказати вам анекдота, але роззирнувся довкола себе, реготнув крізь сльози і подумав: “То ж бо й воно...”
Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.
Політолог Володимир Полохало, проаналізувавши результати своїх досліджень, порадував політиків: вибори вже заздалегідь сфальсифіковано і виборці про це знають. Про це пише “Кореспондент-нет”.
У кандидатів захололо під дихалом. Таки схоже! “Інтерфакс-Україна, наприклад розповідає, що у Харкові телепрограма за участю Юлії Тимошенко так і не вийшла в ефір. Автор програми, Зураб Аласанія, пояснив, що програму було знято під тиском влади.
Віктор Ющенко, як повідомляє УКРОП, так прокоментував дії адмінресурсу: “Влада має зрозуміти, що вона не є учасницею виборчих перегонів, вона лише інструмент для надання рівних умов.” Блок “Наша Україна” про всяк випадок залучив додаткових спостерігачів. Тепер, якщо всіх спостерігачів зібрати разом, вийде чималенька юрба.
Донецький губернатор на таку кількість зреагував, як сільський міліціонер на заїзних фотографів. “УКРОП” наводить конгеніальні висловлювання: “Спостерігачі – це спостерігачі.(Гарно сказано!) Приїхали, поспостерігали і поїхали. (Конгеніально!) А тут поспостерігали, набаламутили води, відспостерігали а далі – що?”
А дійсно – що? Цим питання перейнявся і президент ОБСЄ Адріан Северін. “Форум” повідомляє, що він приїхав особисто подивитися на український адмінресурс. Реакції поки що стримані. Северін припустив, що нинішні вибори сконсолідують українське суспільство. А прес-аташе посольства ФРН в Україні заспокоїла: “Ніхто не очікує, що сьогодні-завтра Україна з радянської республіки перетвориться на демократичну державу. Але якщо українці того хочуть, то нормально, що Європа їх підтримує.” Кінець виваженої та коректної цитати.
Тим часом “Українська правда” всім колективом кинулася читати німецьку пресу, і дійшла висновку, що у Німеччині знають для чого був створений блок Литвина. Газета “Франкфуртер Альгемайне” так і назвала свою статтю – “Концерн “Корито”. Німецькі автори припускають, що попри публічні відхрещування, президент Кучма, не виключено, зробить заявку на третій термін президентства. Це – якщо переможе концерн “Корито”. А якщо ні – то ні.
Віктор Недоступ в “Інтернет- Майдан”.
Продовжимо у тому ж стилі. Дві новини. Одна добра – друга, ще гірша. Конгресмен від Арізони Джефф Флейк висунув ідею створити єдиний веб-сайт, через який громадяни могли б інформувати владу про всі підозрілі події, або ж людей, які нагадують терористів. Флейк запропонував назвати сайт 911.gov. За ананалогією зі службою порятунку. Новина ця є доброю виключно для американців. Українцям треба боятись, аби влада подібну ініціативу не пересадила на пострадянський грунт. Хто-хто, а ми з вами знаємо куди лагідний та досвідчений зайчик з барабанчиком стукати буде. Але менше з тим, перейдемо на київську, покоцану каштанами бруківку. 15-го березня тут відбувся установчий з’їзд всеукраїнської громадської організації “Українське інтернет-товариство”. Про цю нову юзер-спільноту мій колега Сергій Руденко розпитав у одного з організаторів акції Олександра Брамса.
В інтернеті, як і в будь якому складному організмі всього має бути потроху. Доброго, поганого, легковажного, небезпечного, солідного та зовсім несолідного. На солідність має натякати добре організований дизайн сегменту, його функціональність, ефективність та інтелектуальна наповненість. Останній пункт, передусім, мав би стосуватися одного з останніх указів президента про ще одне національне торжество – “радісний день” Переяславської Ради. Інформацію розміщено на сторінці глави держави kuchma.gov.ua. Громадяни намагаючись детальніше вияснити причини президентської ейфорії блукаючи основним сайтом замість добірної інформації мусять споживати млявий напівфабрикат. Тему розвиває Сергій Грабовський.
14 березня на сайті з‘явилося повідомлення, що президент підписав указ “Про відзначення 350-річчя Переяславської козацької ради 1654 року”. Указом передбачена ціла купа стандартно-бюрократичних заходів, пов‘язаних з цією датою, створений і оргкомітет на чолі із усесвітньо відомим фахівцем з проблем громадянського суспільства Володимиром Литвином. Але що цікаво: сам указ на сайті з‘явився тільки 18 березня. І громадяни дізналися, що всі – ті, хто за союз із Росією, і ті, хто проти, - все одно відзначатимуть цю подію, ще і віддадуть на її відзначення гроші зі своїх кишень. Але добре, що хоч дізналися. А от розпорядження президента про відзначення 85-ліття Центральної Ради проанонсоване на сайті, але прочитати його неможливо – комп‘ютер відповідає вам, що “зазначений файл не знайдено”. Така ж ситуація з розпорядженнями про присудження державних стипендій визначним діячам культури і мистецтва від 5 березня. Коли вже те п‘яте березня було, а список зазначених діячів досі є таємницею. Як і зміст багатьох документів, що анонсуються на президентському сайті, але з‘являються у повному вигляді там за тиждень чи навіть за два.
Мимоволі виникає підозра: чи то вся президентська адміністрація складається з ліньтяюхів та нездар, неспроможних оперативно відображати діяльність глави держави, чи то після підписання укази і розпорядження Леоніда Кучми ще кілька тижнів редагуються апаратом – і тоді тільки їхній текст стає приступним громадянам. Тоді виникає запитання: а який же текст є автентичним? Чи апарат Леоніда Кучми, за звичкою, відомою з достопам‘ятного декрету про трасти, завжди готує кілька варіантів автентичних державних актів, щоб керуватися тим, яким буде вигідніше для самого апарату?
Ще раз нагадаю: все це робиться на гроші платників податків, тобто рядових українських громадян.
Сергій Грабовський
До Інтернету люди ставляться по різному. Одні ненавидять, інші бояться, треті фанатіють і залипають на все життя та мало хто доростає до задушевного діалогу з окремими його сегментами. Грузинський письменник Гурам Петріашвілі, наприклад, балакає переважно з Рамблєром. Ну а про що, нехай розкаже сам.
Кожна людина має свої схильності. Якби я мав вдосталь вільного часу – годинами сидів би і роздивлявся колекцію карикатур Олега Тишкова на Рамблері.
Власне, ці твори не є карикатурами у прямому розуміння Цього слова. Це якийсь абсолютно новий вид мистецтва, який гармонійно поєднує в собі малюнок, гумор, поезію та філософію. Прошу Рамблер та Олега Тишкова прийняти від мене подяку, як від людини, яка доторкнулася до інтернету.
Однак, хочу скористатись правом висловити свій подив від того, що на сайті про Грузію Рамблер спеціально виділив ім’я Андрія Вознесенського. Я грузинський письменник, і, хотів того чи ні – мусив спостерігати російських колег, що приїздили до Грузії. Вознесенський належить до трійці, що добряче набридла грузинському суспільству. Другий – Євгеній Євтушенко, третя Бела Ахмадуліна. Більш, ніж тридцять років ця трійця, користуючись гаслом так званої “дружби народов”, зробила собі з Грузії велику письменницьку дачу. За вказівкою ЦК компартії Грузії наша спілка письменників приймала їх по-царськи. Возили з помпою, влаштовували гучні банкети та видавали їх книжки двохсоттисячними тиражами. Грузинські письменники, тим часом мали тиражі на двадцять тисяч і менше.
Та справа не в тому. Коли для Грузії і грузинів настали важкі часи – трійця, яка клялася у любові, жодним словом не згадала Грузію. Цікаво, що раніше, коли треба було, Вознесенський писав, що його дід – грузин, і насправді прізвище його – Амаглобелі. “Амаглєба” грузинською мовою означає “вознесіння”. Тепер він про це не згадує. Нема потреби.
Вірші, або будь які інші слова Вознесенського про Грузію не мають жодної цінності – ані моральної ані пізнавальної.
Дорогий Рамблер! Про Грузію та грузинів на ваших сайтах нехай говорять чесні і правдиві люди. Наприклад, такі, як вже покійні Василь Шукшин та Давид Самойлов, або , дай йому Бог здоров’я – Юрій Афанасьєв.
Пам’ятаєте фарисейський вигук Вознесенського “Приберіть Лєніна з грошей”? Мовляв, до вождя бруд пристає.
А я прошу вас, Рамблєр, прошу чесно та переконливо: приберіть з грузинського сайту Вознесенського.
Гурам Петріашвілі в “Інтернет-майдан”
Якщо Гурам Петріашвілі веде майже ніжні діалоги з російським Рамблєром, то Павло Вольвач віддає перевагу більш різким тонам та екстремальним ситуаціям, якнайкраще вписуючись тим самим в рубрику “Екстрема в павутині”.
“Фортуна любить зухвалих” – цей Цезарівський вислів любив повторювати лідер ангольського антиурядового руху Жонас Савімбі. Красивий вислів, але чи то він застарів, чи зухвальці мались на увазі якісь специфічні. Принаймні, явно не ті, схильні до політичного авантюризму і неприхильні до демократичних та громадянських принципів. З ними нині фортуна в “контрах”. Згадаймо долю бен Ладена, мулли Омара чи провідника лівацького руху “Сендеро луміносо” Абімаеля Гусмана. Дехто з їхніх світоглядних спільників ще продовжує рух шляхом кривавого романтизму, постачаючи сюжети, наприклад, сайтам “Тероризм і контртероризм” , “Агентура РУ”, чи, скажімо – “Горячий народ”. Проте позитивної міжнародної громадської опінії не мають навіть ті з них, хто бореться за, здавалося б, справедливі речі – національну незалежність. Але робить це з бомбою, кинутою в поліціянта, як, наприклад, Ірландська революційна Армія чи ЕТА-“Ері Батасуна” в Іспанії. Брудна герілья, хоч слово й красиве.
Втім, всі ці люди, навіть міфологізований, страшний Усама Бен, виглядають в’юношами, духами-солобонами перед вже згадуваним паном Савімбі. Вони під стіл пішки ходили, коли лідер УНІТА розпочав боротьбу в вогких джунглях Анголи. Вона, боротьба, тривала 35 років і, як повідомляє сайт “Афрікана.ру”, забрала пів-мільйона людських життів. Але фортуна зрадила й “чорному півню” – таке було прізвисько в 67-літнього Жонаса Малейру Савімбі. Спецназівська автоматна черга нещодавно поклала край діяльності випускника Лісабонського та Лозанського університетів. Крапка.
Савімбі – не Савенко, хоч щось спільне й є. В тому числі – брак фортуни. Пан Савенко – пак, Едуард Лімонов, лідер Націонал-Більшовистської партії Росії готується до суду в Лєфортовськім СІЗО за звинуваченням в тероризмі і пише книгу. Цікавенька, скажу я вам, річ. “Другая Россия” називається, “Нацбол.народ.ру” друкує уривки. Але про це колись іншим разом.
Павло ВОЛЬВАЧ, для “Інтернет-Майдану”, Київ
На цьому слові, шановні слухачі, буваймо здорові. Хотів насамкінець розказати вам анекдота, але роззирнувся довкола себе, реготнув крізь сльози і подумав: “То ж бо й воно...”
Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.
