Прага, 10 квітня 2002 - Хто такі чеські цигани, що вони привнесли до чеської культури? За довгим рядом недомовок, фантазій чи просто неохоти порушувати проблему загубилась, затерлась в пам’яті правда про кілька століть спільної чесько-циганської історії. Хоча цигани заселяли ці терени віддавна – Чехію, Мораву і трохи дальшу Словаччину. Вони різнились мовними діалектами, та мали одне спільне – переважно вели осілий чи напівосілий спосіб життя, запроваджений ще Марією Терезією. Осілі цигани жили окремими таборами передусім по селах і допомагали ґаджам, тобто не циганам у виконанні різних допоміжних робіт. Десь близько трьохсот таких циганських таборів ще й досі можна побачити в Словаччині. Менш чисельними були групи кочівних, чи волоських циган у Чехословаччині, які прийшли сюди з Молдови і Румунії. У тимчасових оселях вони зупинялись лише на зиму, звичайно ж тісними, закритими від сторонніх впливів комунами вони місяцями на возах кочували з місця на місце.
Так було, у цій правді про чеських циганів завжди поряд ішла чеська більшість, котра намагалась толерувати присутність може не зовсім зручної, але такої різноманітної й темпераментної меншини. Становище циганів на чеських теренах різко змінили два тоталітарні режими – нацистський і комуністичний. В газових камерах і концтаборах нацисти знищили понад 200 тисяч переважно чеських циган. Другий удар прийшовся на 1959 рік, коли режим комуністичної Чехословаччини по-перше, заборонив циганам кочувати, запровадивши так звану прописку, по-друге, змусив їх до насильного переселення. Річ у тім, що після війни з теренів чеських Судетів були примусово виселені до Німеччини етнічні німці - понад 3 мільйони осіб. Так оголились значні терени, їх держава і заселяла значною мірою – циганами переважно зі Словаччини. Впливи цих насильницьких дій і досі відчувають на собі як цигани, так і чеська більшість, котра і нині часто ставиться до циганів як чужорідної й клопітної проблеми.
Корінь проблематичного співжиття чехів і циганів лежить у майже цілковитій неінформованості чехів. Чеські мас-медіа практично не висвітлюють життя, звичаїв, та культури циган. Якщо ж якась інформація й появиться, то найчастіше вона несе від’ємний характер. Своєчасно не втрутились до цього процесу державні інституції, промовчала проблему й громадськість. Так поступово за напіввигадками, напівправдами чи просто викривленими інформаціями в чеському суспільстві витворився своєрідний стереотип такого собі цигана-забіяки, нероби й пияка. А з ним зродилась і проблема співіснування з циганською меншиною, відголоси котрої дають себе знати чи не щоденно.
Переважно цигани стають у Чехії жертвами насильницьких дій скінхедів, тобто бритоголових, найбільше на них відбиваються ксенофобні настрої суспільства. Часом подібні факти приголомшують своєю брутальністю. Наприклад, цього тижня закінчився процес над скінхедом, котрий у дискотеці смертельно поранив цигана. Оскаржений дістав 13 років тюрми, але на самому суді прозвучали нові погрози циганам. Цілковиту неспроможність справитись з проблемою показала два роки тому міська рада міста Усті над Лабою, яка розпочала будівництво свого роду ґетта для циганів, щоб ізолювати їх від чеської більшості. Інформація про чеське циганське ґетто пішла у світ і повернулась до міста ехом ганьби. Світ заговорив про знедоленість чеських циган, на Чеську Республіку звернула увагу низка міжнародних правозахисних організацій. І чеські цигани сказали »Досить!» Розпочалась масова еміграція чеських циган, переважно до Канади та Англії, її пік припав на минулу зиму, коли британська еміграційна служба змушена була виставити свій перший кордон на празькому літовищі Рузинє. Показовим є і факт, що під час минулорічного перепису населення тільки 10 тисяч громадян визнало себе циганами. Інші, а за декотрими даними йдеться про близько 100 тисяч осіб, цей факт приховали. Як стверджують фахівці, - із страху.
Сьогодні становище дещо покращилось. Про проблеми циган заговорили вголос як на високих державних трибунах, так і на рівнях, де безпосередньо вирішують питання навчання, матеріальної допомоги чи соціальної підтримки. Розпочала роботу низка фондів і громадських організацій, які намагаються допомогти циганам жити повноцінним життям.
І все ж є сфера, про котру майже ніхто, крім вузького кола фахівців, нічого не знає. Невидиме мистецтво – так можна назвати фольклор, образотворче і музичне мистецтво чеських циган. Багатюща і дуже різноманітна скарбниця циганського народного примітиву чи наївного мистецтва залишається практично закритою, незважаючи на те, що в моравському місті Брно є Музей культури циган. А шкода, тому що, наприклад, малярські космічні фантазії наївного художника чеського цигана Рудольфа Дзурка можна побачити далеко за кордонами Чехії, але вони майже не експонуються на його батьківщині. Або прекрасні циганські мелодії співачки Віри Білої, яка вже давно збирає повні зали у найпрестижніших музичних столицях світу. Однак на чеському телебаченні чи по радіо її голос чути рідко. Мистецтво, як відомо, найлегше долає кордони і зближає людей. Цю шляхетну роль виконує і мистецтво чеських циган.
Так було, у цій правді про чеських циганів завжди поряд ішла чеська більшість, котра намагалась толерувати присутність може не зовсім зручної, але такої різноманітної й темпераментної меншини. Становище циганів на чеських теренах різко змінили два тоталітарні режими – нацистський і комуністичний. В газових камерах і концтаборах нацисти знищили понад 200 тисяч переважно чеських циган. Другий удар прийшовся на 1959 рік, коли режим комуністичної Чехословаччини по-перше, заборонив циганам кочувати, запровадивши так звану прописку, по-друге, змусив їх до насильного переселення. Річ у тім, що після війни з теренів чеських Судетів були примусово виселені до Німеччини етнічні німці - понад 3 мільйони осіб. Так оголились значні терени, їх держава і заселяла значною мірою – циганами переважно зі Словаччини. Впливи цих насильницьких дій і досі відчувають на собі як цигани, так і чеська більшість, котра і нині часто ставиться до циганів як чужорідної й клопітної проблеми.
Корінь проблематичного співжиття чехів і циганів лежить у майже цілковитій неінформованості чехів. Чеські мас-медіа практично не висвітлюють життя, звичаїв, та культури циган. Якщо ж якась інформація й появиться, то найчастіше вона несе від’ємний характер. Своєчасно не втрутились до цього процесу державні інституції, промовчала проблему й громадськість. Так поступово за напіввигадками, напівправдами чи просто викривленими інформаціями в чеському суспільстві витворився своєрідний стереотип такого собі цигана-забіяки, нероби й пияка. А з ним зродилась і проблема співіснування з циганською меншиною, відголоси котрої дають себе знати чи не щоденно.
Переважно цигани стають у Чехії жертвами насильницьких дій скінхедів, тобто бритоголових, найбільше на них відбиваються ксенофобні настрої суспільства. Часом подібні факти приголомшують своєю брутальністю. Наприклад, цього тижня закінчився процес над скінхедом, котрий у дискотеці смертельно поранив цигана. Оскаржений дістав 13 років тюрми, але на самому суді прозвучали нові погрози циганам. Цілковиту неспроможність справитись з проблемою показала два роки тому міська рада міста Усті над Лабою, яка розпочала будівництво свого роду ґетта для циганів, щоб ізолювати їх від чеської більшості. Інформація про чеське циганське ґетто пішла у світ і повернулась до міста ехом ганьби. Світ заговорив про знедоленість чеських циган, на Чеську Республіку звернула увагу низка міжнародних правозахисних організацій. І чеські цигани сказали »Досить!» Розпочалась масова еміграція чеських циган, переважно до Канади та Англії, її пік припав на минулу зиму, коли британська еміграційна служба змушена була виставити свій перший кордон на празькому літовищі Рузинє. Показовим є і факт, що під час минулорічного перепису населення тільки 10 тисяч громадян визнало себе циганами. Інші, а за декотрими даними йдеться про близько 100 тисяч осіб, цей факт приховали. Як стверджують фахівці, - із страху.
Сьогодні становище дещо покращилось. Про проблеми циган заговорили вголос як на високих державних трибунах, так і на рівнях, де безпосередньо вирішують питання навчання, матеріальної допомоги чи соціальної підтримки. Розпочала роботу низка фондів і громадських організацій, які намагаються допомогти циганам жити повноцінним життям.
І все ж є сфера, про котру майже ніхто, крім вузького кола фахівців, нічого не знає. Невидиме мистецтво – так можна назвати фольклор, образотворче і музичне мистецтво чеських циган. Багатюща і дуже різноманітна скарбниця циганського народного примітиву чи наївного мистецтва залишається практично закритою, незважаючи на те, що в моравському місті Брно є Музей культури циган. А шкода, тому що, наприклад, малярські космічні фантазії наївного художника чеського цигана Рудольфа Дзурка можна побачити далеко за кордонами Чехії, але вони майже не експонуються на його батьківщині. Або прекрасні циганські мелодії співачки Віри Білої, яка вже давно збирає повні зали у найпрестижніших музичних столицях світу. Однак на чеському телебаченні чи по радіо її голос чути рідко. Мистецтво, як відомо, найлегше долає кордони і зближає людей. Цю шляхетну роль виконує і мистецтво чеських циган.
