Прага, 18 квітня 2002 – Сучасній світ продовжує жити під тиском військових обставин і застосування воєнних засобів у різних регіонах світу, без яких нинішня постіндустріальна цивілізація не може врівноважити політичне існування, і навіть у, здавалося б, мирній політиці багатьох країн інколи спалахують баталії, близькі за напруженістю до воєнних. Народи часто не зчуваються, як запеклі політичні битви непомітно втягують їх у широкомасштабні кровопролиття в братовбивчих конфліктах. Воєнні форми протистояння ми спостерігаємо сьогодні в різних регіонах світу. А як характеризують історичний розвиток таких засобів розв’язання людських проблем науковці?
Війну політологи характеризують як збройну боротьбу між державами, групами країн чи суспільними, релігійними, етнічними та іншими спільнотами. Війною також часто, в переносному розумінні, називають крайню межу загострення політичної боротьби, котра переростає в ворожі відносини між певними політичними силами (наприклад, війна між владою і непримиренною опозицією, війна законів між центром і периферією…)
У мислителів простежувалося два протилежні підходи до розуміння закономірностей воєн у суспільствах. Із одного боку визнавався закономірний і природній характер їхнього виникнення від Геракліта до Геґеля і Ніцше. Геґель навіть висловлював образне поняття на кшталт того, що війна потрібна суспільству як свіжий вітер для затхлого озера. Сучасні політологи і глобалісти вважають війни школою «політичної реальності», психологи обґрунтовують виникнення збройного протистояння природньою агресивністю людини, а технократи – технічним прогресом. Прибічники протилежного погляду вважали і вважають війни неприпустимими і шукали шляхи їхнього відвернення (Ян Амос Коменський, Жан-Жак Руссо, Іманнуїл Кант та інші).
При всьому розмаїтті поглядів чи не всі погоджувалися з тим, що висловив колись німецький теоретик Клаузевіц, який уважав, що війна є продовження політики збройними засобами. Тобто всі визнають, що кожна війна має свою політичні причини, які визрівають із глибин політичного життя суспільства, виливаючись у гострі суперечності, котрі стає неможливо розв’язувати мирними засобами. Внутрішні війни, як правило, переростають у зовнішні і світові…
А як сьогоднішні військові конфлікти впливають на людність світу і, зокрема, на громадян України, чи є тут якісь узагальнюючі спостереження і факти?
Сьогодні, в умовах проведення антитерористичної операції, воєнних дій в Афганістані, протистояння між Палестинською автономією та Ізраїлем, чимало громадян висловлюють занепокоєння перебігом подій: чи не стає реальною загроза світового військового конфлікту, війни між цивілізаціями?
Не секрет, що такі конфлікти впливають і на Україну, що виливається не лише в демонстрації на вулицях Києва, але й у зростання громадського занепокоєння. А сучасне непримиренне протистояння деяких політичних сил на теренах України частина політологів вважає загрозливим, що в перспективі може призвести до широкомасштабного збройного конфлікту, подібного до балканського. Деякі сили лякають небезпечним розколом України на Східну і Західну.
Чи почуваються пересічні громадяни України здатними впливати на політичну ситуацію в державі і чи мають вони змогу і впевненість не дати втягти себе в братовбивче збройне насилля? Про це варто запитати у самих мешканців цієї республіки…
Війну політологи характеризують як збройну боротьбу між державами, групами країн чи суспільними, релігійними, етнічними та іншими спільнотами. Війною також часто, в переносному розумінні, називають крайню межу загострення політичної боротьби, котра переростає в ворожі відносини між певними політичними силами (наприклад, війна між владою і непримиренною опозицією, війна законів між центром і периферією…)
У мислителів простежувалося два протилежні підходи до розуміння закономірностей воєн у суспільствах. Із одного боку визнавався закономірний і природній характер їхнього виникнення від Геракліта до Геґеля і Ніцше. Геґель навіть висловлював образне поняття на кшталт того, що війна потрібна суспільству як свіжий вітер для затхлого озера. Сучасні політологи і глобалісти вважають війни школою «політичної реальності», психологи обґрунтовують виникнення збройного протистояння природньою агресивністю людини, а технократи – технічним прогресом. Прибічники протилежного погляду вважали і вважають війни неприпустимими і шукали шляхи їхнього відвернення (Ян Амос Коменський, Жан-Жак Руссо, Іманнуїл Кант та інші).
При всьому розмаїтті поглядів чи не всі погоджувалися з тим, що висловив колись німецький теоретик Клаузевіц, який уважав, що війна є продовження політики збройними засобами. Тобто всі визнають, що кожна війна має свою політичні причини, які визрівають із глибин політичного життя суспільства, виливаючись у гострі суперечності, котрі стає неможливо розв’язувати мирними засобами. Внутрішні війни, як правило, переростають у зовнішні і світові…
А як сьогоднішні військові конфлікти впливають на людність світу і, зокрема, на громадян України, чи є тут якісь узагальнюючі спостереження і факти?
Сьогодні, в умовах проведення антитерористичної операції, воєнних дій в Афганістані, протистояння між Палестинською автономією та Ізраїлем, чимало громадян висловлюють занепокоєння перебігом подій: чи не стає реальною загроза світового військового конфлікту, війни між цивілізаціями?
Не секрет, що такі конфлікти впливають і на Україну, що виливається не лише в демонстрації на вулицях Києва, але й у зростання громадського занепокоєння. А сучасне непримиренне протистояння деяких політичних сил на теренах України частина політологів вважає загрозливим, що в перспективі може призвести до широкомасштабного збройного конфлікту, подібного до балканського. Деякі сили лякають небезпечним розколом України на Східну і Західну.
Чи почуваються пересічні громадяни України здатними впливати на політичну ситуацію в державі і чи мають вони змогу і впевненість не дати втягти себе в братовбивче збройне насилля? Про це варто запитати у самих мешканців цієї республіки…
