Прага, 22 квітня 2002 - Його світлість генералісімо доктор Рафаєль Тругільйо Моліна, добродійник, батько нації, коза. Він захопив владу в 1930-му році й упродовж наступних понад 30 років правив залізним кулаком та сексуальним терором. Йому подобався Гітлер, не ідеї Гітлера а те, як Гітлер носив військові форми і керував парадами. Домініканській республіці Тругільйо приніс добробут та стабільність, а противникам режиму він приніс тортури в таємних тюрмах. Своїх міністрів Тругільйо контролював хитрістю, харизмом, свавіллям та шантажем. А якщо це не спрацьовувало, він просто спав із їхніми дружинами.
В романі переплітаються три історії, три різні розповіді. В центрі диктатор Тругільйо. 1961-ій рік, наближається момент його убивства. Поза межами президентського палацу, колишні радники диктатора планують змову. В теперішньому часі ми зустрічаємо Уранію Кабраль, адвоката Світового Банку, дочку міністра диктаторського режиму, міністра, який давно попав у неласку. Уранія вперше за 35 років повернулася додому.
Коли їй було 14, Уранію намагався зґвалтувати Тругільйо. Перелякана дівчина не могла повірити, що її не врятує батько, провідний член президентського кабінету. Не врятував. Уся сім’я знала, що відбувається у спальні диктатора, але Уранію ніхто не врятував. Дещо допомогла природа. Не спроможний здійснити свій задум і розлючений цією фізичною невдачею, диктатор усе ж таки сексуально знущається над нею. Психічно й фізично потраумовану дівчину таємно вивозять закордон.
35 років пізніше Уранія Кабраль повертається додому відвідати свого батька. Він лежить прикутий до ліжка, втративши дар мови після інсульту. Вона не може йому простити те, що він зробив із нею та з її батьківщиною. Жінку чи не найбільше вражає те, що колись батько був людиною високої культури й честі.
Рафаель Тругільйо панував політичною владою і сексуальною владою. Йому як феодальному лорду, приносили в жертву молодих дівчат. Багато людей, навіть бідні, віддавали йому своїх дочок як подарунок. Вони гордилися тим, вважали такі жертви великою честю за що й отримували якісь ласки. Тругільйо був богом, отож усе до чого він доторкнувся, мало велику вартість, пояснює Варґас Льйоса.
Тругільйо вельми не симпатична людина, здичавіла від надмірної влади та розпусти. Але попри всю свою могутність, домініканський диктатор живе в тюрмі власного тіла. Воно вже не виконує його бажання і всесильний лідер патологічно боїться тілесної зради. Він хворіє на енурез, в будь який момент його підведе неслухняний міхур, «Ось вона, чорна пляма покриває його штани. Це мабуть щойно сталося, місце ще мокре... Його нерозумний міхур далі тече. Несамовита лють потрясла ним. Він міг панувати над людьми, змусити три мільйони домініканців упасти на коліна, але не зміг контролювати власного міхура». А, крім того, імпотенція також часто дається взнаки...
Складна структура, безжалісна жорстокість, гротескність – це Свято кози — темний, складний твір, який водночас є і гуманним. Уранія намагається повернути своїй сім’ї якесь почуття нормальності, після смерті Тругільйя і чергового перевороту, новий президент, який ніколи не мав великих амбіцій, об’єднавши країну навколо себе, намагається повернути Домініканській республіці те ж саме - нормальність. Роман закінчується поглядом уперед у майбутнє, яке не отруєне минулим.
В романі переплітаються три історії, три різні розповіді. В центрі диктатор Тругільйо. 1961-ій рік, наближається момент його убивства. Поза межами президентського палацу, колишні радники диктатора планують змову. В теперішньому часі ми зустрічаємо Уранію Кабраль, адвоката Світового Банку, дочку міністра диктаторського режиму, міністра, який давно попав у неласку. Уранія вперше за 35 років повернулася додому.
Коли їй було 14, Уранію намагався зґвалтувати Тругільйо. Перелякана дівчина не могла повірити, що її не врятує батько, провідний член президентського кабінету. Не врятував. Уся сім’я знала, що відбувається у спальні диктатора, але Уранію ніхто не врятував. Дещо допомогла природа. Не спроможний здійснити свій задум і розлючений цією фізичною невдачею, диктатор усе ж таки сексуально знущається над нею. Психічно й фізично потраумовану дівчину таємно вивозять закордон.
35 років пізніше Уранія Кабраль повертається додому відвідати свого батька. Він лежить прикутий до ліжка, втративши дар мови після інсульту. Вона не може йому простити те, що він зробив із нею та з її батьківщиною. Жінку чи не найбільше вражає те, що колись батько був людиною високої культури й честі.
Рафаель Тругільйо панував політичною владою і сексуальною владою. Йому як феодальному лорду, приносили в жертву молодих дівчат. Багато людей, навіть бідні, віддавали йому своїх дочок як подарунок. Вони гордилися тим, вважали такі жертви великою честю за що й отримували якісь ласки. Тругільйо був богом, отож усе до чого він доторкнувся, мало велику вартість, пояснює Варґас Льйоса.
Тругільйо вельми не симпатична людина, здичавіла від надмірної влади та розпусти. Але попри всю свою могутність, домініканський диктатор живе в тюрмі власного тіла. Воно вже не виконує його бажання і всесильний лідер патологічно боїться тілесної зради. Він хворіє на енурез, в будь який момент його підведе неслухняний міхур, «Ось вона, чорна пляма покриває його штани. Це мабуть щойно сталося, місце ще мокре... Його нерозумний міхур далі тече. Несамовита лють потрясла ним. Він міг панувати над людьми, змусити три мільйони домініканців упасти на коліна, але не зміг контролювати власного міхура». А, крім того, імпотенція також часто дається взнаки...
Складна структура, безжалісна жорстокість, гротескність – це Свято кози — темний, складний твір, який водночас є і гуманним. Уранія намагається повернути своїй сім’ї якесь почуття нормальності, після смерті Тругільйя і чергового перевороту, новий президент, який ніколи не мав великих амбіцій, об’єднавши країну навколо себе, намагається повернути Домініканській республіці те ж саме - нормальність. Роман закінчується поглядом уперед у майбутнє, яке не отруєне минулим.
