Івано-Франківськ, 22 квітня 2002 - Українська армія дотепер залишається не лише багатонаціональною, але й матеріально вбогою. Низький матеріальний рівень сімей військових аж ніяк не сприяє зростанню бойового духу.
Ще 10 років тому Івано-Франківщина була так званою закритою областю. У тодішніх реаліях це означало, що на території Прикарпаття працюють таємні військові заводи і відповідно розміщена велика кількість військових частин. Чимало з них були розосереджені не лише в карпатських лісах, але і в центральних частинах галицьких міст. Упродовж останніх років військові передислоковують свої частини на околиці населених пунктів. В Івано-Франківську внаслідок такого військового переселення в центрі міста звільнилася ділянка площею 8 гектарів. Солдати та офіцери під тиском мерії у терміновому порядку розібрали бокси та сховища для техніки. За це їм було обіцяно виділити одинадцять квартир у новому елітарному, за словами чиновників із мерії, мікрорайоні Івано-Франківська. На ці квартири небезпідставно розраховували сім'ї багатьох офіцерів та прапорщиків, адже значна частина з них родом з-поза меж України, хоча й давно прийняли громадянство. Вони не мають на Прикарпатті родинних коренів і відповідно можуть сподіватися лише самі на себе. В мерії ж тим часом заявляють, що військовим ці квартири були обіцяні ще 6 років тому. З того часу голова міста, члени виконавчого комітету і міська рада давно помінялися і про жодну компенсацію за звільнену військовими територію в центрі Івано-Франківська ніхто не пам'ятає. В Івано-Франківській мерії загалом стверджують, що військові, якщо хочуть отримати квартири, то повинні виділити на це відповідні кошти. Сім'ї офіцерів тим часом уже не розраховують на вирішення своїх квартирних питань. Адже ні для кого не є таємницею, що вартість помешкань на території колишньої військової частини буде надзвичайно високою. У приватних розмовах офіцери з обуренням говорили про те, що представники влади різних рівнів лише декларують своє бажання допомогти українській армії. Насправді ж байдужість до вирішення побутових проблем військових та їх сімей породжує обурення і тотальне не сприйняття таких реалій сьогодення. “Ми також український народ, незважаючи на те, що ми носимо однострої, -- сказав один із прапорщиків, -- і ми прагнемо, щоб зважали й на нас як на людей”.
Ще 10 років тому Івано-Франківщина була так званою закритою областю. У тодішніх реаліях це означало, що на території Прикарпаття працюють таємні військові заводи і відповідно розміщена велика кількість військових частин. Чимало з них були розосереджені не лише в карпатських лісах, але і в центральних частинах галицьких міст. Упродовж останніх років військові передислоковують свої частини на околиці населених пунктів. В Івано-Франківську внаслідок такого військового переселення в центрі міста звільнилася ділянка площею 8 гектарів. Солдати та офіцери під тиском мерії у терміновому порядку розібрали бокси та сховища для техніки. За це їм було обіцяно виділити одинадцять квартир у новому елітарному, за словами чиновників із мерії, мікрорайоні Івано-Франківська. На ці квартири небезпідставно розраховували сім'ї багатьох офіцерів та прапорщиків, адже значна частина з них родом з-поза меж України, хоча й давно прийняли громадянство. Вони не мають на Прикарпатті родинних коренів і відповідно можуть сподіватися лише самі на себе. В мерії ж тим часом заявляють, що військовим ці квартири були обіцяні ще 6 років тому. З того часу голова міста, члени виконавчого комітету і міська рада давно помінялися і про жодну компенсацію за звільнену військовими територію в центрі Івано-Франківська ніхто не пам'ятає. В Івано-Франківській мерії загалом стверджують, що військові, якщо хочуть отримати квартири, то повинні виділити на це відповідні кошти. Сім'ї офіцерів тим часом уже не розраховують на вирішення своїх квартирних питань. Адже ні для кого не є таємницею, що вартість помешкань на території колишньої військової частини буде надзвичайно високою. У приватних розмовах офіцери з обуренням говорили про те, що представники влади різних рівнів лише декларують своє бажання допомогти українській армії. Насправді ж байдужість до вирішення побутових проблем військових та їх сімей породжує обурення і тотальне не сприйняття таких реалій сьогодення. “Ми також український народ, незважаючи на те, що ми носимо однострої, -- сказав один із прапорщиків, -- і ми прагнемо, щоб зважали й на нас як на людей”.
