Київ, 2 травня 2002 - В Україні набув чинності один вельми цікавий, ба навіть безпрецедентний законодавчий акт у галузі захисту прав людини. Мається на увазі закон “ Про попередження насильства у сім’ї”. Його авторами є заступник спікера парламенту Степан Гавриш і народний депутат Олександр Бандурка. До речі , перший автор постійно опікується проблемою захисту прав людини. Нещодавно, як ми уже повідомляли, Степан Гавриш написав книгу про права і свободи дитини “Маленькі історії про великі істини”.
Цікаво, що закон “ Про попередження насильства у сім’ї” є не в усіх європейських країнах і країнах СНД. Незважаючи на загальний, певною мірою декларативний характер документа, він однак засвідчує значний крок на шляху до побудови цивілізованого українського суспільства – вважають автори.
Ідея створити такий закон була на самісінькій поверхні українського суспільного життя, адже проблема насильства набула загрозливих розмірів – зауважив заступник спікера парламенту, народний депутат Степан Гавриш. І я не міг не підготувати подібний законодавчий акт. Незважаючи на певний Ренесанс людства, на перехід до життя у системі світових цінностей, людська природа часто –густо виявляє свої недосконалість та безпомічність. Звідки й виникає бажання застосувати силу, зокрема під час родинного спілкування.
Закон “ Про попередження насильства у сім’ї” визначає такі види насильства, як фізичне , сексуальне, психологічне і навіть економічне. Що ж до економічного, то воно трактується так : це умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна, на які потерпілий має законне право. Документ передбачає захисний припис. То є спеціальна форма реагування кримінальної міліції та дільничних інспекторів, внаслідок чого особі, що вчинила насильство у родині, надалі забороняється здійснювати насильницькі дії стосовно жертви. Захисний припис застосовується до людини тоді, коли не подіяло офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства. Припис може бути винесений до осудної особи, яка на момент цього припису досягла 16 років. Але що означає заборонити приписом насильницькі дії? Йдеться про заборону отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства, розшукувати жертву, відвідувати її якщо ця жертва тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів родини, провадити з нею телефонні розмови.
Законом також передбачено органи, на які покладаються здійснення заходів із попередження насильства. Це може бути спеціально уповноважений орган виконавчої влади, служба дільничних інспекторів та кримінальна міліція у справах неповнолітні, органи опіки та піклування. Закон передбачає створити кризові та медико-соціальні центри реабілітації жертв насильства. І , до речі, з осіб, що вчинили насильство, можуть бути стягнуті кошти якраз на витрати з утримання жертви у щойно згаданих установах. Певна річ, що на папері усе виглядає просто. На практиці ж закон , очевидно, важко торуватиме стежку, зважаючи хоча б на економічні реалії. Але однак набуття чинності згаданим законом є великим позитивом в Україні. Степан Гавриш з приводу відсутності вивчення проблеми насильства.
ГАВРИШ: На превеликий жаль, у суспільстві відсутні сучасні інститути, які дозволяли б провадити моніторинг цієї проблеми. І як результат, мати соціальне прогнозування задля виховання сучасного і наступного поколінь українських громадян. Це вкрай важливо, бо насильство у родині породжує велику кількість злочинності, призводить до деформації свідомості дітей. І замість того, щоб ми виховували майбутніх лауреатів Нобелівської премії, найчастіше ми “викохуємо” наркоманів, злочинців, кілерів. Тобто ми втрачаємо гідність, втрачаємо філософію власного розвитку.
Цікавий ще і такий момент – якою мірою готова свідомість українських громадян до правильного використання закону. Степан Гавриш.
ГАВРИШ: Свідомість самих громадян ще не цілком готова сприймати і користатися законом. Але ще більше не готова свідомість українських чиновників-бюрократів, які мають відповідати за це усе. Але, сподіваємося, що перший крок зроблено. І дуже важливо провадити зараз акції пропаганди цього закону. Ми переконані ,що у найближчі 2-3 роки цей закон постане у центрі української громадськості. Оскільки він вирішує принципові проблеми розвитку та організації життя української, уже нової, демократичної європейської сім’ї.
Цікаво, що закон “ Про попередження насильства у сім’ї” є не в усіх європейських країнах і країнах СНД. Незважаючи на загальний, певною мірою декларативний характер документа, він однак засвідчує значний крок на шляху до побудови цивілізованого українського суспільства – вважають автори.
Ідея створити такий закон була на самісінькій поверхні українського суспільного життя, адже проблема насильства набула загрозливих розмірів – зауважив заступник спікера парламенту, народний депутат Степан Гавриш. І я не міг не підготувати подібний законодавчий акт. Незважаючи на певний Ренесанс людства, на перехід до життя у системі світових цінностей, людська природа часто –густо виявляє свої недосконалість та безпомічність. Звідки й виникає бажання застосувати силу, зокрема під час родинного спілкування.
Закон “ Про попередження насильства у сім’ї” визначає такі види насильства, як фізичне , сексуальне, психологічне і навіть економічне. Що ж до економічного, то воно трактується так : це умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна, на які потерпілий має законне право. Документ передбачає захисний припис. То є спеціальна форма реагування кримінальної міліції та дільничних інспекторів, внаслідок чого особі, що вчинила насильство у родині, надалі забороняється здійснювати насильницькі дії стосовно жертви. Захисний припис застосовується до людини тоді, коли не подіяло офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства. Припис може бути винесений до осудної особи, яка на момент цього припису досягла 16 років. Але що означає заборонити приписом насильницькі дії? Йдеться про заборону отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства, розшукувати жертву, відвідувати її якщо ця жертва тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів родини, провадити з нею телефонні розмови.
Законом також передбачено органи, на які покладаються здійснення заходів із попередження насильства. Це може бути спеціально уповноважений орган виконавчої влади, служба дільничних інспекторів та кримінальна міліція у справах неповнолітні, органи опіки та піклування. Закон передбачає створити кризові та медико-соціальні центри реабілітації жертв насильства. І , до речі, з осіб, що вчинили насильство, можуть бути стягнуті кошти якраз на витрати з утримання жертви у щойно згаданих установах. Певна річ, що на папері усе виглядає просто. На практиці ж закон , очевидно, важко торуватиме стежку, зважаючи хоча б на економічні реалії. Але однак набуття чинності згаданим законом є великим позитивом в Україні. Степан Гавриш з приводу відсутності вивчення проблеми насильства.
ГАВРИШ: На превеликий жаль, у суспільстві відсутні сучасні інститути, які дозволяли б провадити моніторинг цієї проблеми. І як результат, мати соціальне прогнозування задля виховання сучасного і наступного поколінь українських громадян. Це вкрай важливо, бо насильство у родині породжує велику кількість злочинності, призводить до деформації свідомості дітей. І замість того, щоб ми виховували майбутніх лауреатів Нобелівської премії, найчастіше ми “викохуємо” наркоманів, злочинців, кілерів. Тобто ми втрачаємо гідність, втрачаємо філософію власного розвитку.
Цікавий ще і такий момент – якою мірою готова свідомість українських громадян до правильного використання закону. Степан Гавриш.
ГАВРИШ: Свідомість самих громадян ще не цілком готова сприймати і користатися законом. Але ще більше не готова свідомість українських чиновників-бюрократів, які мають відповідати за це усе. Але, сподіваємося, що перший крок зроблено. І дуже важливо провадити зараз акції пропаганди цього закону. Ми переконані ,що у найближчі 2-3 роки цей закон постане у центрі української громадськості. Оскільки він вирішує принципові проблеми розвитку та організації життя української, уже нової, демократичної європейської сім’ї.
