Симферополь, 17 травня 2002 - Днями міська рада Севастополя ухвалила новий регламент своєї роботи. У ньому севастопольські депутати затвердили норму про ведення сесій і документації лише російською мовою, але з певними винятками.
Про складне становище української мови та української громади у Севастополі відомо давно. І ось із цього міста надійшла вістка, що тепер українці зможуть говорити у місцевому парламенті – міськраді – своєю рідною мовою. Але для цього слід заздалегідь попередити її керівництво. Місцеве начальство може пишатися таким своїм українофільством, адже у старому регламенті Севастопольської міської ради виступати державною мовою можна було лише за дозволом депутатів. Жодного разу такого дозволу вони не надали. Воно й не дивно – три чверті севастопольських парламентарів минулого скликання – комуністи. Тепер ситуація діаметрально протилежна – більшість у новій міськраді мають висуванці блоку “За Єдину Україну”, а тому й вийшло “послаблєніє” для української мови.
Каже член Громадського комітету “Український Севастополь” Микола Владзимірський: “Севастопольська влада формується переважно з відставних офіцерів російського флоту, і, зрозуміло, що їм далекі проблеми українців та української мови. Але нам також не зрозуміла позиція офіційного Києва, якому, як виглядає, байдужі проблеми севастопольців”.
Слід сказати, що рішення про використання у діловодстві виключно російської мови, Севастопольська міськрада так і не скасувала, попри несміливі протести місцевого прокурора. А от вигнання української мови на політичні задвірки в Автономній Республіці Крим абсолютно “у законі”. Процитую одне з положень місцевої конституції, затвердженої, до речі, Верховною Радою України: “В Автономній Республіці Крим російська мова як мова більшості населення і прийнятна для міжнаціонального спілкування використовується у всіх сферах громадського життя”, кінець цитати. До речі, словосполучення “українська мова”, у кримській конституції зустрічається лише кілька разів.
Саме це й дозволяє місцевим чиновникам і в Симферополі, і в Севастополі ігнорувати державний статус української мови й нехтувати етнокультурні права української етнічної меншини на півострові. Якщо говорити в органах влади можна лише з дозволу, чи заздалегідь попередивши чиновників, то про який вільний розвиток українського шкільництва, культури й духовності – можна вести мову?
Про складне становище української мови та української громади у Севастополі відомо давно. І ось із цього міста надійшла вістка, що тепер українці зможуть говорити у місцевому парламенті – міськраді – своєю рідною мовою. Але для цього слід заздалегідь попередити її керівництво. Місцеве начальство може пишатися таким своїм українофільством, адже у старому регламенті Севастопольської міської ради виступати державною мовою можна було лише за дозволом депутатів. Жодного разу такого дозволу вони не надали. Воно й не дивно – три чверті севастопольських парламентарів минулого скликання – комуністи. Тепер ситуація діаметрально протилежна – більшість у новій міськраді мають висуванці блоку “За Єдину Україну”, а тому й вийшло “послаблєніє” для української мови.
Каже член Громадського комітету “Український Севастополь” Микола Владзимірський: “Севастопольська влада формується переважно з відставних офіцерів російського флоту, і, зрозуміло, що їм далекі проблеми українців та української мови. Але нам також не зрозуміла позиція офіційного Києва, якому, як виглядає, байдужі проблеми севастопольців”.
Слід сказати, що рішення про використання у діловодстві виключно російської мови, Севастопольська міськрада так і не скасувала, попри несміливі протести місцевого прокурора. А от вигнання української мови на політичні задвірки в Автономній Республіці Крим абсолютно “у законі”. Процитую одне з положень місцевої конституції, затвердженої, до речі, Верховною Радою України: “В Автономній Республіці Крим російська мова як мова більшості населення і прийнятна для міжнаціонального спілкування використовується у всіх сферах громадського життя”, кінець цитати. До речі, словосполучення “українська мова”, у кримській конституції зустрічається лише кілька разів.
Саме це й дозволяє місцевим чиновникам і в Симферополі, і в Севастополі ігнорувати державний статус української мови й нехтувати етнокультурні права української етнічної меншини на півострові. Якщо говорити в органах влади можна лише з дозволу, чи заздалегідь попередивши чиновників, то про який вільний розвиток українського шкільництва, культури й духовності – можна вести мову?
