Київ, 16 травня 2002 - Україна попрощалася з відомим футбольним тренером, уславленим наставником клубу “ДИНАМО” – Київ Валерієм Лобановським – легендою українського футболу, Великим Майстром. Церемонія прощання відбулася на столичному стадіоні “Динамо”, який віднині носитиме ім'я Лобановського.
Із самого ранку тисячі людей рухались у напрямку стадіону – кияни, чернігівчани, одесити, харків'яни – ті, хто пам'ятає Лобановського-футболіста з його знаменитим “сухим листом”, у кого в пам'яті залишилися тріумфи Лобановського – тренера. З його смертю для представників трьох поколінь закінчилася ціла футбольна доба, яку відомий грузинський актор Коте Махарадзе назвав “золотою добою Лобановського футболу”. Саме Валерій Васильович на початку 70-х перетворив київське “Динамо” на справжній супер – клуб, який перемагав улюбленців радянської партійної еліти – команду московського “Спартака”, який єдиний в історії радянського футболу двічі ставав кращим на європейському континенті. Недавні суперники – московські “спартаківці”, тбіліські “динамівці”, гравці донецького “Шахтарі” та одеського “Чорноморця” – приїхали до Києва віддати шану Великому Футболістові й Тренерові. У церемонії прощання з Валерієм Васильовичем взяли участь керівники України, урядовці, парламентарі й представники владних регіональних еліт, “динамівці” Києва різних поколінь.
Але найбільше запам'яталися сотні тисяч пересічних уболівальників – з України, Росії, Грузії, які проводити в останню путь людину, яка стала для них символом України. Їм було важко говорити, вони ледве стримували сльози – вони поки що не уявляють український футбол і київське “Динамо” без Валерія Лобановського: “Я народився у Дніпропетровську, пригадую, Лобановський починав там із 72-го року. Прийшов тренером у команду “Дніпро” і з нічого зробив висококласну команду. У футболі він був для мене усім”, - пригадує болільник Сергій Коптєв.
Мільйони уболівальників запам'ятають Валерія Лобановського саме людиною, без якої важко уявити український футбол. Як сумно мовила одна з тисяч уболівальниць, “для багатьох людей у цілому світі Лобановський уособлював Україну, і мені важко уявити, що я ніколи більше не побачу його на тренерському місці...”.
Із самого ранку тисячі людей рухались у напрямку стадіону – кияни, чернігівчани, одесити, харків'яни – ті, хто пам'ятає Лобановського-футболіста з його знаменитим “сухим листом”, у кого в пам'яті залишилися тріумфи Лобановського – тренера. З його смертю для представників трьох поколінь закінчилася ціла футбольна доба, яку відомий грузинський актор Коте Махарадзе назвав “золотою добою Лобановського футболу”. Саме Валерій Васильович на початку 70-х перетворив київське “Динамо” на справжній супер – клуб, який перемагав улюбленців радянської партійної еліти – команду московського “Спартака”, який єдиний в історії радянського футболу двічі ставав кращим на європейському континенті. Недавні суперники – московські “спартаківці”, тбіліські “динамівці”, гравці донецького “Шахтарі” та одеського “Чорноморця” – приїхали до Києва віддати шану Великому Футболістові й Тренерові. У церемонії прощання з Валерієм Васильовичем взяли участь керівники України, урядовці, парламентарі й представники владних регіональних еліт, “динамівці” Києва різних поколінь.
Але найбільше запам'яталися сотні тисяч пересічних уболівальників – з України, Росії, Грузії, які проводити в останню путь людину, яка стала для них символом України. Їм було важко говорити, вони ледве стримували сльози – вони поки що не уявляють український футбол і київське “Динамо” без Валерія Лобановського: “Я народився у Дніпропетровську, пригадую, Лобановський починав там із 72-го року. Прийшов тренером у команду “Дніпро” і з нічого зробив висококласну команду. У футболі він був для мене усім”, - пригадує болільник Сергій Коптєв.
Мільйони уболівальників запам'ятають Валерія Лобановського саме людиною, без якої важко уявити український футбол. Як сумно мовила одна з тисяч уболівальниць, “для багатьох людей у цілому світі Лобановський уособлював Україну, і мені важко уявити, що я ніколи більше не побачу його на тренерському місці...”.
