Доступність посилання

ТОП новини

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. У випуску: “Проблеми кримськотатарські”, “Світовий форум лемків”, “Відзначення молодих літераторів”


В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. У випуску: “Проблеми кримськотатарські”, “Світовий форум лемків”, “Відзначення молодих літераторів”

Київ, 17 травня 2002 -

Олекса Боярко:

В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном у празькій студії Олекса Боярко. Співукладач програми Сергій Грабовський.

Сьогодні у випуску: “Проблеми кримськотатарські”, “Світовий форум лемків”, “Відзначення молодих літераторів”.

18 травня в Криму відзначається 58-ма річниця депортації кримськотатарського народу з його історичної Батьківщини. За традицією, у цей день на півострові відбуваються жалобні заходи, мітинги й демонстрації. Детальніше розповідає Володимир Притула:

Щороку у цей день десятки тисяч кримських татар збираються на центральному майдані Симферополя перед будинком уряду автономної республіки, щоб не тільки згадати тих співвітчизників які загинули у засланні чи у таборах, борючись за право повернення, але й нагадати владі, що й досі наслідки депортації у Криму не подолано. І зараз із вислання не повернулася майже половина усіх депортованих кримських татар. Більша частина сімей залишається розділеною. Соціально-економічний стан більшості репатріантів із роками тільки погіршується. Помалу вирішуються і політико-правові проблеми.

За офіційними даними, з 1987 року до Криму повернулося понад 260 тисяч репатріантів. З них сьогодні лише 145 тисяч осіб забезпечені житлом та інфраструктурою. Разом із тим, місця компактного проживання репатріантів електрифіковані на 85%, забезпечені водопостачанням на 60, природнім газом – на 20 і тільки 5% селищ мають дороги з твердим покриттям.

Днями інформаційні агенції повідомили, що група репатріантів самовільно захопила землю для будівництва житла у селі Малорічинське під Алуштою. І подібні повідомлення приходять чи не щодня. Місцева влада вкрай пасивно реагує на запити репатріантів. Житлова й земельна проблема залишається для них найгострішою. Утім, як і проблема зайнятості. Зараз майже половина усіх кримських татар є безробітними.

Водночас слід сказати, що в останні роки держава звертала більше уваги на розв’язання соціально-економічних проблем раніше депортованих. Щороку збільшувалися обсяги фінансування відповідної програми. Але в ухваленій Кабінетом Міністрів цієї середи Держпрограмі розселення та облаштування депортованих кримських татар й осіб інших національностей у Криму до 2005 року, витрати на ці цілі будуть дещо скорочені. Передбачається виділення з державного й республіканського бюджетів близько 50 млн. гривень щорічно.

Цілком можливо, що тепер, коли кількість кримських татар та їхній вплив в українському й кримському парламентах зросли, зміниться ставлення влади і до розв’язання політико-правових проблем репатріантів. А серед останніх – саме проблема представлення кримських татар в усіх органах влади автономії. Попри певний успіх висуванців Меджлісу на останніх виборах – тема вироблення механізму інтеграції представників кримськотатарського народу у владні структури залишається актуальною. Як вважають лідери кримських татар, з вирішенням цієї проблеми - удасться подолати й інші наслідки сталінської депортації.

Олекса Боярко:

Днями уряд України ухвалив програму розселення та облаштування депортованих кримських татар та осіб інших національностей, які повернулися в Автономну Республіку Крим на постійне проживання. Цей документ терміном дії до 2005 року містить перелік конкретних заходів щодо облаштування життя репатріантів.

Програму коментує віце-прем’єр України Володимир Семиноженко:

“Програма окреслюється тим, що з різних джерел фінансування до бюджету республіки Крим кожний рік буде надсилатися маже 50 мільйонів. За цей час буде облаштовано тисячі сімей, 162 км електромереж, 590 км водопроводів, 327 км газопроводів, будуть побудовані школи, лікарні, інші об’єкти соціально-культурного призначення. Розрахунки на всі чотири роки абсолютно чітко підкреслюють, які саме джерела фінансування будуть використовуватися.

Це дає змогу кожний рік підводити підсумки виконання програми і, виходячи з підсумків бюджету, робити покращення програми”.

Олекса Боярко:

18-19 травня – дні проведення у Києві третього конгресу Світової Федерації українських лемківських об‘єднань.

Розповідає Наталя Баландюк:

З ініціативи колишнього голови федерації українських лемківських організацій Івана Гвозди у 12 країнах світу було зібрано 40 тисяч підписів під петицією про порушення прав лемків. Її надіслали до урядів багатьох країн, до ООН, комітету у справах національних меншин України та законодавчих органів Словаччини та Польщі. Однак, проблему півмільйона українських лемків не вирішено й досі. Упродовж третього конгресу лемки ставлять проблему про захист і підтримку їхньої самобутньої культури.

Говорить учасниця Конгресу пані Марія Дупляк, яка нині живе в Америці:

“Щоб не казали, що це Польські землі, це наші, українські землі, там поховані наші батьки, діди й прадіди. Ми сьогодні на межі зникнення. Основна маса лемків, яка проживала в Польщі, до 1945 року, розсіяна сьогодні по всьому світові. Нас вирвали з корінням і розсіяли...”

Третій Конгрес світової федерації українських лемків у резолюції, серед іншого вимагає від влади законодавчого вирішення проблеми депортації лемків, ухвалення державної програми відродження Лемківщини, закону про депортацію.

Секретар світової федерації лемків Іван Щерба зазначив: “...щоб ті держави дали правову юридичну оцінку депортаційним процесам, і, зокрема, акції “Вісла”.

Конгрес українських лемків ще раз засвідчує, що трагедія лемків - не лише відкрита рана нашого народу. Це проблема сучасної Європи, і вона має бути вирішена.

Олекса Боярко:

Щороку видавництво “Смолоскип” відзначає премією найталановитіших молодих літераторів. 14 травня у Києві відбулось вручення премій у номінаціях прози та поезії. Розповідає Едуард Арзянцев:

“Дозвольте мені привітати всіх вас від видавництва “Смолоскип” із нагоди цього вже 8-го вручення премій творчій молоді України”.

Не примушена творча молодіжна атмосфера. Навіть члени журі були відвертими і не приховували того, що при призначенні премій вони були суб’єктивними. Як сказав голова видавництва “Смолоскип” Осип Зінкевич, не призначення премії не означає, що твір не заслуговує на увагу. І все ж перша премія дає можливість юному митцеві безкоштовно видати власну книжку. Перед членами журі постало важке завдання. Важке тому, що члени журі - це молоді відомі письменники й поети, які розуміли, що творчість не потребує виміру, але премії три.

За словами члена журі Сергія Яковенка, відповідальність письменника - це відповідальність перед словом, відповідальність журі - це відповідальність перед майбутнім української літератури. Уперше за вісім років було вручено першу премію у номінації “Проза за дитячі казки”. Її отримала викладачка Уманського педагогічного інститут Марина Павленко. Член журі Сергій Яковенко, можливо, сам і не помітив, як свої обов’язки переклав на свою дитину, яка гідно оцінила творчість Марини Павленко.

Говорить Сергій Яковенко:

“Я просто хотів переконатися і дав прочитати ці книжки своєму шестирічному сину, і коли він просив прочитати ще й ще, то я зрозумів, що ці казки варті того, щоб видати книжку”.

Другу премію у номінації поезія отримала студентка першого курсу факультету журналістики Львівського університету Ніна Галан. Майбутня журналістка отримує вдруге премію “Смолоскипа”.



“Життя - це казка”, - сказала лауреат першої премії, фахівець із створення казок Марина Павленко. До цього можна додати, що “Смолоскип” і сам, як казка зі справжніми почуттями і справжньою атмосферою.

Олекса Боярко:

Про головні події, пов‘язані з міжетнічними стосунками в Україні, розповість у “Етнополітичному огляді тижня” Надія Шерстюк:

Крім річниці депортації кримський татар та ІІІ Конгресу федерації українських лемківських об’єднань, який триває у Києві, в етно-політичному житті України та поза її межами відбулися такі події.

На цьому тижні сибірський центр української культури “Сірий клин” організував уже традиційний шевченківський вечір. Учні омських середніх шкіл читали поезію Кобзаря, виконували пісні на його вірші. Крім вечорів поезії, українська громадськість Омська планує також відкрити пам’ятник Тарасу Шевченку. Уже готова робоча модель пам’ятника, автори якого – відомий омський скульптур Олександр Цимбал і архітектор Юрій Захаров. Однак, за словами виконавчого директора центру “Сірий клин” Євгенії Сенкевич, наскільки швидко реалізується проект пам’ятника і сквера імені Шевченка, залежатиме від бажання регіональних і міських властей увічнити пам’ять Великому Кобзареві.

Українські громади Польщі закликали своїх співгромадян українського походження не забувати про свою національну приналежність під час загального перепису населення, який розпочинається наступного тижня. “Це не просто справа нашої совісті, патріотизму, натомість у громадському вимірі – наша відповідь матиме набагато ширший відгомін і наслідки, - пише україномовна польська періодика. “Цей перепис – своєрідна верифікація вірогідності нашого стану, як меншини – насамперед перед самим собою, далі перед державою в якій живемо, врешті, перед Україною”.

А в югославській столиці – Белграді – в рамках Днів української літератури й українсько-сербських культурних зв'язків відбулася презентація онтології української поезії “Насупроти вітрам”. До збірника увійшли твори Григорія Сковороди, Лесі Українки, Івана Франка, а також представників “розстріляного відродження” і “празької школи” у перекладі сербською мовою.

Олекса Боярко:

20 травня виповнюється 112 років від народження митрополита Київського і всієї України Івана Павловського. Перед мікрофоном – ведучий рубрики “Сторінки Національної історії” Віталій Пономарьов:

24 років Іван Павловський став священиком Російської православної церкви, а вже через 6 років він почав організовувати українські парафії на своїй рідній Чернігівщині. Наприкінці 1921 року Павловський був висвячений на єпископа Черкаського Української Автокефальної Православної Церкви, згодом – на архієпископа Харківського. У лютому 26-го року він був уперше ув’язнений більшовиками на півтора місяці.

Павловський був відповідальним редактором журналу «Церква і Життя» від заснування журналу й аж до заборони його радянською владою у грудні 28-го. У своїх працях він обґрунтовував канонічність української автокефалії і досліджував причини відходу від християнської традиції ієрархії Російської церкви, яка (цитата) «тільки лицемірно перед темним людом прикидається носієм і хоронителем у цілості канонів Православної Церкви».

На початку 1930 року режим примусив УАПЦ «самоліквідуватися», проте у грудні дозволив відновити Українську Православну Церкву без слова «Автокефальна» у назві. Павловський був обраний митрополитом Харківським і всієї України з осідком у Харкові. 33-го року він був удруге заарештований за організацію допомоги потерпілим від голоду.

З перенесенням столиці радянської України до Києва уряд змусив переїхати і митрополита Павловського. Він зробив своїм кафедральним храмом церкву Богородиці Пирогощей на Подолі. Однак за сім місяців НКВД закрило й зруйнувало храм та заарештувало 16 парафіян і трьох хористів. Митрополит переніс свою кафедру до сусідньої церкви Миколи Притиска, але напередодні свята Трійці 35-го року комуністи закрили і цей храм. Павловському було заборонено відправляти службу, він виїхав до Черкас і працював там бухгалтером. У середині травня 1936 року сорокашестирічний Іван Павловський був заарештований, висланий до Казахстану і там невдовзі загинув. З арештом того ж року усіх єпископів Українська Православна Церква припинила своє існування.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG