Київ-Прага, 30 травня 2002 - Передачу з Києва веде Надія Степула. Гості київської студії: директор Інституту регіональної й глобальної безпеки Леонід Тупчиєнко, шеф-редактор журналу «Політична думка» Володимир Полохало і на телефонному зв’язку з Москви наш кореспондент Віталій Портников.
Передачу з Праги веде Ірина Халупа
Ірина Халупа
Сьогодні відбулася зустріч глав урядів і міністрів закордонних справ країн-учасниць СНД. Останнім часом ті зустрічі відбуваються майже рутинно. Хотілося б дещо пригадати про існування СНД, що стояло за створенням цієї організації. СНД існує вже понад 10 років. Україна стояла біля витоків цієї міждержавної організації, але завжди посідала в ній особливу позицію. Чим є зараз СНД? Аналізує ситуацію Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Угода про утворення Співдружності Незалежних Держав (або ж СНД) підписана 8 грудня 1991 року Україною, Росією й Білоруссю, але статус країн-засновників визначений станом на 22 січня 1992 року, і цими засновниками є 10 пострадянських держав. Зараз участь у роботі СНД беруть 12 держав, але водночас Україна й Туркменистан юридично не є членами Співдружності, оскільки не підписали її Статут. Де-юре місцем розташування керівних органів СНД є Мінськ. Де-факто все вирішується на зібраннях глав держав СНД, здебільшого у Москві. Де-юре раду голів держав Співдружності мають очолювати почергово керівники країн-членів СНД. Де-факто останні роки очолює цю раду президент Росії.
Представники Росії головують майже у всіх статутних органах Співдружності: Раді міністрів закордонних справ, Раді міністрів оборони, Раді командувачів прикордонних військ та виконавчому комітеті. Раду глав урядів до сьогодні очолював представник Грузії. Існують також Міжпарламентська асамблея СНД, штаб-квартира якої розташована у Санкт-Петербурзі, і Економічний суд, участі в якому Україна не бере. Цікаво, що останній пленум Економічного суду відбувся майже два роки тому. Є і така структура, як Антитерористичний центр країн СНД, а також із десяток міждержавних, міжурядових і консультативних рад у різних сферах діяльності. Щотижня зазвичай проводяться від п‘яти до десяти міждержавних акцій у межах Співдружності. Проте на кожній нараді керівників держав СНД лейтмотивом є твердження, що численні міждержавні угоди не працюють. Існують навіть інформаційні служби СНД, в тому числі і в Інтернеті. Але, з іншого боку, показовим є те, що український сайт із питань СНД останній раз оновлювався улітку 1999 року. У межах СНД з’явилося кілька міждержавних утворень: Союз Росії й Білорусі, Євразійське економічне товариство та ГУУАМ. Чи є вони реальними, чи тільки паперовими структурами, чи працюють задля інтересів усіх країн-учасниць, чи слугують російським імперським амбіціям – із цих приводів думки аналітиків розходяться.
Ірина Халупа
Поговоримо про зустріч, яка відбулася сьогодні в Москві. Є надзвичайно великі розбіжності між де-юре положеннями інституцій СНД і тим, що насправді є. Як відбулася ця зустріч і чи можна сьогодні виправдувати СНД як інституцію?
Віталій Портников
СНД так і не стало якоюсь міжнародною організацією, проти цього були всі країни-прихильники інтеграційних процесів. Вони бачили в СНД якусь наддержаву. Сьогодні СНД виглядає скоріше як система клубів для спілкування людей, що займають ті чи інші посади. Найголовніший клуб, який і виправдовує існування СНД, це президентський, потім прем’єрський, потім міністрів закордонних справ і оборони. Можливо, це найважливіші 4 клуби, які діють у рамках співдружності. Сьогодні засідали таким чином 2 із них – прем’єрський і міністра закордонних справ. Була ціла низка двосторонніх зустрічей – кілька у прем’єр-міністра Росії, кілька у прем’єр-міністра України. Михайло Касьянов і Анатолій Кінах зустрічалися між собою. Також зустрічалися міністри закордонних справ Росії й України. Відбулася серія різноманітних дипломатичних контактів, які дозволили обговорити багато питань, пов’язаних із майбутніми зустрічами у більш широкому двосторонньому форматі. В цьому сенсі нарада себе виправдала.
Ірина Халупа
Останнім часом СНД використовується як своєрідний параван, за яким відбувається низка двосторонніх стосунків. Чи не було б простіше просто відверто проводити двосторонні зустрічі різних країн, різних президентів, а не ховатися під плащиком СНД?
Віталій Портников
Ніхто під ним особливо не ховається. Якщо перевести цю співдружність незалежних держав на мову реальності, то це майже теж саме, що Британська співдружність для колишніх колоній Великобританії. Спільна пам’ять про існування колись могутньої імперії і можливість не ображати колишню метрополію цієї імперії, яка сьогодні серйозно не впливає на подальше існування колишніх колоній, але має в цих колоніях економічні й політичні інтереси. Хай ця російська співдружність існує так, як британська, хай зустрічаються президенти і прем’єр-міністри, хай росіянам усе це подобається. Треба не дуже звертати на це увагу. Якщо усвідомлювати, що Росія сьогодні не відіграватиме вирішальної ролі у світовій політиці і буде сприймати аксіоми, продиктовані США й іншими країнами Заходу, то це абсолютно безпечно.
Ірина Халупа
Хто є сьогодні головним двигуном СНД? Чи Росія зацікавлена у його збереженні? Наскільки ці двосторонні зустрічі будуть сьогодні висвітлені в мас-медіа, скільки уваги сама Росія приділяє своїй креатурі?
Віталій Портников
Будуть якісь повідомлення в новинах на телебаченні, в газетах. На них ніхто серйозної уваги не зверне, бо це просто дипломатичний протокол. Колись у радянські часи в газетах друкували телеграми Генерального секретаря ЦК КПРС і президентів різних країн, це було кожного дня, і ніхто не звертав на це уваги. Усі усвідомлювали, що це протокол. Спеціалісти можуть звернути увагу, скажімо, на те, що сьогодні Росія й Україна обмінювалися люб’язностями різного плану, у тому числі і щодо поширення зв’язків із Північно-Атлантичним Союзом. А для неспеціалістів це просто щось, чого немає.
Ірина Халупа
Дякую Віталію. Тепер звертаємось до наших гостей. Чи потрібно Україні СНД?
Леонід Тупчієнко
Хотів би приєднатися до більшої частини оцінок, які зробив Портников та й ви, пані Ірино. На мою думку, не треба забувати, що СНД - це не тільки спогад про минуле, це й реальне минуле. До цього часу ще не ратифіковані договори про розподіл спадщини Радянського Союзу і це один із шансів вести розмову про конкретні речі, а не лише обмінюватися люб’язностями.
Віталій тут дуже дотепно сказав, про роль Росії у світовій політиці, так от СНД може виступити одним із напрямів, де вона компенсує те, що відібрали або обміняли їй на Заході.
Володимир Полохало
Я думаю, що коли ми говоримо про історію СНД, еволюцію і сьогоднішній, я б сказав, трагікомічний аспект існування СНД, то треба мати на увазі, що розпад Радянського Союзу - це був складний процес, хоча і надто швидкий процес, який полягав у тому, що номенклатури колишніх радянських республік мали домовитися про умови, про правила розподілу.
Місцева бюрократія, місцева номенклатура –комуністична, господарська і таке інше - отримала свободу від центру. Водночас, існувала відносно сильна інерція притяжіння, інерція, фантом самого Радянського Союзу. Це була, можна сказати, ідеологічна легітимація такого безболісного розпаду Радянського Союзу. Це була, для Єльцина, зокрема, можливість виправдовувати угоди у Біловіжській Пущі, виправдовувати свій статус як першого президента Росії, виправдовуватися перед тією великою частиною російського населення, яка відчувала ностальгію за колишнім Радянським Союзом.
Дійсно, це була форма для президентів, для колишньої партійної номенклатури. Форма не просто спілкування, а форма, певною мірою, якщо не цивілізованої, то, у всякому разі, узгодженого розпаду, що включало в себе і колишню власність СРСР. Якраз Україна не використала продуктивно можливість порушити питання про ту власність, на яку вона мала право.
Це питання сьогодні стало історичним і сьогодні який президент його не порушує. А та пропагандистська, ефектна кампанія з боку Кравчука, першого президента України та деяких інших, бути членом СНД, чи асоційованим членом СНД, швидше за все це лише стверджувало самостійність республіканської бюрократії, номенклатури партійної, яка їм випала після розпаду Радянського Союзу, після провалу путчу у серпні 1991 року.
І другий дуже важливий момент. СНД, ясно, не мала перспективи, коли йшов незворотній процес розпаду, не мала перспективи якась міжнародна інституція, тому що відразу колишні радянські республіки почали формувати свої національні інтереси. І першою, мені здається, сформувала свої національні інтереси Росія. Росія розуміла таким чином свої національні інтереси, які мали поділятися, майже як власні, і іншими радянськими республіками. Тобто, Росія мала політичну ініціативу.
Сьогодні, коли Росія, яка зробила, на перший погляд, такий діаметрально протилежний, різкий, радикальний поворот у бік до НАТО, поставила в ситуацію незручності багато країн, які входять до СНД. Навіть пан Лукашенко, який завжди відзначався своїм антагонізмом, непримиренністю й безкомпромісністю щодо Заходу, щодо Євроатлантичних структур, сьогодні говорить , що якщо Росія практично стала членом НАТО, якщо Україна про це заявила, то і я теж не проти.
Інакше кажучи, національні інтереси й асиметричність національних інтересів вона сьогодні нічого не залишили на місці такого штучного утворення, але необхідного утворення, яким є СНД.
Що таке Україна в СНД? Україна ніколи і не була в СНД, тому, що ті зустрічі, у яких брала участь Україна на рівні президентів чи міністрів оборони, чи міністрів іноземних справ, ця участь, скоріше, була протокольною. Але я не згоден із тим, що це, лише, президентський клуб, або ще якийсь клуб, тому що на пострадянському просторі виникла така специфічна президентська солідарність, яку продемонстрував президент Лукашенко під час зустрічі з Кучмою.
Ірина Халупа
Якщо кожна держава, яка частково або повністю підписалася під вступом до цього СНД-івського клубу і тепер ми бачимо, що всі займаються своїми власними справами, що всі йдуть самостійним шляхом, намагаються, одні краще, другі гірше, захищати свої власні інтереси, чому не бути мужніми і просто розпрощатися й розвіяти це СНД?
Леонід Тупчієнко
Ірино ви говорити так, що це нагадало мені старі партійні часи. Десь, хтось ухвалює рішення наперед. Я б тут уточнив, що Кравчук хизувався, що саме він подав проект СНД і Єльцин, мов, погодився. Ні, Ірино, ці питання не так вирішуються.
Треба бачити у будь-якій структурі можливість - чи тебе обдурять, чи ти маєш шанс там виграти. Це реальна річ СНД, яка ще й досі живиться, як це не дивно, і психологією й настроєм людей, хоч вона нічого не зробила реального, а довкола неї, створили міф, що вона могла б... Але з міфів народжуються і реалії. Згадайте Південно-Східну Азію. Вона спочатку була міфом, а потім - стала реальністю.
Декому хочеться, щоб СНД стала реальністю, але лише в інтересах своєї держави. Це важливо розуміти.
Володимир Полохало
Я додам лише, що як, на жаль, довго відбувається на пострадянському просторі прощання з комунізмом. Ми сьогодні бачимо, що це прощання ще не відбулося, хоч усі, начебто, вже не комуністи.
Так відбувається і прощання з тими першими засадами, умовами, правилами ринку, коли розпадався Радянський Союз. Ця інерція прощання, або довге прощання, якщо воно буде ще затягуватися, то буде сприйматися, зокрема, форми СНД, як такий комічний епізод нової пострадянської дійсності.
Ми дуже багато бачимо сьогодні комічного у цьому, дуже багато ритуального і бачимо, що вже інші форми співпраці, інші інтереси, інші об’єднання, вони, по суті, знівелювали те, що колись називалося СНД. Я б сказав, що СНД - це вже історія, СНД - це те, що вже було в минулому.
Надія Степула
Судячи з того, що буквально 28 травня відбулася нарада держав-учасниць СНД, і на цій нараді у Москві обговорювалися умови оплати праці в органах СНД, які фінансуються з єдиного бюджету органів СНД, СНД поки що не збирається, мені здається, складати свої повноваження, вони дуже розширені, багато різних планів.
На вашу думку, шановні гості, яких варіантів розвитку СНД зараз можна очікувати, враховуючи те, що Росія, справді, має дуже добрі перспективи, на відміну від інших партнерів в СНД?
Леонід Тупчієнко
Таких варіантів декілька. СНД якраз і заважало переходу до інших форм, як із Москви гальмували і ГУУАМ, підтримуючи союз Росія-Білорусь.
СНД загальмувало розвиток двосторонніх і інших відносин, зате стимулювало євразійське економічне співтовариство. По суті складається така логіка, в СНД сьогодні відпрацьовуються варіант спочатку митного, економічного і т. д. Союзів, військового співробітництва, щоб перейти на більш ефективну структуру євразійську. Це один із напрямів.
Другий напрям такий. Росія буде залишати цю «демократичну» форму спілкування для того, щоб приховати свої досить таки амбіційні наміри відновити свій вплив на пострадянському просторі, як козирну карту для тепер вже торгів з НАТО й іншими європейськими структурами.
Володимир Полохало
Я б лише додав, що асиметричність інтересів тих країн, які начебто є формально членами СНД, настільки сьогодні велика, що говорити про якісь реальні продуктивні, технологічні форми розвитку й перспективи розвитку просто не доводиться. Це була б якась ілюзія.
І справді, Росія використовує будь-які форми спілкування, будь-які форми контактів і будь-які можливості, як для власної легітимації своїх нових національних, вже більш-менш усвідомлених більшістю політичних еліт Росії, інтересів, так і для того, щоб не стільки відновити (вона його і не втрачала), скільки посилити свій вплив. Або скажімо, так, розуміння своїх інтересів іншими пострадянськими країнами, крім, звичайно, країн Прибалтики. Тут Україні дуже важливо не реагувати на оцю вербальність, риторику, яка має, швидше таке ідеологічне навантаження, обґрунтування сьогодні нової ролі Росії, не лише у світі, а насамперед, на пострадянському просторі.
Ірина Халупа
На цій легкій ноті, я пропоную завершити нашу першу тему, бо все ж таки, мені здається, що сьогодні ми не поховаємо в нашій передачі СНД.
Передачу з Праги веде Ірина Халупа
Ірина Халупа
Сьогодні відбулася зустріч глав урядів і міністрів закордонних справ країн-учасниць СНД. Останнім часом ті зустрічі відбуваються майже рутинно. Хотілося б дещо пригадати про існування СНД, що стояло за створенням цієї організації. СНД існує вже понад 10 років. Україна стояла біля витоків цієї міждержавної організації, але завжди посідала в ній особливу позицію. Чим є зараз СНД? Аналізує ситуацію Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Угода про утворення Співдружності Незалежних Держав (або ж СНД) підписана 8 грудня 1991 року Україною, Росією й Білоруссю, але статус країн-засновників визначений станом на 22 січня 1992 року, і цими засновниками є 10 пострадянських держав. Зараз участь у роботі СНД беруть 12 держав, але водночас Україна й Туркменистан юридично не є членами Співдружності, оскільки не підписали її Статут. Де-юре місцем розташування керівних органів СНД є Мінськ. Де-факто все вирішується на зібраннях глав держав СНД, здебільшого у Москві. Де-юре раду голів держав Співдружності мають очолювати почергово керівники країн-членів СНД. Де-факто останні роки очолює цю раду президент Росії.
Представники Росії головують майже у всіх статутних органах Співдружності: Раді міністрів закордонних справ, Раді міністрів оборони, Раді командувачів прикордонних військ та виконавчому комітеті. Раду глав урядів до сьогодні очолював представник Грузії. Існують також Міжпарламентська асамблея СНД, штаб-квартира якої розташована у Санкт-Петербурзі, і Економічний суд, участі в якому Україна не бере. Цікаво, що останній пленум Економічного суду відбувся майже два роки тому. Є і така структура, як Антитерористичний центр країн СНД, а також із десяток міждержавних, міжурядових і консультативних рад у різних сферах діяльності. Щотижня зазвичай проводяться від п‘яти до десяти міждержавних акцій у межах Співдружності. Проте на кожній нараді керівників держав СНД лейтмотивом є твердження, що численні міждержавні угоди не працюють. Існують навіть інформаційні служби СНД, в тому числі і в Інтернеті. Але, з іншого боку, показовим є те, що український сайт із питань СНД останній раз оновлювався улітку 1999 року. У межах СНД з’явилося кілька міждержавних утворень: Союз Росії й Білорусі, Євразійське економічне товариство та ГУУАМ. Чи є вони реальними, чи тільки паперовими структурами, чи працюють задля інтересів усіх країн-учасниць, чи слугують російським імперським амбіціям – із цих приводів думки аналітиків розходяться.
Ірина Халупа
Поговоримо про зустріч, яка відбулася сьогодні в Москві. Є надзвичайно великі розбіжності між де-юре положеннями інституцій СНД і тим, що насправді є. Як відбулася ця зустріч і чи можна сьогодні виправдувати СНД як інституцію?
Віталій Портников
СНД так і не стало якоюсь міжнародною організацією, проти цього були всі країни-прихильники інтеграційних процесів. Вони бачили в СНД якусь наддержаву. Сьогодні СНД виглядає скоріше як система клубів для спілкування людей, що займають ті чи інші посади. Найголовніший клуб, який і виправдовує існування СНД, це президентський, потім прем’єрський, потім міністрів закордонних справ і оборони. Можливо, це найважливіші 4 клуби, які діють у рамках співдружності. Сьогодні засідали таким чином 2 із них – прем’єрський і міністра закордонних справ. Була ціла низка двосторонніх зустрічей – кілька у прем’єр-міністра Росії, кілька у прем’єр-міністра України. Михайло Касьянов і Анатолій Кінах зустрічалися між собою. Також зустрічалися міністри закордонних справ Росії й України. Відбулася серія різноманітних дипломатичних контактів, які дозволили обговорити багато питань, пов’язаних із майбутніми зустрічами у більш широкому двосторонньому форматі. В цьому сенсі нарада себе виправдала.
Ірина Халупа
Останнім часом СНД використовується як своєрідний параван, за яким відбувається низка двосторонніх стосунків. Чи не було б простіше просто відверто проводити двосторонні зустрічі різних країн, різних президентів, а не ховатися під плащиком СНД?
Віталій Портников
Ніхто під ним особливо не ховається. Якщо перевести цю співдружність незалежних держав на мову реальності, то це майже теж саме, що Британська співдружність для колишніх колоній Великобританії. Спільна пам’ять про існування колись могутньої імперії і можливість не ображати колишню метрополію цієї імперії, яка сьогодні серйозно не впливає на подальше існування колишніх колоній, але має в цих колоніях економічні й політичні інтереси. Хай ця російська співдружність існує так, як британська, хай зустрічаються президенти і прем’єр-міністри, хай росіянам усе це подобається. Треба не дуже звертати на це увагу. Якщо усвідомлювати, що Росія сьогодні не відіграватиме вирішальної ролі у світовій політиці і буде сприймати аксіоми, продиктовані США й іншими країнами Заходу, то це абсолютно безпечно.
Ірина Халупа
Хто є сьогодні головним двигуном СНД? Чи Росія зацікавлена у його збереженні? Наскільки ці двосторонні зустрічі будуть сьогодні висвітлені в мас-медіа, скільки уваги сама Росія приділяє своїй креатурі?
Віталій Портников
Будуть якісь повідомлення в новинах на телебаченні, в газетах. На них ніхто серйозної уваги не зверне, бо це просто дипломатичний протокол. Колись у радянські часи в газетах друкували телеграми Генерального секретаря ЦК КПРС і президентів різних країн, це було кожного дня, і ніхто не звертав на це уваги. Усі усвідомлювали, що це протокол. Спеціалісти можуть звернути увагу, скажімо, на те, що сьогодні Росія й Україна обмінювалися люб’язностями різного плану, у тому числі і щодо поширення зв’язків із Північно-Атлантичним Союзом. А для неспеціалістів це просто щось, чого немає.
Ірина Халупа
Дякую Віталію. Тепер звертаємось до наших гостей. Чи потрібно Україні СНД?
Леонід Тупчієнко
Хотів би приєднатися до більшої частини оцінок, які зробив Портников та й ви, пані Ірино. На мою думку, не треба забувати, що СНД - це не тільки спогад про минуле, це й реальне минуле. До цього часу ще не ратифіковані договори про розподіл спадщини Радянського Союзу і це один із шансів вести розмову про конкретні речі, а не лише обмінюватися люб’язностями.
Віталій тут дуже дотепно сказав, про роль Росії у світовій політиці, так от СНД може виступити одним із напрямів, де вона компенсує те, що відібрали або обміняли їй на Заході.
Володимир Полохало
Я думаю, що коли ми говоримо про історію СНД, еволюцію і сьогоднішній, я б сказав, трагікомічний аспект існування СНД, то треба мати на увазі, що розпад Радянського Союзу - це був складний процес, хоча і надто швидкий процес, який полягав у тому, що номенклатури колишніх радянських республік мали домовитися про умови, про правила розподілу.
Місцева бюрократія, місцева номенклатура –комуністична, господарська і таке інше - отримала свободу від центру. Водночас, існувала відносно сильна інерція притяжіння, інерція, фантом самого Радянського Союзу. Це була, можна сказати, ідеологічна легітимація такого безболісного розпаду Радянського Союзу. Це була, для Єльцина, зокрема, можливість виправдовувати угоди у Біловіжській Пущі, виправдовувати свій статус як першого президента Росії, виправдовуватися перед тією великою частиною російського населення, яка відчувала ностальгію за колишнім Радянським Союзом.
Дійсно, це була форма для президентів, для колишньої партійної номенклатури. Форма не просто спілкування, а форма, певною мірою, якщо не цивілізованої, то, у всякому разі, узгодженого розпаду, що включало в себе і колишню власність СРСР. Якраз Україна не використала продуктивно можливість порушити питання про ту власність, на яку вона мала право.
Це питання сьогодні стало історичним і сьогодні який президент його не порушує. А та пропагандистська, ефектна кампанія з боку Кравчука, першого президента України та деяких інших, бути членом СНД, чи асоційованим членом СНД, швидше за все це лише стверджувало самостійність республіканської бюрократії, номенклатури партійної, яка їм випала після розпаду Радянського Союзу, після провалу путчу у серпні 1991 року.
І другий дуже важливий момент. СНД, ясно, не мала перспективи, коли йшов незворотній процес розпаду, не мала перспективи якась міжнародна інституція, тому що відразу колишні радянські республіки почали формувати свої національні інтереси. І першою, мені здається, сформувала свої національні інтереси Росія. Росія розуміла таким чином свої національні інтереси, які мали поділятися, майже як власні, і іншими радянськими республіками. Тобто, Росія мала політичну ініціативу.
Сьогодні, коли Росія, яка зробила, на перший погляд, такий діаметрально протилежний, різкий, радикальний поворот у бік до НАТО, поставила в ситуацію незручності багато країн, які входять до СНД. Навіть пан Лукашенко, який завжди відзначався своїм антагонізмом, непримиренністю й безкомпромісністю щодо Заходу, щодо Євроатлантичних структур, сьогодні говорить , що якщо Росія практично стала членом НАТО, якщо Україна про це заявила, то і я теж не проти.
Інакше кажучи, національні інтереси й асиметричність національних інтересів вона сьогодні нічого не залишили на місці такого штучного утворення, але необхідного утворення, яким є СНД.
Що таке Україна в СНД? Україна ніколи і не була в СНД, тому, що ті зустрічі, у яких брала участь Україна на рівні президентів чи міністрів оборони, чи міністрів іноземних справ, ця участь, скоріше, була протокольною. Але я не згоден із тим, що це, лише, президентський клуб, або ще якийсь клуб, тому що на пострадянському просторі виникла така специфічна президентська солідарність, яку продемонстрував президент Лукашенко під час зустрічі з Кучмою.
Ірина Халупа
Якщо кожна держава, яка частково або повністю підписалася під вступом до цього СНД-івського клубу і тепер ми бачимо, що всі займаються своїми власними справами, що всі йдуть самостійним шляхом, намагаються, одні краще, другі гірше, захищати свої власні інтереси, чому не бути мужніми і просто розпрощатися й розвіяти це СНД?
Леонід Тупчієнко
Ірино ви говорити так, що це нагадало мені старі партійні часи. Десь, хтось ухвалює рішення наперед. Я б тут уточнив, що Кравчук хизувався, що саме він подав проект СНД і Єльцин, мов, погодився. Ні, Ірино, ці питання не так вирішуються.
Треба бачити у будь-якій структурі можливість - чи тебе обдурять, чи ти маєш шанс там виграти. Це реальна річ СНД, яка ще й досі живиться, як це не дивно, і психологією й настроєм людей, хоч вона нічого не зробила реального, а довкола неї, створили міф, що вона могла б... Але з міфів народжуються і реалії. Згадайте Південно-Східну Азію. Вона спочатку була міфом, а потім - стала реальністю.
Декому хочеться, щоб СНД стала реальністю, але лише в інтересах своєї держави. Це важливо розуміти.
Володимир Полохало
Я додам лише, що як, на жаль, довго відбувається на пострадянському просторі прощання з комунізмом. Ми сьогодні бачимо, що це прощання ще не відбулося, хоч усі, начебто, вже не комуністи.
Так відбувається і прощання з тими першими засадами, умовами, правилами ринку, коли розпадався Радянський Союз. Ця інерція прощання, або довге прощання, якщо воно буде ще затягуватися, то буде сприйматися, зокрема, форми СНД, як такий комічний епізод нової пострадянської дійсності.
Ми дуже багато бачимо сьогодні комічного у цьому, дуже багато ритуального і бачимо, що вже інші форми співпраці, інші інтереси, інші об’єднання, вони, по суті, знівелювали те, що колись називалося СНД. Я б сказав, що СНД - це вже історія, СНД - це те, що вже було в минулому.
Надія Степула
Судячи з того, що буквально 28 травня відбулася нарада держав-учасниць СНД, і на цій нараді у Москві обговорювалися умови оплати праці в органах СНД, які фінансуються з єдиного бюджету органів СНД, СНД поки що не збирається, мені здається, складати свої повноваження, вони дуже розширені, багато різних планів.
На вашу думку, шановні гості, яких варіантів розвитку СНД зараз можна очікувати, враховуючи те, що Росія, справді, має дуже добрі перспективи, на відміну від інших партнерів в СНД?
Леонід Тупчієнко
Таких варіантів декілька. СНД якраз і заважало переходу до інших форм, як із Москви гальмували і ГУУАМ, підтримуючи союз Росія-Білорусь.
СНД загальмувало розвиток двосторонніх і інших відносин, зате стимулювало євразійське економічне співтовариство. По суті складається така логіка, в СНД сьогодні відпрацьовуються варіант спочатку митного, економічного і т. д. Союзів, військового співробітництва, щоб перейти на більш ефективну структуру євразійську. Це один із напрямів.
Другий напрям такий. Росія буде залишати цю «демократичну» форму спілкування для того, щоб приховати свої досить таки амбіційні наміри відновити свій вплив на пострадянському просторі, як козирну карту для тепер вже торгів з НАТО й іншими європейськими структурами.
Володимир Полохало
Я б лише додав, що асиметричність інтересів тих країн, які начебто є формально членами СНД, настільки сьогодні велика, що говорити про якісь реальні продуктивні, технологічні форми розвитку й перспективи розвитку просто не доводиться. Це була б якась ілюзія.
І справді, Росія використовує будь-які форми спілкування, будь-які форми контактів і будь-які можливості, як для власної легітимації своїх нових національних, вже більш-менш усвідомлених більшістю політичних еліт Росії, інтересів, так і для того, щоб не стільки відновити (вона його і не втрачала), скільки посилити свій вплив. Або скажімо, так, розуміння своїх інтересів іншими пострадянськими країнами, крім, звичайно, країн Прибалтики. Тут Україні дуже важливо не реагувати на оцю вербальність, риторику, яка має, швидше таке ідеологічне навантаження, обґрунтування сьогодні нової ролі Росії, не лише у світі, а насамперед, на пострадянському просторі.
Ірина Халупа
На цій легкій ноті, я пропоную завершити нашу першу тему, бо все ж таки, мені здається, що сьогодні ми не поховаємо в нашій передачі СНД.
