Київ, 20 травня 2002 - Почнемо з новин. Скидається на те, що попит на ноутбуки різко зменшиться. Газета ру пише, що спецслужби США попередили Інтерпол про можливе використання портативних комп’ютерів для здійснення терактів у повітрі. Пасажирам та виробникам комп’ютерів лишається тільки сподіватись, що ці неприємності перейдуть у реальність лише тоді, коли авіакомпанії повірять розповідям спецслужб про терористів з бомбами у формі ноутбуків. Ще один варіант вирішення проблеми пропонує Пентагон. За його дорученням вчені працюють над тим, як навчити бджолу знаходити сліди вибухових речовин. Вивчення можливостей комахи триває вже біля трьох років. Під час випробувань проведених минулого літа, вчені бджоли знайшли вантажівку із залишками вибухівки. Представники Пентагону вважають, що ідея вишколу бджіл має добрі перспективи. Суспільство, однак, може підняти цю ідею на сміх. Йому важко уявити, як можна використовувати бджіл для пошуку вибухівки у клумаках пасажирів. Уява вкраїнських громадян, тим часом концентрується не стільки на технологічних надбаннях та фантазіях людства, скільки на поточній політиці рідного болота. Про неї, у своєму огляді віртуальної преси Віктор Недоступ пише, як про щось дуже напружене і нудне.
Напружену політичну нудоту останніх тижнів видання
“Про- Ю-Ей” охарактеризувало як мовчазну та малозрозумілу вовтузню бульдогів під ковдрою. Вряди-годи хтось гарикне: “Йдуть переговори!” “Українська правда” ситуацію розглядає конкретніше – “Литвина – на спікера, Плюща – в архів, “єду” – на переробку. Олександр Волков знає, що Литвин буде спікером. Дефіцит голосів перекриють перебіжчики з “Нашої України”, вважає він. Вже зараз процес шурує повним ходом, зазначає “Українська правда”.
Німецька газета “Нойє цюерхер цайтунг” пророкує - проурядової парламентської більшості Києву не бачити. Поки що у боротьбі за ласий шматок помітніше від усіх чемпіонить фракція “ЗаЄду”. “Наша Україна” наступає їй на п’яти. Далі опозиція, та жменя червоних. До чергових президентських виборів політичний барометр може різко змінити показники, - висловлює підозру видання.
Поки німці стукають нігтиком по барометру, російська “Незавісімая газєта” повідомляє, що люди, яких вважають московськими політтехнологами, вже гострять зуби об точило, плануючи повернутися в Україну. “Парламентська виборча кампанія завершилася початком підготовки до виборів президента” – пише газета.
Нині чинний президент України у Брюсселі зустрівся з главою Європейської комісії Романом Проді. Високі особи у місцевому ресторані протягом двох годин обговорювали подальший розвиток відносин України з Європейським союзом, повідомляють “Українські новини”. Кучма запевнив, що стратегічною метою Києва є стандарти ЄС. І відлетів на зустріч з Путіним у Сочі.
Та ж таки “Незавісімая газєта” вважає, що “Україну загнали за прапорці і Київ змушений орієнтуватись на Москву, прикриваючись деклараціями про співробітництво з НАТО”. Характерно, що прес-служба президента України не оголосила мету зустрічі. Аналітики припускають, що йтиметься про основні напрями внутрішньо та зовнішньополітичного курсу України. У цьому контексті логічною виглядає й розмова про плівки Мельниченко. Росія вимагає від України чіткої зовнішньополітичної позиції. Українське керівництво своїми “різновекторними” заявочками остаточно заплутало своїх зовнішніх партнерів. У деяких з них починає їхати дах.
Тим часом “Кореспондент нет” повідомляє, що громадський комітет “Український Севастополь” вимагає оприлюднення результатів конфіденційних переговорів стосовно базування російського флоту у Севастополі та інших місцях Криму. Комітет вимагає створення парламентської комісії з питань перебування іноземних військ на території України. Поки депутати ділять пиріжки, на стратегічних рівнях відбувається щось подібне до державної зради, і, фактично є втіленням плану усуненню української держави з її території, заявляє комітет “Український Севастополь”.
Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
Українці, виходячи з матеріалу Віктора Недоступа, мають шанс втратити свою територію, себто знову опинитись на “нашій не своїй землі”. Китайці, тим часом, хтиво поглядають на місяць. Якщо вірити сайту Рамблєр-Медіа в 2010-у році наші східні брати почнуть заселення цієї симпатичної планети. Принаймні офіційні чинники Китаю заявили про свій намір створити науково-дослідну базу на місяці з метою розробки її мінеральних ресурсів. Для перших польотів буде використано оригінальну систему, яка нагадує американські кораблі багаторазового використання. Своєрідним кораблем багаторазового використання багатьом українцям ввижається Верховна Рада. Їм хотілось би знати, хто і для чого її використовує. Через наївність, а може ще з яких причин вони лізуть на сайт цього державного органу в намаганні отримати сяку-таку інформацію. Рада гов юей, або дезінформує, або мовчить. Сергій Грабовський. Рубрика “Офіційна павутина”.
Минув тиждень з початку роботи нового парламенту. Але станом на 20 травня останні “новини” про роботу Верховної Ради датувалися 15-м числом. І то – ранком. Враження таке, наче апарат українського законодавчого органу проспав усі подальші перипетії роботи депутатів. А тим часом сталося чимало цікавого. Але і про ініційований фракцією “Нашої України” проект Договору про спільні дії у Верховній Раді, і про згоду чи незгоду інших фракцій підтримати цей документ, і, нарешті, про спроби “Єдиної України” утворити блок з “нашоукраїнцями” – про все це доводиться дізнаватися казна на яких сайтах, тільки не на верховнорадівському серверу. А на додачу навіть розкладу засідань (бодай на наступний тиждень) на цьому серверу нема. Звичайно, можна тішитися, що є бодай інформація про склад фракцій, про їхніх уповноважених тощо. Але якщо наївний відвідувач серверу спробує прочитати начебто запропоновану публіці стенограму того чи іншого парламентського засідання, то його чекатиме “приємний” (у лапках) сюрприз: відповідь комп‘ютера буде стандартною: файл не знайдено. Якщо до цього додати суржикомовні перли серверу Верховної Ради на кшталт: “Список вибувших (замість вибулих) депутатів”, то висновок напрошується сам собою: новому керівництву українського парламенту треба буде або не витрачатися на малоінформативний Інтернет-проект, або зробити його справді ґрунтовним. Гроші виборців мають бути витрачені з користю для самих виборців.
Сергій Грабовський
Гроші, вони, як пісок. Просочуються крізь пальці. Або ж прилипають до рук. Дивлячись чиї пальці і, тим більше, чиї руки. До радіо-проекту Громадського радіо руки вітчизняних державотворців не дотягнулись. Гроші Сороса не дозволили. На цей валет, тим не менше, впав король нацради з питань телебачення та радіомовлення. Не дали ефіру, от і все. Тоді на короля впав туз у вигляді Інтернету. Така ось гра у підкидного дурня виходить. Детальніше про цю справу інформує Микола Закалюжний.
Незважаючи на настирливі домагання, Національна Рада з телебачення і радіомовлення все ж відмовила Громадському радіо у ліценції на одній із київських радіочастот.
Втім, перепони тих хто не хоче незалежного Громадського радіо в українському ефірі, було подолано завдяки можливостям всесвітньої мережі Інтернет. То ж вперше в Україні з’явилося громадське інтернет-радіо. Кількість його слухачів, зважаючи на користувачів Інтернет в Україні, є меншою ніж їх було б на київській радіочастоті. У денний час за словами президента громадського радіо Олександра Кривенка, його слухають близько півтисячі слухачів. Проте Інтернет – проект “Громадське радіо”, безумовно має свої переваги, а значить і перспективи.
За словами Олександра Кривенка, навіть, якщо у червні проблема надання однієї із київських частот громадському радіо буде вирішено позитивно, все рівно ”Громадське радіо” провадитиме мовлення в Інтернеті. Для того щоб натрапити на його хвилю великих зусиль не потрібно.
А от чиновники, схоже, не здатні вчитися ні на своїх і на чужих помилках, і волею-неволею спричинилися до створення Громадського радіо у всевітній мережі Інтернет. Справді таки, не має лиха без добра.
Микола Закалюжний, в Інтернет-майдан.
Далі невеличка порція Довлатова. “Зустріли ми якось з Грубіним страшного ханигу. Пригостили його шампанським. Ханига сказав:
- Третій раз в житті їх п’ю. Він був з шампанським на ви. Цей факт, крізь товстий шар життєвих незгод, виявляє нам людину тонку та освічену. Не спийся той ханига остаточно, мав би нині можливість зазнайомитись з міжнародною мережею шкіл “Інтернешенел хауз”, яка використовує Інтернет, як сучасний метод викладання іноземних мов. Докладніше у матеріалі Богдани Костюк.
Глобальне павутиння, як і планувалося “хресними батьками”, це - справжня енциклопедія знань. Чим користуються не тільки учні та студенти, а і самі освітяни. Так, міжнародна мережа шкіл International House останнім часом активно використовує Інтернет як сучасний метод викладання іноземних мов.
Мережа шкіл International House об’єднує понад сто двадцять учбових закладів у тридцяти п’яти державах, включно з Україною. Вчителі International House викладають іноземні мови, і щороку зустрічаються у різних країнах, щоб обговорити повсякденні проблеми і розробити нові методики навчання іноземним мовам. Травнева конференція International House у Києві пройшла під гаслами інтернет-освіти, яку треба впроваджувати у середніх школах. Директор міжнародної мережі International House Майкл КАР’ЄР розповідає:
“Ми розробляємо і залучаємо сучасні методи і розробки з викладання іноземних мов, які збираємо і досліджуємо у різних країнах. Адже наша мета – використати нові знання для поліпшення методів викладання іноземних мов; підготувати вчителів, які мають працювати відповідно до цих нових знань та методів. Безперечно, навчання у режимі ОН-ЛАЙН має велику перспективу як методика, що стандартизує і перетворює на єдину – глобальну – систему усі науково-методичні розробки і досягнення у нашій галузі”, - каже професор Кар’єр.
Школи International House вже випробовують навчання ОН-ЛАЙН: Інтернет об’єднав і дав змогу співпрацювати освітянам, науковцям та учням з різних держав проводити уроки в інтернет-просторі і створювати цікаві ігрові розробки для кращого запам’ятовування граматики і лексики іноземних мов, що вивчаються у школах International House.
Мій колега Тарас Марусик дуже любить мандрувати. Особливо просторами Франції. Бо знає французьку мову. Це ще раз промовляє нам про дуже потрібну та корисну істину. Знання – сила. Або ж - через знання – до зірок. І так далі і таке інше. Французька мова допомогла моєму колезі Тарасові Марусику здійснити ще одну мандрівочку. Цього разу на сайт Канського кінофестивалю.
Сайт Міжнародного Канського кінофестивалю /www.festival-cannes.org/ існує двома мовами – французькою та англійською. Він містить низку рубрик: “Фільми”, “Журі”, “Події”, “Програма”, “Щоденник”, “Архіви”, “Фестиваль”, “Практична інформація”.
Вчора на фестивалі були показані два фільми у конкурсній програмі й один ретроспективний, у рамках ушанування французького режисера Жака Таті, якого не стало 20 років тому. Це комедія 1967 року з англійською назвою “Плейтайм” (“Час для розваг”) про зустріч у ресторані такого собі француза месьє Hulot з групою супермодерних американців, які приїхали на старий континент, до Парижа на 24 години. Показ цієї реставрованої стрічки відбувся за присутности голови журі художніх фільмів, американського режисера Девіда Лінча.
У сьогоднішній конкурсній програмі заплановано до показу також два фільми – “Божественне втручання” Елія Сулеймана і стрічка одного з найвідоміших іранських режисерів Абаса Кіаростамі “Тен”.
Крім того, поза конкурсом демонструється новий фільм канадського режисера вірменського походження Етома Еґояна “Арарат”, присвячений ґеноцидові вірменського народу 1915 року. Він – не новачок у Каннах. Бере участь у фестивалі вже учетверте. В 1997 році за фільм “Прекрасні завтрашні дні” він одержав Великий Приз Журі. Своїм новим фільмом “Арарат”, в якому через людські долі режисер показав трагічну історію Вірменії, він, без сумніву, здобуде чимало ворогів, зокрема з турецького боку. Але не тільки. Як зізнався Етом Еґоян, багато вірмен воліли б, щоб цей фільм змінив історію, а для цього, як вони вимагають, треба розказати все.
А що про нас, сердешних українців, говорити? Чорна діра. Ми ніде не присутні – ні з нашим голодомором, ні з нашим, з дозволу сказати, “щасливим” комуністичним минулим і не менш “щасливим” теперішнім, ніби-то не комуністичним.
Тарас Марусик, РС, для Інтернет-майдану.
Поки Тарас Марусик переживає за українців, японські вчені винайшли штучний палець за допомогою якого можна обдурити систему безпеки, яка для ідентифікації персони використовує відбитки пальців. В ході експериментів виявлено, що штучні пальці вдало ідентифікуються у вісімдесяти відсотках спроб визначити особу. Таке ось відкриття.
І наостанок пара слів з високочолого фолькльору. Харків’яни розповідають, що у вождя світового пролетаріату була дорога друкарська машинка «Ундервуд». Бувало сяде він за неї, дрючком не відженеш. Ми з вами не вожді і вже давно жодними ундервудами не користуємось. Це такий тонкий натяк на те, що пора прощатись.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. «Радіо Свобода». Київ.
Напружену політичну нудоту останніх тижнів видання
“Про- Ю-Ей” охарактеризувало як мовчазну та малозрозумілу вовтузню бульдогів під ковдрою. Вряди-годи хтось гарикне: “Йдуть переговори!” “Українська правда” ситуацію розглядає конкретніше – “Литвина – на спікера, Плюща – в архів, “єду” – на переробку. Олександр Волков знає, що Литвин буде спікером. Дефіцит голосів перекриють перебіжчики з “Нашої України”, вважає він. Вже зараз процес шурує повним ходом, зазначає “Українська правда”.
Німецька газета “Нойє цюерхер цайтунг” пророкує - проурядової парламентської більшості Києву не бачити. Поки що у боротьбі за ласий шматок помітніше від усіх чемпіонить фракція “ЗаЄду”. “Наша Україна” наступає їй на п’яти. Далі опозиція, та жменя червоних. До чергових президентських виборів політичний барометр може різко змінити показники, - висловлює підозру видання.
Поки німці стукають нігтиком по барометру, російська “Незавісімая газєта” повідомляє, що люди, яких вважають московськими політтехнологами, вже гострять зуби об точило, плануючи повернутися в Україну. “Парламентська виборча кампанія завершилася початком підготовки до виборів президента” – пише газета.
Нині чинний президент України у Брюсселі зустрівся з главою Європейської комісії Романом Проді. Високі особи у місцевому ресторані протягом двох годин обговорювали подальший розвиток відносин України з Європейським союзом, повідомляють “Українські новини”. Кучма запевнив, що стратегічною метою Києва є стандарти ЄС. І відлетів на зустріч з Путіним у Сочі.
Та ж таки “Незавісімая газєта” вважає, що “Україну загнали за прапорці і Київ змушений орієнтуватись на Москву, прикриваючись деклараціями про співробітництво з НАТО”. Характерно, що прес-служба президента України не оголосила мету зустрічі. Аналітики припускають, що йтиметься про основні напрями внутрішньо та зовнішньополітичного курсу України. У цьому контексті логічною виглядає й розмова про плівки Мельниченко. Росія вимагає від України чіткої зовнішньополітичної позиції. Українське керівництво своїми “різновекторними” заявочками остаточно заплутало своїх зовнішніх партнерів. У деяких з них починає їхати дах.
Тим часом “Кореспондент нет” повідомляє, що громадський комітет “Український Севастополь” вимагає оприлюднення результатів конфіденційних переговорів стосовно базування російського флоту у Севастополі та інших місцях Криму. Комітет вимагає створення парламентської комісії з питань перебування іноземних військ на території України. Поки депутати ділять пиріжки, на стратегічних рівнях відбувається щось подібне до державної зради, і, фактично є втіленням плану усуненню української держави з її території, заявляє комітет “Український Севастополь”.
Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
Українці, виходячи з матеріалу Віктора Недоступа, мають шанс втратити свою територію, себто знову опинитись на “нашій не своїй землі”. Китайці, тим часом, хтиво поглядають на місяць. Якщо вірити сайту Рамблєр-Медіа в 2010-у році наші східні брати почнуть заселення цієї симпатичної планети. Принаймні офіційні чинники Китаю заявили про свій намір створити науково-дослідну базу на місяці з метою розробки її мінеральних ресурсів. Для перших польотів буде використано оригінальну систему, яка нагадує американські кораблі багаторазового використання. Своєрідним кораблем багаторазового використання багатьом українцям ввижається Верховна Рада. Їм хотілось би знати, хто і для чого її використовує. Через наївність, а може ще з яких причин вони лізуть на сайт цього державного органу в намаганні отримати сяку-таку інформацію. Рада гов юей, або дезінформує, або мовчить. Сергій Грабовський. Рубрика “Офіційна павутина”.
Минув тиждень з початку роботи нового парламенту. Але станом на 20 травня останні “новини” про роботу Верховної Ради датувалися 15-м числом. І то – ранком. Враження таке, наче апарат українського законодавчого органу проспав усі подальші перипетії роботи депутатів. А тим часом сталося чимало цікавого. Але і про ініційований фракцією “Нашої України” проект Договору про спільні дії у Верховній Раді, і про згоду чи незгоду інших фракцій підтримати цей документ, і, нарешті, про спроби “Єдиної України” утворити блок з “нашоукраїнцями” – про все це доводиться дізнаватися казна на яких сайтах, тільки не на верховнорадівському серверу. А на додачу навіть розкладу засідань (бодай на наступний тиждень) на цьому серверу нема. Звичайно, можна тішитися, що є бодай інформація про склад фракцій, про їхніх уповноважених тощо. Але якщо наївний відвідувач серверу спробує прочитати начебто запропоновану публіці стенограму того чи іншого парламентського засідання, то його чекатиме “приємний” (у лапках) сюрприз: відповідь комп‘ютера буде стандартною: файл не знайдено. Якщо до цього додати суржикомовні перли серверу Верховної Ради на кшталт: “Список вибувших (замість вибулих) депутатів”, то висновок напрошується сам собою: новому керівництву українського парламенту треба буде або не витрачатися на малоінформативний Інтернет-проект, або зробити його справді ґрунтовним. Гроші виборців мають бути витрачені з користю для самих виборців.
Сергій Грабовський
Гроші, вони, як пісок. Просочуються крізь пальці. Або ж прилипають до рук. Дивлячись чиї пальці і, тим більше, чиї руки. До радіо-проекту Громадського радіо руки вітчизняних державотворців не дотягнулись. Гроші Сороса не дозволили. На цей валет, тим не менше, впав король нацради з питань телебачення та радіомовлення. Не дали ефіру, от і все. Тоді на короля впав туз у вигляді Інтернету. Така ось гра у підкидного дурня виходить. Детальніше про цю справу інформує Микола Закалюжний.
Незважаючи на настирливі домагання, Національна Рада з телебачення і радіомовлення все ж відмовила Громадському радіо у ліценції на одній із київських радіочастот.
Втім, перепони тих хто не хоче незалежного Громадського радіо в українському ефірі, було подолано завдяки можливостям всесвітньої мережі Інтернет. То ж вперше в Україні з’явилося громадське інтернет-радіо. Кількість його слухачів, зважаючи на користувачів Інтернет в Україні, є меншою ніж їх було б на київській радіочастоті. У денний час за словами президента громадського радіо Олександра Кривенка, його слухають близько півтисячі слухачів. Проте Інтернет – проект “Громадське радіо”, безумовно має свої переваги, а значить і перспективи.
За словами Олександра Кривенка, навіть, якщо у червні проблема надання однієї із київських частот громадському радіо буде вирішено позитивно, все рівно ”Громадське радіо” провадитиме мовлення в Інтернеті. Для того щоб натрапити на його хвилю великих зусиль не потрібно.
А от чиновники, схоже, не здатні вчитися ні на своїх і на чужих помилках, і волею-неволею спричинилися до створення Громадського радіо у всевітній мережі Інтернет. Справді таки, не має лиха без добра.
Микола Закалюжний, в Інтернет-майдан.
Далі невеличка порція Довлатова. “Зустріли ми якось з Грубіним страшного ханигу. Пригостили його шампанським. Ханига сказав:
- Третій раз в житті їх п’ю. Він був з шампанським на ви. Цей факт, крізь товстий шар життєвих незгод, виявляє нам людину тонку та освічену. Не спийся той ханига остаточно, мав би нині можливість зазнайомитись з міжнародною мережею шкіл “Інтернешенел хауз”, яка використовує Інтернет, як сучасний метод викладання іноземних мов. Докладніше у матеріалі Богдани Костюк.
Глобальне павутиння, як і планувалося “хресними батьками”, це - справжня енциклопедія знань. Чим користуються не тільки учні та студенти, а і самі освітяни. Так, міжнародна мережа шкіл International House останнім часом активно використовує Інтернет як сучасний метод викладання іноземних мов.
Мережа шкіл International House об’єднує понад сто двадцять учбових закладів у тридцяти п’яти державах, включно з Україною. Вчителі International House викладають іноземні мови, і щороку зустрічаються у різних країнах, щоб обговорити повсякденні проблеми і розробити нові методики навчання іноземним мовам. Травнева конференція International House у Києві пройшла під гаслами інтернет-освіти, яку треба впроваджувати у середніх школах. Директор міжнародної мережі International House Майкл КАР’ЄР розповідає:
“Ми розробляємо і залучаємо сучасні методи і розробки з викладання іноземних мов, які збираємо і досліджуємо у різних країнах. Адже наша мета – використати нові знання для поліпшення методів викладання іноземних мов; підготувати вчителів, які мають працювати відповідно до цих нових знань та методів. Безперечно, навчання у режимі ОН-ЛАЙН має велику перспективу як методика, що стандартизує і перетворює на єдину – глобальну – систему усі науково-методичні розробки і досягнення у нашій галузі”, - каже професор Кар’єр.
Школи International House вже випробовують навчання ОН-ЛАЙН: Інтернет об’єднав і дав змогу співпрацювати освітянам, науковцям та учням з різних держав проводити уроки в інтернет-просторі і створювати цікаві ігрові розробки для кращого запам’ятовування граматики і лексики іноземних мов, що вивчаються у школах International House.
Мій колега Тарас Марусик дуже любить мандрувати. Особливо просторами Франції. Бо знає французьку мову. Це ще раз промовляє нам про дуже потрібну та корисну істину. Знання – сила. Або ж - через знання – до зірок. І так далі і таке інше. Французька мова допомогла моєму колезі Тарасові Марусику здійснити ще одну мандрівочку. Цього разу на сайт Канського кінофестивалю.
Сайт Міжнародного Канського кінофестивалю /www.festival-cannes.org/ існує двома мовами – французькою та англійською. Він містить низку рубрик: “Фільми”, “Журі”, “Події”, “Програма”, “Щоденник”, “Архіви”, “Фестиваль”, “Практична інформація”.
Вчора на фестивалі були показані два фільми у конкурсній програмі й один ретроспективний, у рамках ушанування французького режисера Жака Таті, якого не стало 20 років тому. Це комедія 1967 року з англійською назвою “Плейтайм” (“Час для розваг”) про зустріч у ресторані такого собі француза месьє Hulot з групою супермодерних американців, які приїхали на старий континент, до Парижа на 24 години. Показ цієї реставрованої стрічки відбувся за присутности голови журі художніх фільмів, американського режисера Девіда Лінча.
У сьогоднішній конкурсній програмі заплановано до показу також два фільми – “Божественне втручання” Елія Сулеймана і стрічка одного з найвідоміших іранських режисерів Абаса Кіаростамі “Тен”.
Крім того, поза конкурсом демонструється новий фільм канадського режисера вірменського походження Етома Еґояна “Арарат”, присвячений ґеноцидові вірменського народу 1915 року. Він – не новачок у Каннах. Бере участь у фестивалі вже учетверте. В 1997 році за фільм “Прекрасні завтрашні дні” він одержав Великий Приз Журі. Своїм новим фільмом “Арарат”, в якому через людські долі режисер показав трагічну історію Вірменії, він, без сумніву, здобуде чимало ворогів, зокрема з турецького боку. Але не тільки. Як зізнався Етом Еґоян, багато вірмен воліли б, щоб цей фільм змінив історію, а для цього, як вони вимагають, треба розказати все.
А що про нас, сердешних українців, говорити? Чорна діра. Ми ніде не присутні – ні з нашим голодомором, ні з нашим, з дозволу сказати, “щасливим” комуністичним минулим і не менш “щасливим” теперішнім, ніби-то не комуністичним.
Тарас Марусик, РС, для Інтернет-майдану.
Поки Тарас Марусик переживає за українців, японські вчені винайшли штучний палець за допомогою якого можна обдурити систему безпеки, яка для ідентифікації персони використовує відбитки пальців. В ході експериментів виявлено, що штучні пальці вдало ідентифікуються у вісімдесяти відсотках спроб визначити особу. Таке ось відкриття.
І наостанок пара слів з високочолого фолькльору. Харків’яни розповідають, що у вождя світового пролетаріату була дорога друкарська машинка «Ундервуд». Бувало сяде він за неї, дрючком не відженеш. Ми з вами не вожді і вже давно жодними ундервудами не користуємось. Це такий тонкий натяк на те, що пора прощатись.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. «Радіо Свобода». Київ.
