Київ, 10 червня 2002 – Днями в Києві відбувся Перший всеукраїнський з’їзд ромів. Україна належить до п’ятірки країн, де мешкає найбільше представників цього народу – попри те, що роми, як стверджують вони, тут відчувають особливу дискримінацію та порушення прав і свобод. Чимало ромів залишаються малограмотними, вони позбавлені права голосувати.
«Ми можемо змінитися, якщо нас перестануть принижувати, прирікаючи на такий спосіб життя», – заявляють деякі українські роми. Забуваючи при цьому, що життя в демократичному суспільстві – це не тільки повна свобода дій та пересування, але й певна відповідальність. І саме відсутність останньої створює ромам чимало проблем.
Ніхто не може заборонити людині жити так, як їй заманеться – чи на колесах, чи у квартирі. Так вказано в Європейській Конвенції з прав людини. Однак, незважаючи на це, у 1956 році Верховна Рада колишнього Радянського Союзу заборонила ромам кочувати.
Та самі роми не зникли. Ті, хто не змирився з утиском свобод, подалися до Європи, де кочують і нині. В Україні кибитки ромам замінили дерев’яні халупки, але кочовий спосіб життя не змінився. Найбільше таких «напівкочовиків» – на Закарпатті. Чоловіки плетуть кошики і займаються ковальським ремеслом, жінки – народжують дітей, які часто ростуть малоосвіченими.
Міські роми не кочують. Проте і вони не далеко пішли від предків. Багато з них живуть без реєстрації, бо чисельність осіб, що мешкає у квартирі, неадекватна малій житловій площі. Незареєстровані роми, як правило, не голосують.
Рівень освіти ромів, як і століття тому, низький. Спрацьовує кочовий принцип – серйозні науки ромові не потрібні. Головне – навчити дітей працювати.
Більшість ромів лише пишуть та читають. Шкільну програму опановують не всі. Говорить заступник голови громади ромів міста Золотоноші Володимир Бамбула: «Наші організації ромські дуже стурбовані і почали підтримувати нашу молодь, примушувати їх вчитися, щоб вони отримували хоча б середню освіту. Всі вчаться, але не всі середню школу закінчують. В 12 років вже дозрілі і у нас дуже рано одружуються, в 14, 16 років вони вже самостійно починають жити. Йдуть на роботу, десь працювати: на базар торгувати, вантажниками, миють автомобілі, прибирають десь».
Неосвіченість – причина безробіття, дискримінації та приниження. «Найболючіше питання – це те, що даремно засуджують наших людей просто за те, що вони неграмотні, вони неосвічені, вони не знають, що робити. Ïм сказали підписати документ, що він десь щось вкрав, щось зробив неправильно, кримінальні закони порушив, – і ув’язнюють. Він навіть не знає, за що. Через два-три роки повертається і каже, що не знає, за що сидів».
В Ужгороді, де мешкає найбільша в Україні громада ромів, їхні діти навчаються окремо від українців. За словами президента Конгресу ромів Закарпаття Йосипа Адама, ромам відмовляють у навчанні в українських школах, хоча це суперечить Конституції та багатьом законам. «Двадцять років тому школи розділили, але це не вихід із ситуації», – каже Йосип Адам.
У Західній Європі, наприклад, пішли назустріч побажанням ромів. У багатьох країнах у місцях компактного проживання роми вчаться за спеціальними програмами. Вони не вивчають фізику, хімію, математику, мови. Саме тому ромів із вищою освітою дуже мало, навіть у Європі.
Зрозуміло, що малоосвіченому не просто боротися за свої права, навіть у Європі, особливо Західній, де теж далеко не ідеальні умови для життя ромів.
Хоча права українських ромів відстоюють не в Ужгороді, і не в Києві, а аж у Будапешті, українські роми, як правило, залишаються при своїх інтересах, особливо в земельних питаннях, питаннях освіти. А випадки погрому циганських таборів, як це було недавно у селі Кудлово поблизу Ужгорода, як і століття тому, залишаються безкарними.
«Ми можемо змінитися, якщо нас перестануть принижувати, прирікаючи на такий спосіб життя», – заявляють деякі українські роми. Забуваючи при цьому, що життя в демократичному суспільстві – це не тільки повна свобода дій та пересування, але й певна відповідальність. І саме відсутність останньої створює ромам чимало проблем.
Ніхто не може заборонити людині жити так, як їй заманеться – чи на колесах, чи у квартирі. Так вказано в Європейській Конвенції з прав людини. Однак, незважаючи на це, у 1956 році Верховна Рада колишнього Радянського Союзу заборонила ромам кочувати.
Та самі роми не зникли. Ті, хто не змирився з утиском свобод, подалися до Європи, де кочують і нині. В Україні кибитки ромам замінили дерев’яні халупки, але кочовий спосіб життя не змінився. Найбільше таких «напівкочовиків» – на Закарпатті. Чоловіки плетуть кошики і займаються ковальським ремеслом, жінки – народжують дітей, які часто ростуть малоосвіченими.
Міські роми не кочують. Проте і вони не далеко пішли від предків. Багато з них живуть без реєстрації, бо чисельність осіб, що мешкає у квартирі, неадекватна малій житловій площі. Незареєстровані роми, як правило, не голосують.
Рівень освіти ромів, як і століття тому, низький. Спрацьовує кочовий принцип – серйозні науки ромові не потрібні. Головне – навчити дітей працювати.
Більшість ромів лише пишуть та читають. Шкільну програму опановують не всі. Говорить заступник голови громади ромів міста Золотоноші Володимир Бамбула: «Наші організації ромські дуже стурбовані і почали підтримувати нашу молодь, примушувати їх вчитися, щоб вони отримували хоча б середню освіту. Всі вчаться, але не всі середню школу закінчують. В 12 років вже дозрілі і у нас дуже рано одружуються, в 14, 16 років вони вже самостійно починають жити. Йдуть на роботу, десь працювати: на базар торгувати, вантажниками, миють автомобілі, прибирають десь».
Неосвіченість – причина безробіття, дискримінації та приниження. «Найболючіше питання – це те, що даремно засуджують наших людей просто за те, що вони неграмотні, вони неосвічені, вони не знають, що робити. Ïм сказали підписати документ, що він десь щось вкрав, щось зробив неправильно, кримінальні закони порушив, – і ув’язнюють. Він навіть не знає, за що. Через два-три роки повертається і каже, що не знає, за що сидів».
В Ужгороді, де мешкає найбільша в Україні громада ромів, їхні діти навчаються окремо від українців. За словами президента Конгресу ромів Закарпаття Йосипа Адама, ромам відмовляють у навчанні в українських школах, хоча це суперечить Конституції та багатьом законам. «Двадцять років тому школи розділили, але це не вихід із ситуації», – каже Йосип Адам.
У Західній Європі, наприклад, пішли назустріч побажанням ромів. У багатьох країнах у місцях компактного проживання роми вчаться за спеціальними програмами. Вони не вивчають фізику, хімію, математику, мови. Саме тому ромів із вищою освітою дуже мало, навіть у Європі.
Зрозуміло, що малоосвіченому не просто боротися за свої права, навіть у Європі, особливо Західній, де теж далеко не ідеальні умови для життя ромів.
Хоча права українських ромів відстоюють не в Ужгороді, і не в Києві, а аж у Будапешті, українські роми, як правило, залишаються при своїх інтересах, особливо в земельних питаннях, питаннях освіти. А випадки погрому циганських таборів, як це було недавно у селі Кудлово поблизу Ужгорода, як і століття тому, залишаються безкарними.
