Прага, 13 червня 2002 – Чи є Україна державою, а чи є українці нацією – таких і подібних питань виникає чимало й одна з головних причин – стаґнація та відсутність поступу в українському суспільстві. Чим же є держава для її нинішніх громадян? Якщо її основа – більшість народу, не має чіткого уявлення про основні параметри, про зміст поняття держави, про зовнішньополітичні наміри України, то чому так стається і кому адресувати, насамперед, критичні оцінки такої ситуації? Держава і народ-як нині співіснують ці два полюси і що думають про це пересічні громадяни?
Однією з головних причин відсутності єдності у поглядах більшості народу на свою державу є відсутність послідовності у цьому напрямку у самих владних верхів. Українська влада немає власної чіткої ідеології держави: якою вона намагається управляти з мудрим виглядом і влада це визнає чи не щоденно, намагаючись то реанімовувати стару комуністичну практику на кшталт тез КПРС від 1954 року, то узгоджувати підручники з історії із старшим московським братом. Чому влада немає такої державницької ідеології – відповідь криється, в основному, в економічних інтересах владних верхів, котрі не пов’язані з економічними інтересами держави і, насамперед, її народу. Як не парадоксально але це сьогодні все менш прихований факт. Влада звикла торгувати державними економічними інтересами, як своїми та продавати їх не тільки начорно, а й відкрито, офіційно, політично вигідному сусідові на Півночі, видаючи це за мудру, потрібну нібито народові, політику. Про це пишуть сьогодні багато західних спостерігачів.
Тому й люди в Україні якось втратили віру у таку державу і намагаються активізуватися щоб змінити її характер. Та активізація ця, як показали минулі парламентські вибори, ще досить слабка. Відомий крилатий вираз «Держава – це ми» і його реально сповідують сьогодні лише державні верхи України. Економічна люмпенізація, наростаючі злидні народу, його розколотість на Схід і на Захід, нерозуміння своєї державницької суті – усе це не дозволяє більшості громадян України диктувати свою волю державі, котра, як політичний механізм, функціонує незалежно від них. Розколотість народу посилює чужу йому владу. Тому то українському людові і не можна сказати сьогодні - «Держава – це ми», хоча мислить він про державу часто досить влучно і вірно але не як про силу, котру йому вдалося загнуздати саме для суспільних благ.
Однією з головних причин відсутності єдності у поглядах більшості народу на свою державу є відсутність послідовності у цьому напрямку у самих владних верхів. Українська влада немає власної чіткої ідеології держави: якою вона намагається управляти з мудрим виглядом і влада це визнає чи не щоденно, намагаючись то реанімовувати стару комуністичну практику на кшталт тез КПРС від 1954 року, то узгоджувати підручники з історії із старшим московським братом. Чому влада немає такої державницької ідеології – відповідь криється, в основному, в економічних інтересах владних верхів, котрі не пов’язані з економічними інтересами держави і, насамперед, її народу. Як не парадоксально але це сьогодні все менш прихований факт. Влада звикла торгувати державними економічними інтересами, як своїми та продавати їх не тільки начорно, а й відкрито, офіційно, політично вигідному сусідові на Півночі, видаючи це за мудру, потрібну нібито народові, політику. Про це пишуть сьогодні багато західних спостерігачів.
Тому й люди в Україні якось втратили віру у таку державу і намагаються активізуватися щоб змінити її характер. Та активізація ця, як показали минулі парламентські вибори, ще досить слабка. Відомий крилатий вираз «Держава – це ми» і його реально сповідують сьогодні лише державні верхи України. Економічна люмпенізація, наростаючі злидні народу, його розколотість на Схід і на Захід, нерозуміння своєї державницької суті – усе це не дозволяє більшості громадян України диктувати свою волю державі, котра, як політичний механізм, функціонує незалежно від них. Розколотість народу посилює чужу йому владу. Тому то українському людові і не можна сказати сьогодні - «Держава – це ми», хоча мислить він про державу часто досить влучно і вірно але не як про силу, котру йому вдалося загнуздати саме для суспільних благ.
