Прага, 17 червня, 2002
Людмила Ваннек
30 років тому, також у понеділок, 17 червня 1972-го року, у Вашингтоні розпочався найбільший політичний скандал 20-го століття - Уотергейт. Американці втратили рештки своїх ілюзій щодо уряду, і, як більшість громадян світу, перестали довіряти своїм президентам та іншим політикам. Уроки Уотергейту. Про це ми зараз розмовляємо з Іриною Халупою, і моє перше питання, чому цей скандал називається Уотергейт?
Ірина Халупа
Уотергейт - це назва будинку. «Уотер» - вода, «гейт» - брама. Це дуже цікава споруда, напівмісячної форми, водночас житловий будинок і готель. В ньому була розташована штаб-квартира демократичної партії США, і, власне, у цій штаб-квартирі і почалися всі ті не зовсім гарні події, які згодом розкипіли до, мабуть, найбільшого скандалу 20-го століття в США.
Людмила Ваннек
А про які саме не зовсім гарні події йдеться?
Ірина Халупа
Це був 1972-й рік, і президентом США тоді був Ричард Ніксон, параноїк, людина складна за своєю психологічною вдачею, який часто користувався лексикою дуже подібною до лексики українського президента Леоніда Кучми (записи, зроблені у його кабінеті пізніше, свідчать про це). На світанку 17 червня 1972-го року у штаб-квартиру демократичної партії США увірвалися співробітники американського президента. Йшлося тоді про нові вибори, і це був комітет, який називався Комітет за перевибори президента Ніксона. Ті люди намагалися довідатися, що, власне, планують демократи. І за тим покотилася ціла лавина політичних викриттів, скандалів, де йшлося про гроші. Це був, справді, великий політичний «будильник» в американському політичному житті.
Людмила Ваннек
Який розбудив у людях свідомість?
Ірина Халупа
Він дуже сильно розбудив у людях свідомість. Я б сказала, це була лебедина пісня американської політичної невинності, бо люди дуже сильно вірили своїм політичним лідерам, президентам. Ніхто не міг подумати, що президент щось таке може зробити. А виявилось, що він керував усім тим.
Людмила Ваннек
Якийсь конкретний приклад, будь ласка.
Ірина Халупа
Люди, які були в штабі президента, все це виконували за його вказівками. Він знав, що відбувалися нелегальні вривання у штаб-квартири, прослуховування розмов, що людям за це платили гроші. Узагалі, відбувалися дуже негарні речі . Коли все це вийшло на поверхню, коли з цією інформацією, із цими матеріалами почали працювати журналісти, Ніксон дуже довго відпекувався від усього, говорив:«Ні, я не винний! Я не злодій, я не бандит!» і тому подібне. Але факти свідчили інше. Це,справді, був приголомшливий момент в американській історії.
Людмила Ваннек
Ірино, а чи американське суспільство, взагалі, винесло для себе якісь уроки з цього всього?
Ірина Халупа
Так. Я б сказала, що було дві категорії уроків - політичні й журналістсько-соціальні. Політичні уроки це те, що президентська посада перестала бути монолітом. У 72-му році вона була дещо, навіть, імперіалістичною. Зараз вона такою вже не є, і сьогодні американський Конгрес більш агресивно, критично працює щодо президента. Були ухвалені різні закони внаслідок скандалу Уотергейт, які стосуються фінансування виборчих кампаній і, взагалі, політичної діяльності. Досить жорсткі закони, які врегулювали цю діяльність, котра для американців була абсолютно закрита, і люди не знали, що відбувалося
Людмила Ваннек
А уроки для журналістів?
Ірина Халупа
І для журналістів були уроки. Два журналісти газети «Вашингтон Поуст» Карел Бернстайн і Роберт Вудворд відкрили всю ту історію. З ними співпрацював один чоловік, і вони єдині знали, хто він такий. Його кличка була Глибока горлянка, англійською – Deep Throat. До цих пір ніхто, крім тих двох журналістів не знає, хто ця людина була насправді. Вони домовилися, що скажуть, хто він такий тільки після його смерті (а він ще живий), або, якщо він погодиться, щоб громадськість узнала його ім’я. Ті два журналісти дуже ретельно працювали. Вони, власне, започаткували жанр журналістського розслідування. І були певні уроки для журналістів: бути обережними, перевіряти і ще раз перевіряти інформацію, використовувати багато джерел і представляти інформацію читачеві у відповідному, правильному контексті, а не створювати контекст довкола цієї інформації, не піддаватися пліткам, уникати сенсаційності, не створювати контроверсійності там, де її немає. Це уроки, які, мені здається, по сьогодні залишаються актуальними й корисними не лише для американських, а й для українських журналістів.
Людмила Ваннек
Думаю, з нами погодяться всі слухачі.
Ірина Халупа
Хотіла б додати, що кінцівка від слова Уотергейт, починаючи від 72-го року, додається до назв усіх інших скандалів. Після Уотергейту був Тревелгейт, коли з Білого дому звільнили цілу купу співробітників. Україна мала свій власний Кучмагейт, у зв’язку із записами, зробленими, начебто, в кабінеті президента Леоніда Кучми. Цей горезвісний скандал мав деякі цікаві наслідки.
Людмила Ваннек
Будемо сподіватися, що наступних «гейтів», принаймні в Україні, більше не буде. Дякую Ірині Халупі за розмову.
Людмила Ваннек
30 років тому, також у понеділок, 17 червня 1972-го року, у Вашингтоні розпочався найбільший політичний скандал 20-го століття - Уотергейт. Американці втратили рештки своїх ілюзій щодо уряду, і, як більшість громадян світу, перестали довіряти своїм президентам та іншим політикам. Уроки Уотергейту. Про це ми зараз розмовляємо з Іриною Халупою, і моє перше питання, чому цей скандал називається Уотергейт?
Ірина Халупа
Уотергейт - це назва будинку. «Уотер» - вода, «гейт» - брама. Це дуже цікава споруда, напівмісячної форми, водночас житловий будинок і готель. В ньому була розташована штаб-квартира демократичної партії США, і, власне, у цій штаб-квартирі і почалися всі ті не зовсім гарні події, які згодом розкипіли до, мабуть, найбільшого скандалу 20-го століття в США.
Людмила Ваннек
А про які саме не зовсім гарні події йдеться?
Ірина Халупа
Це був 1972-й рік, і президентом США тоді був Ричард Ніксон, параноїк, людина складна за своєю психологічною вдачею, який часто користувався лексикою дуже подібною до лексики українського президента Леоніда Кучми (записи, зроблені у його кабінеті пізніше, свідчать про це). На світанку 17 червня 1972-го року у штаб-квартиру демократичної партії США увірвалися співробітники американського президента. Йшлося тоді про нові вибори, і це був комітет, який називався Комітет за перевибори президента Ніксона. Ті люди намагалися довідатися, що, власне, планують демократи. І за тим покотилася ціла лавина політичних викриттів, скандалів, де йшлося про гроші. Це був, справді, великий політичний «будильник» в американському політичному житті.
Людмила Ваннек
Який розбудив у людях свідомість?
Ірина Халупа
Він дуже сильно розбудив у людях свідомість. Я б сказала, це була лебедина пісня американської політичної невинності, бо люди дуже сильно вірили своїм політичним лідерам, президентам. Ніхто не міг подумати, що президент щось таке може зробити. А виявилось, що він керував усім тим.
Людмила Ваннек
Якийсь конкретний приклад, будь ласка.
Ірина Халупа
Люди, які були в штабі президента, все це виконували за його вказівками. Він знав, що відбувалися нелегальні вривання у штаб-квартири, прослуховування розмов, що людям за це платили гроші. Узагалі, відбувалися дуже негарні речі . Коли все це вийшло на поверхню, коли з цією інформацією, із цими матеріалами почали працювати журналісти, Ніксон дуже довго відпекувався від усього, говорив:«Ні, я не винний! Я не злодій, я не бандит!» і тому подібне. Але факти свідчили інше. Це,справді, був приголомшливий момент в американській історії.
Людмила Ваннек
Ірино, а чи американське суспільство, взагалі, винесло для себе якісь уроки з цього всього?
Ірина Халупа
Так. Я б сказала, що було дві категорії уроків - політичні й журналістсько-соціальні. Політичні уроки це те, що президентська посада перестала бути монолітом. У 72-му році вона була дещо, навіть, імперіалістичною. Зараз вона такою вже не є, і сьогодні американський Конгрес більш агресивно, критично працює щодо президента. Були ухвалені різні закони внаслідок скандалу Уотергейт, які стосуються фінансування виборчих кампаній і, взагалі, політичної діяльності. Досить жорсткі закони, які врегулювали цю діяльність, котра для американців була абсолютно закрита, і люди не знали, що відбувалося
Людмила Ваннек
А уроки для журналістів?
Ірина Халупа
І для журналістів були уроки. Два журналісти газети «Вашингтон Поуст» Карел Бернстайн і Роберт Вудворд відкрили всю ту історію. З ними співпрацював один чоловік, і вони єдині знали, хто він такий. Його кличка була Глибока горлянка, англійською – Deep Throat. До цих пір ніхто, крім тих двох журналістів не знає, хто ця людина була насправді. Вони домовилися, що скажуть, хто він такий тільки після його смерті (а він ще живий), або, якщо він погодиться, щоб громадськість узнала його ім’я. Ті два журналісти дуже ретельно працювали. Вони, власне, започаткували жанр журналістського розслідування. І були певні уроки для журналістів: бути обережними, перевіряти і ще раз перевіряти інформацію, використовувати багато джерел і представляти інформацію читачеві у відповідному, правильному контексті, а не створювати контекст довкола цієї інформації, не піддаватися пліткам, уникати сенсаційності, не створювати контроверсійності там, де її немає. Це уроки, які, мені здається, по сьогодні залишаються актуальними й корисними не лише для американських, а й для українських журналістів.
Людмила Ваннек
Думаю, з нами погодяться всі слухачі.
Ірина Халупа
Хотіла б додати, що кінцівка від слова Уотергейт, починаючи від 72-го року, додається до назв усіх інших скандалів. Після Уотергейту був Тревелгейт, коли з Білого дому звільнили цілу купу співробітників. Україна мала свій власний Кучмагейт, у зв’язку із записами, зробленими, начебто, в кабінеті президента Леоніда Кучми. Цей горезвісний скандал мав деякі цікаві наслідки.
Людмила Ваннек
Будемо сподіватися, що наступних «гейтів», принаймні в Україні, більше не буде. Дякую Ірині Халупі за розмову.
