Київ, 20 червня 2002 - У Франції завершується організаційний розподіл у новій Національній Асамблеї. Оскільки найвпливовіші посади були вже зайняті, для так званих “забутих осіб” залишається головування у депутатських групах і парламентських комітетах. І хоча ці посади не такі рейтингові, як в уряді, не обійшлося без тертя.
Як і передбачив 18 червня тимчасовий керівник президентської більшості, колишній прем’єр-міністр і мер Бордо Ален Жюппе, головою найбільшої депутатської групи - “Об’єднання за президентську більшість” (Union pour la majorite presidentielle) – став центрист Жак Барро, колишній міністр соціальних справ. До речі, він входив до створених у 1999 році разом з теперішнім прем’єр-міністром Жаном-П’єром Раффареном шираківських клубів “Ініціатива та діалог”, із якими вони об’їздили всю Францію аби зрозуміти, чого хочуть французи. Жака Барро на чолі депутатської групи було обрано безальтернативно 292 голосами з 300, які взяли участь у голосуванні.
Головою депутатської групи “Об’єднання для підтримки французької демократії” (Union pour la la democratie francaise), яка є частиною президентської коаліції, став Ерве Морен. Він мав двох конкурентів. Ця група, за останніми даними, нараховує 32 депутати.
Керівником депутатської групи соціалістів обрано голову цієї групи у попередньому парламенті Жана-Марка Ейро. Цікаво, що це обрання мало подвійний конфліктний контекст. З одного боку, керівництво партії хотіло бачити у цьому кріслі відомішу особу, колишнього міністра Лорана Фабіуса. З іншого боку, опонент Ейро Арно Монтебурґ, який набрав 35 голосів проти 85 Жана-Марка Ейро, після голосування заявив, що мусив це зробити – мовляв, треба вже відмовитися від системи слонів у соціалістичній партії. На думку Монтенбурґа, (цитую) “партійний апарат зайнятий цими величезними неповороткими тваринами, які закривають горизонт і б’ються між собою.”.
Крім того, у лоні соцпартії розгорілася дискусія з приводу призначення на посаду міністра з європейських справ Ноель Лєнуар, про що я вже говорив. Президент старої Національної Асамблеї Ремон Форні звинуватив її у зраді, натякаючи на те, що всі попередні посади вона одержувала від соціалістичної партії.
Права рука Ширака Ален Жюппе заявив, що до середини жовтня на базі пропрезидентської коаліції може бути створена нова права партія. А на 25 червня заплановано вибори президента Національної Асамблеї. На це місце претендують колишній прем’єр-міністр Едуар Баллядюр і колишній міністр внутрішніх справ Жан-Люї Дебре. Останній має більше шансів, тому Баллядюру пропонуватимуть престижний комітет у закордонних справах.
Як і передбачив 18 червня тимчасовий керівник президентської більшості, колишній прем’єр-міністр і мер Бордо Ален Жюппе, головою найбільшої депутатської групи - “Об’єднання за президентську більшість” (Union pour la majorite presidentielle) – став центрист Жак Барро, колишній міністр соціальних справ. До речі, він входив до створених у 1999 році разом з теперішнім прем’єр-міністром Жаном-П’єром Раффареном шираківських клубів “Ініціатива та діалог”, із якими вони об’їздили всю Францію аби зрозуміти, чого хочуть французи. Жака Барро на чолі депутатської групи було обрано безальтернативно 292 голосами з 300, які взяли участь у голосуванні.
Головою депутатської групи “Об’єднання для підтримки французької демократії” (Union pour la la democratie francaise), яка є частиною президентської коаліції, став Ерве Морен. Він мав двох конкурентів. Ця група, за останніми даними, нараховує 32 депутати.
Керівником депутатської групи соціалістів обрано голову цієї групи у попередньому парламенті Жана-Марка Ейро. Цікаво, що це обрання мало подвійний конфліктний контекст. З одного боку, керівництво партії хотіло бачити у цьому кріслі відомішу особу, колишнього міністра Лорана Фабіуса. З іншого боку, опонент Ейро Арно Монтебурґ, який набрав 35 голосів проти 85 Жана-Марка Ейро, після голосування заявив, що мусив це зробити – мовляв, треба вже відмовитися від системи слонів у соціалістичній партії. На думку Монтенбурґа, (цитую) “партійний апарат зайнятий цими величезними неповороткими тваринами, які закривають горизонт і б’ються між собою.”.
Крім того, у лоні соцпартії розгорілася дискусія з приводу призначення на посаду міністра з європейських справ Ноель Лєнуар, про що я вже говорив. Президент старої Національної Асамблеї Ремон Форні звинуватив її у зраді, натякаючи на те, що всі попередні посади вона одержувала від соціалістичної партії.
Права рука Ширака Ален Жюппе заявив, що до середини жовтня на базі пропрезидентської коаліції може бути створена нова права партія. А на 25 червня заплановано вибори президента Національної Асамблеї. На це місце претендують колишній прем’єр-міністр Едуар Баллядюр і колишній міністр внутрішніх справ Жан-Люї Дебре. Останній має більше шансів, тому Баллядюру пропонуватимуть престижний комітет у закордонних справах.
