Прага, 15 червня 2002 -
Василь Зілгалов
Серед нових листів, котрі надійшли до редакції щойно, особливо відрізняється допис пані Огир Галини з Одещини, із міста Котовська. Викликає захоплення гострота її мислення і досить влучні, узагальнюючі характеристики українського сьогодення. І хоча ми уникаємо переважно повного цитування Ваших досить довгих послань до нашої редакції, цього разу я вирішив детальніше зупинитися на тексті листа пані Галини. Разом із ним вона надіслала нам також один екземпляр передвиборчої агітки православного митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела, у якій той агітує за проурядовий блок «За ЄдУ» і цитує тут такий само провладний агітаційний заклик свого шефа з УПЦ, що під московським патріархатом, митрополита Володимира. Не зважаючи на те, що місія церкви не полягає в тому, щоб сприяти приходу будь-якої партії чи політиків до влади, а у тому, щоб вести людину до Бога, митрополит Агафангел усе ж виділяє вітіювато і хитро у тексті блок «За Єдину Україну» і закликає бути на виборах уважними й обачними. А як же охарактеризувала цей документ пані Галина Огир. Ось послухайте:
«Хотілося б мені знати, на які гроші куплений цей Одеський та Ізмаїльський митрополит. Цікаво, чи не боїться він Бога, що закликає нас с комуністами, злодіями й убивцями до Бога? Не можу зрозуміти, до якого Бога він нас призиває з єдиною Україною? Мабуть, до того «Бога», що скинули його з небес, та він править зараз на землі. Чи прочитав він Біблію, де пишеться «не убей, не укради и не прелюбодействуй?» Як можна після всього відвідувати церкву, коли в Біблії пишеться:« не сиди в собрании с нечестивьіми». А тому я зрозуміла, що наша релігія блудна і вирішила молитися просто єдиному Богу. Чому митрополит піклується тільки про владу, а не піклується про своїх прихожан, яких Бог наділив також мати достойне життя, яке обкрадає у нас ця влада, із якою митрополит призиває іти до Бога. Не боїться він гріха. Отож, випивахи, «за єдахи» знову у владі. Знову люди, які так хотіли змін у житті , залишилися без держави, без влади і без законів. Знову мафія взяла у свої руки мільйони людей, знову знущання, розкрадання й обман народу».
Василь Зілгалов
Варто додати до слів пані Галини з Котовська, що підтримка УПЦ Московського патріархату нинішньої української влади призводить до розчарування багатьох людей у цьому релігійному напрямкові. Про причини цього, зокрема , пише нам і наша постійна дописувачка з Дніпропетровська пані Ребрик Нонна Петрівна, яка розчарувалася у православній церкві і пішла молитися до іншої християнської конфесії. Сумно звучать слова пані Ребрик: «на зміну у нашому повсякденному житті я зневірилася. Нічого тут в Україні не зміниться на краще для простого народу. Отак у зубожінні і діждуся своїх останніх днів на цьому світі. Молю Господа, щоб допоміг мені, щоб у мені щонеділі була якась копійчина для здійснення поїздки у молитовний дім, і щоб ноги мої продовжували ходити». Ось такі думки про церкву та про українську дійсність.
Але щоб переконатися в оригінальності думок та політичних характеристик пані Огир Галини з Котовська, ми продовжуємо цитувати її лист до редакції радіо Свобода. У ньому є своєрідні, навіть поетичні, оцінки різних партій та блоків України. Ось якими бачить їх у своїх поезіях пані Галина.
Галина Огир
Партія зелених: Не можуть аферисти вночі спати, а як же нашу партію назвати? Народ обкрасти постарались, партією зелених назвались, «зелених» партію готові заплатити, щоби спокійно далі жити.
КПУ:ЦК на барикади не бажає, кайданів же нема, і є за що терпіти. Лише у п’ятирічку раз Петруша нагадає, як бідний народ захистити.
«Жінки за своє майбутнє»: У жінок за своє майбутнє реклами тьма, адже їх фінансує Люда Кучма! За жіночу долю серденько її болить, бо рейтинг у Льоні вже не стоїть.
Соціал-демократи об’єднані: Що об’єднує «об’єднаних» соціал-демократів і морських свинок? Як останні не мають ніякого відношення ні до моря, ні до свиней, так СДПУ(o) не має відношення ні до соціалізму, ні до демократії.
«За ЄдУ»: Біля корита щоранку збігається «За ЄдУ», стали бурхливо дискутувати, як корито відстоять? Вибори несли загрозу, і щоб відвернуть біду, придумали лозунг: «За їду я пащу порву».
Яблуко: Бродський на лапках розносить заразу, на яблучко сяде – мий його зразу. Мийте овочі ретельно, бо так прийдеться, що у ваших яблуках Бродський заведеться.
БЮТІ: Кучма голосить у хмільному угарі, не боюсь я дістати по харі! Не боюсь свою країну продати, не боюсь хабарі хапати! Світові не боюся скласти дулі, але дуже боюсь крикливої Юлі.
«Наша Україна»: Має Віктор Ющенко тяжку думу, чи вибрати Україну за Маму, чи сховатися за татову гарантовану президентську раму.
І на завершення пропоную рецепт коктейлю «Наша Україна»: Насамперед візьміть чистий, незаплямований гранчастий стакан. В окремому міксері заколотіть по 20 грамів різнокольорового руху і бляклої партії Реформи та Порядок. Залийте все це у приготовлений стакан. Обережно, на кінчику ножа, додайте шоколадного олігарха Дорошенка. Непомітно для громадян накапайте з піпеточки кримінального губернатора Щербаня /лише обережно, щоб не «роз’їло» руки/. Зверху киньте Безсмертного і до країв залийте все це товстим шаром Кучми. В рідину, що ви отримали, застроміть Віктора Ющенка з його рейтингом. Після цього, якщо вам жити обридло, спробуйте сьорбнути цього пійла, побачите, що буде з Вами, якщо встигнете. А з Україною?»
Василь Зілгалов
Це гостро-сатирична, я б навіть сказав, відчайдушно сердита, оцінка української політики жінкою з народних низів, Галиною Огир з Одещини. Тут є над чим подумати державним мужам і політичним лідерам України, бо, на жаль, для них, таких сердитих і навіть злих листів приходить чимало. Це свідчить про зубожіння значної частини народу, а так не далеко й до соціального вибуху. Наприклад, з 49.5 мільйона населення України 14 мільйонів – це пенсіонери, але до бідних людей належить ще більше народу, бо лише соціологічні опитування показують, що не менше 70% населення живе нижче офіційної межі бідності, яка дорівнює десь 350 гривень на місяць. Середня ж пенсія досягає десь 100-110 гривень, мінімальна – в межах 36-40 гривень
Як живуть на ці гроші пенсіонери і як харчуються, платять за лікування, за житло?
Лише серед декларованих доходів у республіці чимало мільйонерів / у гривнях /. Середній доход пенсіонера в Україні за рік досягає ледь 1300 гривень. Розрив між багатими й бідними в державі досягає катастрофічних розмірів. Є добре відомі у світі методики оцінок небезпеки такого розриву між бідними й багатими. Беруться 10% найбідніших і 10% найбагатших з усього населення, і межа розриву у їх доходах не має перевищувати пропорції 1:10. Якщо перевищує, то це загрожує соціальним вибухом! У Західній Європі ця пропорція сьогодні 1:8. А як в Україні? Точно підрахувати важко. Але видно вже із самих пенсіонерів, що річний дохід 5 мільйонів найбідніших українців не перевищує 700 гривень. Що стосується 5 мільйонів найбагатших українців, то його можна приблизно визначити за середніми доходами представників бізнесу, високооплачуваних категорій працівників. Він досягає десь 10-12 тисяч гривень у рік. Тобто пропорція межі благополуччя між багатими й бідними в Україні, може, вже давно небезпечно зашкалила за безпечну межу. І, насправді, реальність може бути ще суворішою. Чи в Україні усвідомлюють небезпеку соціального вибуху? І де ж межа терпіння у бідарів цієї держави?
У середньому смертність перевищує народжуваність в Україні щорічно в більше, як 300 тисяч осіб. Кількість небезпечно хворих – серцево-судинні захворювання, туберкульоз та інші росте й досягає вже, за офіційною статистикою, десятків тисяч. Насправді ж, як зауважують західні експерти – це сотні тисяч, як правило, бідних людей. І як же ж їм допомогти? Адже ж грошей на лікування у них немає.
Ми маємо, навіть, у найбільш благополучній столиці – Києві чимало повідомлень, як старші люди, пенсіонери, доходять до самогубств, навіть, до колективних – бо безвихідь, як цим людям жити далі?
Усі проблеми з бідними, з пенсіонерами, із хворими – це предмет піклування держави. Але якщо всі межі соціальних очікувань вже давно перейдені, то що ж це за держава, коли вона, насамперед намагається сховати справжні масштаби соціальних бід і мало що робить, щоб їх виправляти? До чого це може призвести?
Про це і свідчать листи вас, багатьох. Фактично у кожному листі йдеться про соціальні проблеми. Наприклад, пан Ковальчук з Одещини надіслав нам своєрідний нарис під назвою «Ностальгія», про те, що за радянських часів був, начебто, якийсь соціальний порядок, вчасно платили зарплати, хоча й мізерні, але платили. І цікавий висновок із цієї ностальгії робить пан Ковальчук з Одещини. Він, зокрема, пише:
« Не забувають це і депутати у Верховній Раді, вони на кожній сесії перед мікрофонами мало не сльози ллють, вболіваючи за соціальний стан науковців, працівників інших професій, усіх верств населення. І їх уже ніхто не слухає. Кожному зрозуміло одне – рятуйся, хто і як може. І люди рятуються – хто краде, хто гендлює, хто емігрує. А хто уже не в змозі займатися ні одним ні другим, ні тим більше податися у пошуках щастя на чужину, безнадійно чекає свого кінця, тяжко зітхаючи за минулим, вороття якому вже ніколи не буде.»
Василь Зілгалов
Дійсно, не буде вороття минулому і, кажучи про песимізм і ностальгію пана Ковальчука, все ж таки варто згадати, що український народ на минулих виборах проснувся. Правда, проснувся він ще не до кінця і не до кінця зрозумів те, що держава – це механізм, який має служити суспільству, народові. Якщо він це зрозуміє до кінця, тоді, ми думаємо, він проснеться остаточно.
Ми вже неодноразово вели мову про ваші листи, які стосуються міжнаціональних проблем, проблем антисемітизму. І ми в редакції радіо Свобода отримали на ці теми останнім часом нові листи. Намагання певних сил у кожному народі перекласти свої проблеми й біди на чужі голови, на інші нації, на тих же євреїв, завжди мали місце в історії. І ми знаємо, до яких трагедій приводили ці намагання, хоча б у ХХ столітті - не лише жахи Голокосту, а й голодомору українців пов’язані з пропагандою ненависті до конкретних народів і міжнаціональної ворожнечі. Цей вантаж минулого, дехто хотів би використовувати й сьогодні, особливо у час труднощів перехідного періоду на пострадянському просторі, і, як пише наша слухачка з Київщини пані Снопок, «навертати людей до правди, коли вони самі хочуть брехні нелегка справа....єврейський апостол Андрій, учень Ісуса Христа, приніс на береги Дніпра слова добра і правди але людей ще чомусь не навчили справжньої любові до ближнього ні Голокост, ні Бабин Яр, ні українські Голодомори. Щоб змінити світ навколо себе на краще, ми мусимо, насамперед, змінити себе, чи не настав час побачити різницю між праведником і нечестивцем у собі...». Чого приховувати, шановні слухачі, адже і нині інколи на українських вулицях чути, що в усіх бідах нібито «винні олігархи і жиди», як в одному з таких київських голосів.
Микола Закалюжний
Президент Леонід Кучма призначив главою адміністрації президента Віктора Медведчука, лідера СДПУ(o). Як Ви оцінюєте цей факт?
Перший перехожий
Ділова людина. Не можу всього сказати, бо ви тут записуєте. Злодії вони – одна компанія, що президент, що Медведчук чи Суркіс – грабують народ. Усі вони – кримінальні структури. Дуже соромно, що в нас такий президент. І він собі таких і підбирає.
Микола Закалюжний
Наскільки впливова є в державі посада глави адміністрації президента?
Перший перехожий
Це перша особа його представництва. Кажуть, царя робить його оточення. Це пряме призначення майбутнього президента. СДПУ(o), Медведчук – це буде пряме правління жидів, я вибачаюся. Я категорично проти призначення Медведчука, бо це може призвести до ще більшого краху.
Микола Закалюжний
Наскільки вагомою, на Вашу думку, є ця посада?
Перший перехожий
Вагома, тому що це є пряма кандидатура на посаду президента. В нас уже є один ставленик президента - Литвин, який став головою Верховної Ради. Це вже пряме, що він буде президентом України.
Микола Закалюжний
А як Ви оцінюєте призначення Віктора Медведчука?
Другий перехожий
А, ніяк. Україна зараз у такому стані, що їй треба допомога, а вони собі будинки ставлять. Будують рядом Суркіс, Медведчук і ще третій хтось.
Микола Закалюжний
Наскільки вагомою є ця посада?
Другий перехожий
Мені здається, ця посада не потрібна взагалі. Що таке глава адміністрації президента України? Ця посада потрібна тільки Кучмі.
Василь Зілгалов
Хтось з олігархів може й винен у якихось конкретних економічних бідах, але до чого тут євреї чи росіяни, як народи, котрі так само, як і українці, відчувають на своїй шкірі злочини власних та українських злодіїв.... Тут варто знову згадати ті ж самі граблі по пошук цапа відпущення чи надуманого уособлення диявола, на спини яких намагаються звалити біди та гріхи, у яких часто самі винні.... Ось цікаво, що з цього приводу каже український письменник, філософ Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк Тенденція національної нетерпимості завжди спостерігається в певних колах, де вона є, і де вона не переводиться і ніколи не переводилася. Я би не сказав, що це є широкі кола. Щодо цього виразу, який так привернув до себе увагу, я би сказав, що у нас у пресі, по радіо, у ЗМІ проскакують думки, які пахнуть арабською нафтою. І коли вони пахнуть арабською нафтою, тоді в журналі «Персонал», який видає міжрегіональна Академія управління персоналом, висловлюються ідеї про закриття держави Ізраїль. І у нас проскакують думки, які пахнуть російською нафтою, і про необхідність закрити ту правду про голодомор 33-го року, про окупацію України російськими військами у 18-му році. А в даному випадку проскочила думка, яка пахне махоркою, про те, що Україною керують злодії-жиди. Щодо злодіїв, то, я думаю, це можна було б назвати громадською думкою, а щодо жидів, то тут є перебільшення, бо недостатня поінформованість. Що стосується самого жанру опитування на вулиці, то раз є таке опитування, то треба записувати думку людей так, як вони її висловлюють. Якщо піддавати їх думки цензурі, то це буде звичайна маніпуляція жанром, і вони втрачають всякий сенс.
Василь Зілгалов На завершення цієї теми хочеться нагадати вам, шановні радіослухачі на хвилях радіо Свобода, слова німецького поета Генріха Гейне, до речі, єврея за походженням:« Вони нас будуть переслідувати до останнього. І коли з нас залишиться дише один, то вони будуть готові подорожувати хоч 300 000 миль тільки для того, щоб потиснути йому руку.»
Так що думаємо про свою душу і про себе. Один із наших київських слухачів, який зі зрозумілих причин не побажав назватися, написав до нас таке:
«Поважна редакція! Хочу звернутися до вас с таким питанням: моя дочка вчиться на заочному відділенні Київського Університету економіки та технології транспорту. Плата за 2001-2002 навчальний роки становила 1 200 гривень. Знаю, що була постанова Кабінету Міністрів про те, що на протязі років навчання плата повинна становити такий само розмір, як і у рік вступу до навчального закладу. На 2002-2003 навчальні роки плата тут збільшилася до 1 800 гривень. Чи правомірні такі дії зі сторони навчального закладу?»
Наш київський кореспондент Тарас Марусик вирішив з’ясувати ситуацію довкола розмірів плати за навчання у профільному міністерстві. Виявилося, що це питання на сьогоднішній день законодавчо врегульоване. Прокоментувати колізії, які виникають у багатьох українських родинах, узявся заступник державного секретаря Міністерства освіти та науки України Григорій Науменко. Ось, що він сказав із цього приводу.
Григорій Науменко
Це є норма закону. Ця поправка була прийнята до статті 61-ї Закону про освіту стосовно того, що плата за весь термін навчання встановлюється один раз і може змінюватися лише на відсоток інфляції, тобто офіційно встановлений відсоток інфляції.
Тарас Марусик
А може вона зрости з 1 200 гривень до 1 800 протягом одного року?
Григорій Науменко
Ні, тільки на відсоток інфляції. Як і будь-який закон, цей Закон не має зворотної дії, тобто він буде поширюватися в першу чергу на ті контракти, які укладаються після прийняття цього Закону.
Тарас Марусик
Коли вступила в дію стаття 61-а?
Григорій Науменко
Вона вступила в дію взимку цього року. Чому виникла потреба законодавчого врегулювання цього питання? Тому що поки процес був більш-менш толерантним, то не потрібно було втручання. Як тільки процес став неконтрольованим і багато вищих навчальних закладів, і особливо приватних, яких у нас зараз досить велика кількість, почали різко підвищувати ціни, звідси виникла необхідність законодавчого врегулювання. Тому і була внесена така поправка до Закону.
Тарас Марусик
Що б Ви порадили тим батькам, які вважають, що це неправомірне підвищення?
Григорій Науменко
В першу чергу батькам і студентам треба було дуже уважно вивчати умови контракту, який їм пропонував вищий навчальний заклад. Якщо десь в умовах контракту закладалося те, що вищий навчальний заклад може самостійно переглядати розміри оплати праці і, прочитавши таке положення контракту, батьки й абітурієнти пішли на його підписання, то їм немає кому і на що скаржитись. Знаєте, в Україні кажуть:«Бачили очі, що купували». Я знаю такі випадки, коли певні вищі навчальні заклади свідомо закладали в контракт таке положення. Контракт – це угода двох сторін, і держава відповідно до законодавства про підприємницьку діяльність і інші законодавчі акти не може втручатися у відносини двох сторін. Якщо одна зі сторін у такій ситуації вважає себе обманутою, вона має право тільки звернутися до суду, і тоді вже суд буде вирішувати, наскільки правомірні такі дії з боку керівництва вищого навчального закладу.
Василь Зілгалов
Багато з наших дописувачів вважають, що без почуття гумору, гострої сатири важко жити у цьому світі. Людина мусить шукати якусь оптимістичну точку опори у цьому житті, як пишуть нам пан Киреєв із Шепетівки на Хмельниччині, Богдан Башак із Дрогобича, Ігор Гаврилюк з Івано-Франківщини та багато інших. Вони вважають, що гумор допомагає в розумінні сатиричних оцінок дійсності, як у нашій завершальній рубриці «Дух дИмократії», складеній на підставі ваших листів.
Дух дИмократії /із підслуханого на Бесарабці/
Злодій в законі
Це злодій, якого посадили в м’яке крісло придумувати закони для держави.
Вибори
В них перемагає більшість, але виграють лише одиниці.
Як годуватиме народ Верховна Рада?
Щоб маси не відчували голоду, парламент притлумить його обіцянками.
Повна демократія
Вона настає тоді, коли народ бере владу в руки, а влада – народ за горло.
Світле майбутнє
Воно найчастіше загрожує тим, хто завчасно виліз із тіньової економіки.
Чудеса демократії
Дивно! У місцях позбавлення волі немає місця, і це в країні, де свободи не відчувається взагалі.
Гроші
Вони часто тхнуть тим, чим їх і відмивають.
Головна партія
В ринкових умовах головною партією виступає партія «зелененьких» купюр.
Депутатська етика
Коли депутата намагаються відкликати, він, звичайно, не відгукується.
Вічний рух демократії
Виявилося, що ешелони влади на передвиборчих платформах ніколи більше не зупиняються.
Жага демократії
Народу мало ковтка свободи, він намагається нею впитися.
Магія цифр
Дивно, але кілограм доларів важить стільки ж, скільки кілограм лайна.
Банкрутство
Бесарабський центральний комерційний банк «Джомолунгма» лопнув від сміху над недовір’ям своїх вкладників.
Василь Зілгалов
На цьому ми завершуємо нашу передачу «Листи на свободу», автор і укладач якої був Василь Зілгалов. Допомагали мені в цьому мої колеги Олекса Боярко, Галина Мовчан, Тарас Марусик, Микола Закалюжний, Надія Шерстюк. На все добре! І до нових зустрічей в ефірі.
Василь Зілгалов
Серед нових листів, котрі надійшли до редакції щойно, особливо відрізняється допис пані Огир Галини з Одещини, із міста Котовська. Викликає захоплення гострота її мислення і досить влучні, узагальнюючі характеристики українського сьогодення. І хоча ми уникаємо переважно повного цитування Ваших досить довгих послань до нашої редакції, цього разу я вирішив детальніше зупинитися на тексті листа пані Галини. Разом із ним вона надіслала нам також один екземпляр передвиборчої агітки православного митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела, у якій той агітує за проурядовий блок «За ЄдУ» і цитує тут такий само провладний агітаційний заклик свого шефа з УПЦ, що під московським патріархатом, митрополита Володимира. Не зважаючи на те, що місія церкви не полягає в тому, щоб сприяти приходу будь-якої партії чи політиків до влади, а у тому, щоб вести людину до Бога, митрополит Агафангел усе ж виділяє вітіювато і хитро у тексті блок «За Єдину Україну» і закликає бути на виборах уважними й обачними. А як же охарактеризувала цей документ пані Галина Огир. Ось послухайте:
«Хотілося б мені знати, на які гроші куплений цей Одеський та Ізмаїльський митрополит. Цікаво, чи не боїться він Бога, що закликає нас с комуністами, злодіями й убивцями до Бога? Не можу зрозуміти, до якого Бога він нас призиває з єдиною Україною? Мабуть, до того «Бога», що скинули його з небес, та він править зараз на землі. Чи прочитав він Біблію, де пишеться «не убей, не укради и не прелюбодействуй?» Як можна після всього відвідувати церкву, коли в Біблії пишеться:« не сиди в собрании с нечестивьіми». А тому я зрозуміла, що наша релігія блудна і вирішила молитися просто єдиному Богу. Чому митрополит піклується тільки про владу, а не піклується про своїх прихожан, яких Бог наділив також мати достойне життя, яке обкрадає у нас ця влада, із якою митрополит призиває іти до Бога. Не боїться він гріха. Отож, випивахи, «за єдахи» знову у владі. Знову люди, які так хотіли змін у житті , залишилися без держави, без влади і без законів. Знову мафія взяла у свої руки мільйони людей, знову знущання, розкрадання й обман народу».
Василь Зілгалов
Варто додати до слів пані Галини з Котовська, що підтримка УПЦ Московського патріархату нинішньої української влади призводить до розчарування багатьох людей у цьому релігійному напрямкові. Про причини цього, зокрема , пише нам і наша постійна дописувачка з Дніпропетровська пані Ребрик Нонна Петрівна, яка розчарувалася у православній церкві і пішла молитися до іншої християнської конфесії. Сумно звучать слова пані Ребрик: «на зміну у нашому повсякденному житті я зневірилася. Нічого тут в Україні не зміниться на краще для простого народу. Отак у зубожінні і діждуся своїх останніх днів на цьому світі. Молю Господа, щоб допоміг мені, щоб у мені щонеділі була якась копійчина для здійснення поїздки у молитовний дім, і щоб ноги мої продовжували ходити». Ось такі думки про церкву та про українську дійсність.
Але щоб переконатися в оригінальності думок та політичних характеристик пані Огир Галини з Котовська, ми продовжуємо цитувати її лист до редакції радіо Свобода. У ньому є своєрідні, навіть поетичні, оцінки різних партій та блоків України. Ось якими бачить їх у своїх поезіях пані Галина.
Галина Огир
Партія зелених: Не можуть аферисти вночі спати, а як же нашу партію назвати? Народ обкрасти постарались, партією зелених назвались, «зелених» партію готові заплатити, щоби спокійно далі жити.
КПУ:ЦК на барикади не бажає, кайданів же нема, і є за що терпіти. Лише у п’ятирічку раз Петруша нагадає, як бідний народ захистити.
«Жінки за своє майбутнє»: У жінок за своє майбутнє реклами тьма, адже їх фінансує Люда Кучма! За жіночу долю серденько її болить, бо рейтинг у Льоні вже не стоїть.
Соціал-демократи об’єднані: Що об’єднує «об’єднаних» соціал-демократів і морських свинок? Як останні не мають ніякого відношення ні до моря, ні до свиней, так СДПУ(o) не має відношення ні до соціалізму, ні до демократії.
«За ЄдУ»: Біля корита щоранку збігається «За ЄдУ», стали бурхливо дискутувати, як корито відстоять? Вибори несли загрозу, і щоб відвернуть біду, придумали лозунг: «За їду я пащу порву».
Яблуко: Бродський на лапках розносить заразу, на яблучко сяде – мий його зразу. Мийте овочі ретельно, бо так прийдеться, що у ваших яблуках Бродський заведеться.
БЮТІ: Кучма голосить у хмільному угарі, не боюсь я дістати по харі! Не боюсь свою країну продати, не боюсь хабарі хапати! Світові не боюся скласти дулі, але дуже боюсь крикливої Юлі.
«Наша Україна»: Має Віктор Ющенко тяжку думу, чи вибрати Україну за Маму, чи сховатися за татову гарантовану президентську раму.
І на завершення пропоную рецепт коктейлю «Наша Україна»: Насамперед візьміть чистий, незаплямований гранчастий стакан. В окремому міксері заколотіть по 20 грамів різнокольорового руху і бляклої партії Реформи та Порядок. Залийте все це у приготовлений стакан. Обережно, на кінчику ножа, додайте шоколадного олігарха Дорошенка. Непомітно для громадян накапайте з піпеточки кримінального губернатора Щербаня /лише обережно, щоб не «роз’їло» руки/. Зверху киньте Безсмертного і до країв залийте все це товстим шаром Кучми. В рідину, що ви отримали, застроміть Віктора Ющенка з його рейтингом. Після цього, якщо вам жити обридло, спробуйте сьорбнути цього пійла, побачите, що буде з Вами, якщо встигнете. А з Україною?»
Василь Зілгалов
Це гостро-сатирична, я б навіть сказав, відчайдушно сердита, оцінка української політики жінкою з народних низів, Галиною Огир з Одещини. Тут є над чим подумати державним мужам і політичним лідерам України, бо, на жаль, для них, таких сердитих і навіть злих листів приходить чимало. Це свідчить про зубожіння значної частини народу, а так не далеко й до соціального вибуху. Наприклад, з 49.5 мільйона населення України 14 мільйонів – це пенсіонери, але до бідних людей належить ще більше народу, бо лише соціологічні опитування показують, що не менше 70% населення живе нижче офіційної межі бідності, яка дорівнює десь 350 гривень на місяць. Середня ж пенсія досягає десь 100-110 гривень, мінімальна – в межах 36-40 гривень
Як живуть на ці гроші пенсіонери і як харчуються, платять за лікування, за житло?
Лише серед декларованих доходів у республіці чимало мільйонерів / у гривнях /. Середній доход пенсіонера в Україні за рік досягає ледь 1300 гривень. Розрив між багатими й бідними в державі досягає катастрофічних розмірів. Є добре відомі у світі методики оцінок небезпеки такого розриву між бідними й багатими. Беруться 10% найбідніших і 10% найбагатших з усього населення, і межа розриву у їх доходах не має перевищувати пропорції 1:10. Якщо перевищує, то це загрожує соціальним вибухом! У Західній Європі ця пропорція сьогодні 1:8. А як в Україні? Точно підрахувати важко. Але видно вже із самих пенсіонерів, що річний дохід 5 мільйонів найбідніших українців не перевищує 700 гривень. Що стосується 5 мільйонів найбагатших українців, то його можна приблизно визначити за середніми доходами представників бізнесу, високооплачуваних категорій працівників. Він досягає десь 10-12 тисяч гривень у рік. Тобто пропорція межі благополуччя між багатими й бідними в Україні, може, вже давно небезпечно зашкалила за безпечну межу. І, насправді, реальність може бути ще суворішою. Чи в Україні усвідомлюють небезпеку соціального вибуху? І де ж межа терпіння у бідарів цієї держави?
У середньому смертність перевищує народжуваність в Україні щорічно в більше, як 300 тисяч осіб. Кількість небезпечно хворих – серцево-судинні захворювання, туберкульоз та інші росте й досягає вже, за офіційною статистикою, десятків тисяч. Насправді ж, як зауважують західні експерти – це сотні тисяч, як правило, бідних людей. І як же ж їм допомогти? Адже ж грошей на лікування у них немає.
Ми маємо, навіть, у найбільш благополучній столиці – Києві чимало повідомлень, як старші люди, пенсіонери, доходять до самогубств, навіть, до колективних – бо безвихідь, як цим людям жити далі?
Усі проблеми з бідними, з пенсіонерами, із хворими – це предмет піклування держави. Але якщо всі межі соціальних очікувань вже давно перейдені, то що ж це за держава, коли вона, насамперед намагається сховати справжні масштаби соціальних бід і мало що робить, щоб їх виправляти? До чого це може призвести?
Про це і свідчать листи вас, багатьох. Фактично у кожному листі йдеться про соціальні проблеми. Наприклад, пан Ковальчук з Одещини надіслав нам своєрідний нарис під назвою «Ностальгія», про те, що за радянських часів був, начебто, якийсь соціальний порядок, вчасно платили зарплати, хоча й мізерні, але платили. І цікавий висновок із цієї ностальгії робить пан Ковальчук з Одещини. Він, зокрема, пише:
« Не забувають це і депутати у Верховній Раді, вони на кожній сесії перед мікрофонами мало не сльози ллють, вболіваючи за соціальний стан науковців, працівників інших професій, усіх верств населення. І їх уже ніхто не слухає. Кожному зрозуміло одне – рятуйся, хто і як може. І люди рятуються – хто краде, хто гендлює, хто емігрує. А хто уже не в змозі займатися ні одним ні другим, ні тим більше податися у пошуках щастя на чужину, безнадійно чекає свого кінця, тяжко зітхаючи за минулим, вороття якому вже ніколи не буде.»
Василь Зілгалов
Дійсно, не буде вороття минулому і, кажучи про песимізм і ностальгію пана Ковальчука, все ж таки варто згадати, що український народ на минулих виборах проснувся. Правда, проснувся він ще не до кінця і не до кінця зрозумів те, що держава – це механізм, який має служити суспільству, народові. Якщо він це зрозуміє до кінця, тоді, ми думаємо, він проснеться остаточно.
Ми вже неодноразово вели мову про ваші листи, які стосуються міжнаціональних проблем, проблем антисемітизму. І ми в редакції радіо Свобода отримали на ці теми останнім часом нові листи. Намагання певних сил у кожному народі перекласти свої проблеми й біди на чужі голови, на інші нації, на тих же євреїв, завжди мали місце в історії. І ми знаємо, до яких трагедій приводили ці намагання, хоча б у ХХ столітті - не лише жахи Голокосту, а й голодомору українців пов’язані з пропагандою ненависті до конкретних народів і міжнаціональної ворожнечі. Цей вантаж минулого, дехто хотів би використовувати й сьогодні, особливо у час труднощів перехідного періоду на пострадянському просторі, і, як пише наша слухачка з Київщини пані Снопок, «навертати людей до правди, коли вони самі хочуть брехні нелегка справа....єврейський апостол Андрій, учень Ісуса Христа, приніс на береги Дніпра слова добра і правди але людей ще чомусь не навчили справжньої любові до ближнього ні Голокост, ні Бабин Яр, ні українські Голодомори. Щоб змінити світ навколо себе на краще, ми мусимо, насамперед, змінити себе, чи не настав час побачити різницю між праведником і нечестивцем у собі...». Чого приховувати, шановні слухачі, адже і нині інколи на українських вулицях чути, що в усіх бідах нібито «винні олігархи і жиди», як в одному з таких київських голосів.
Микола Закалюжний
Президент Леонід Кучма призначив главою адміністрації президента Віктора Медведчука, лідера СДПУ(o). Як Ви оцінюєте цей факт?
Перший перехожий
Ділова людина. Не можу всього сказати, бо ви тут записуєте. Злодії вони – одна компанія, що президент, що Медведчук чи Суркіс – грабують народ. Усі вони – кримінальні структури. Дуже соромно, що в нас такий президент. І він собі таких і підбирає.
Микола Закалюжний
Наскільки впливова є в державі посада глави адміністрації президента?
Перший перехожий
Це перша особа його представництва. Кажуть, царя робить його оточення. Це пряме призначення майбутнього президента. СДПУ(o), Медведчук – це буде пряме правління жидів, я вибачаюся. Я категорично проти призначення Медведчука, бо це може призвести до ще більшого краху.
Микола Закалюжний
Наскільки вагомою, на Вашу думку, є ця посада?
Перший перехожий
Вагома, тому що це є пряма кандидатура на посаду президента. В нас уже є один ставленик президента - Литвин, який став головою Верховної Ради. Це вже пряме, що він буде президентом України.
Микола Закалюжний
А як Ви оцінюєте призначення Віктора Медведчука?
Другий перехожий
А, ніяк. Україна зараз у такому стані, що їй треба допомога, а вони собі будинки ставлять. Будують рядом Суркіс, Медведчук і ще третій хтось.
Микола Закалюжний
Наскільки вагомою є ця посада?
Другий перехожий
Мені здається, ця посада не потрібна взагалі. Що таке глава адміністрації президента України? Ця посада потрібна тільки Кучмі.
Василь Зілгалов
Хтось з олігархів може й винен у якихось конкретних економічних бідах, але до чого тут євреї чи росіяни, як народи, котрі так само, як і українці, відчувають на своїй шкірі злочини власних та українських злодіїв.... Тут варто знову згадати ті ж самі граблі по пошук цапа відпущення чи надуманого уособлення диявола, на спини яких намагаються звалити біди та гріхи, у яких часто самі винні.... Ось цікаво, що з цього приводу каже український письменник, філософ Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк Тенденція національної нетерпимості завжди спостерігається в певних колах, де вона є, і де вона не переводиться і ніколи не переводилася. Я би не сказав, що це є широкі кола. Щодо цього виразу, який так привернув до себе увагу, я би сказав, що у нас у пресі, по радіо, у ЗМІ проскакують думки, які пахнуть арабською нафтою. І коли вони пахнуть арабською нафтою, тоді в журналі «Персонал», який видає міжрегіональна Академія управління персоналом, висловлюються ідеї про закриття держави Ізраїль. І у нас проскакують думки, які пахнуть російською нафтою, і про необхідність закрити ту правду про голодомор 33-го року, про окупацію України російськими військами у 18-му році. А в даному випадку проскочила думка, яка пахне махоркою, про те, що Україною керують злодії-жиди. Щодо злодіїв, то, я думаю, це можна було б назвати громадською думкою, а щодо жидів, то тут є перебільшення, бо недостатня поінформованість. Що стосується самого жанру опитування на вулиці, то раз є таке опитування, то треба записувати думку людей так, як вони її висловлюють. Якщо піддавати їх думки цензурі, то це буде звичайна маніпуляція жанром, і вони втрачають всякий сенс.
Василь Зілгалов На завершення цієї теми хочеться нагадати вам, шановні радіослухачі на хвилях радіо Свобода, слова німецького поета Генріха Гейне, до речі, єврея за походженням:« Вони нас будуть переслідувати до останнього. І коли з нас залишиться дише один, то вони будуть готові подорожувати хоч 300 000 миль тільки для того, щоб потиснути йому руку.»
Так що думаємо про свою душу і про себе. Один із наших київських слухачів, який зі зрозумілих причин не побажав назватися, написав до нас таке:
«Поважна редакція! Хочу звернутися до вас с таким питанням: моя дочка вчиться на заочному відділенні Київського Університету економіки та технології транспорту. Плата за 2001-2002 навчальний роки становила 1 200 гривень. Знаю, що була постанова Кабінету Міністрів про те, що на протязі років навчання плата повинна становити такий само розмір, як і у рік вступу до навчального закладу. На 2002-2003 навчальні роки плата тут збільшилася до 1 800 гривень. Чи правомірні такі дії зі сторони навчального закладу?»
Наш київський кореспондент Тарас Марусик вирішив з’ясувати ситуацію довкола розмірів плати за навчання у профільному міністерстві. Виявилося, що це питання на сьогоднішній день законодавчо врегульоване. Прокоментувати колізії, які виникають у багатьох українських родинах, узявся заступник державного секретаря Міністерства освіти та науки України Григорій Науменко. Ось, що він сказав із цього приводу.
Григорій Науменко
Це є норма закону. Ця поправка була прийнята до статті 61-ї Закону про освіту стосовно того, що плата за весь термін навчання встановлюється один раз і може змінюватися лише на відсоток інфляції, тобто офіційно встановлений відсоток інфляції.
Тарас Марусик
А може вона зрости з 1 200 гривень до 1 800 протягом одного року?
Григорій Науменко
Ні, тільки на відсоток інфляції. Як і будь-який закон, цей Закон не має зворотної дії, тобто він буде поширюватися в першу чергу на ті контракти, які укладаються після прийняття цього Закону.
Тарас Марусик
Коли вступила в дію стаття 61-а?
Григорій Науменко
Вона вступила в дію взимку цього року. Чому виникла потреба законодавчого врегулювання цього питання? Тому що поки процес був більш-менш толерантним, то не потрібно було втручання. Як тільки процес став неконтрольованим і багато вищих навчальних закладів, і особливо приватних, яких у нас зараз досить велика кількість, почали різко підвищувати ціни, звідси виникла необхідність законодавчого врегулювання. Тому і була внесена така поправка до Закону.
Тарас Марусик
Що б Ви порадили тим батькам, які вважають, що це неправомірне підвищення?
Григорій Науменко
В першу чергу батькам і студентам треба було дуже уважно вивчати умови контракту, який їм пропонував вищий навчальний заклад. Якщо десь в умовах контракту закладалося те, що вищий навчальний заклад може самостійно переглядати розміри оплати праці і, прочитавши таке положення контракту, батьки й абітурієнти пішли на його підписання, то їм немає кому і на що скаржитись. Знаєте, в Україні кажуть:«Бачили очі, що купували». Я знаю такі випадки, коли певні вищі навчальні заклади свідомо закладали в контракт таке положення. Контракт – це угода двох сторін, і держава відповідно до законодавства про підприємницьку діяльність і інші законодавчі акти не може втручатися у відносини двох сторін. Якщо одна зі сторін у такій ситуації вважає себе обманутою, вона має право тільки звернутися до суду, і тоді вже суд буде вирішувати, наскільки правомірні такі дії з боку керівництва вищого навчального закладу.
Василь Зілгалов
Багато з наших дописувачів вважають, що без почуття гумору, гострої сатири важко жити у цьому світі. Людина мусить шукати якусь оптимістичну точку опори у цьому житті, як пишуть нам пан Киреєв із Шепетівки на Хмельниччині, Богдан Башак із Дрогобича, Ігор Гаврилюк з Івано-Франківщини та багато інших. Вони вважають, що гумор допомагає в розумінні сатиричних оцінок дійсності, як у нашій завершальній рубриці «Дух дИмократії», складеній на підставі ваших листів.
Дух дИмократії /із підслуханого на Бесарабці/
Злодій в законі
Це злодій, якого посадили в м’яке крісло придумувати закони для держави.
Вибори
В них перемагає більшість, але виграють лише одиниці.
Як годуватиме народ Верховна Рада?
Щоб маси не відчували голоду, парламент притлумить його обіцянками.
Повна демократія
Вона настає тоді, коли народ бере владу в руки, а влада – народ за горло.
Світле майбутнє
Воно найчастіше загрожує тим, хто завчасно виліз із тіньової економіки.
Чудеса демократії
Дивно! У місцях позбавлення волі немає місця, і це в країні, де свободи не відчувається взагалі.
Гроші
Вони часто тхнуть тим, чим їх і відмивають.
Головна партія
В ринкових умовах головною партією виступає партія «зелененьких» купюр.
Депутатська етика
Коли депутата намагаються відкликати, він, звичайно, не відгукується.
Вічний рух демократії
Виявилося, що ешелони влади на передвиборчих платформах ніколи більше не зупиняються.
Жага демократії
Народу мало ковтка свободи, він намагається нею впитися.
Магія цифр
Дивно, але кілограм доларів важить стільки ж, скільки кілограм лайна.
Банкрутство
Бесарабський центральний комерційний банк «Джомолунгма» лопнув від сміху над недовір’ям своїх вкладників.
Василь Зілгалов
На цьому ми завершуємо нашу передачу «Листи на свободу», автор і укладач якої був Василь Зілгалов. Допомагали мені в цьому мої колеги Олекса Боярко, Галина Мовчан, Тарас Марусик, Микола Закалюжний, Надія Шерстюк. На все добре! І до нових зустрічей в ефірі.
