Київ, 12 серпня 2002 - Якщо людство наважиться відвідати Марс, то готувати політ доведеться гуртом. Гроші дадуть араби, ракети збудують німці, електроніку змонтують японці, траєкторію розрахують американці. Вони ж причеплять до корпусу ракети рекламу кока-коли. Французи на це образяться але втішаться викройками парадних скафандрів. Китайці забезпечать масовість, швейцарці точність, британці прийдуть вчасно, цигани запізняться, мешканцям Ізраїлю пояснять “зачєм ім всьо ето нужно”. Полетять росіяни, бо дідько його знає, які там на Марсі умови життя. Ну а виживатимуть на цій планеті “хахли”, які проникнуть на Марсоліт нелегально, прихопивши при цьому вагон надкушених яблук... Так на сайті “Мембрана ру” фантазує анонімний автор, забувши, щоправда, долучити до справи тупуватих молдаван, дебілуватих чукчів, схильних до зарізяцтва “ліц кавказкой національності” та “прочіх бєздуховних уродов”. Тим часом “Мігньюс ком юей”, на форум заправив замшілу тему “русскому язику в Украінє – статус государствєнного”. Болючий прищик тут же взявся роздряпувати якийсь Сєрьога. “Прийшов час визначитись і розставити крапки. Хватіт тєрпєть іздєватєльства кучкі сумашедших націоналістов”, - пише він. Його духовний братан під поганялом Вєлєсов додає свої п’ять копійок: “Надання російській мові статусу державної – не за горами. Це відбудеться тихо, коли у парламнт прийдуть “нормальниє люді, бєз задрочєк і паталогій...”. Далі дискутанти з ностальгійним “прідиханієм” згадують великого Валуєва та матюкають недолугих “русофобов”, які вперто не хочуть долучатися до красот “вєлікого і могучєго”. Зупинити словесний пронос спробував громадянин Слава. Він цитує деяких сучасників Валуєвського “бєспрєдєла”. Цікавим є діагоноз професора Лейпцігського університету пана Бухгольца. Він пише: “В Росії пригинають народності до землі, викорінюють все інакомисляче. Вони хочуть створити монотонну державу, один народ, єдину мову, з одноосібним папою і самодержцем. А величезна держава, тим часом, перетворилась на гниле болото, в якому не може рости і розвиватись жодний паросток культури та людського щастя. Продажність, гниль і невігластво – це її справжні засади. Нині вона валиться під ударами противника і веде власну домашню війну всіх проти всіх.”. Нагадаю, що писалося це сто двадцять п”ять років тому. Питання на засипку: “Що змінилося”? Далі Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси.
Підсумки політичного року показали, що все аж криком кричить, вимагаючи реформування. Сайт української служби “Бі-БІ-Сі” запитує: “Чи вдасться реформувати українське військо?” Президент та прем’єр-міністр оголосили збільшення витрат на армію у два рази. З огляду на стан держбюджету – перспектива виглядає проблематично.
Стосовно одного з джерел поповнення бюджету розмірковує “Форум” у статті “Україна – Росія” - нафтовий лохотрон. Основна думка публікації прозора, як двері гастроному: у паливно-енергетичному комплексі все підстелено під російські інтереси. Україна тут може поживитися, як собака мухою.
Тим часом генпрокуратура не витримала надто довгої паузи і порушила старі справи проти Юлії Тимошенко. Олександр Мороз у інтерв’ю “Уніан” одразу вказав на замовника – це Гарант з адміністрацією. Мороза не здивувало, що справи випливли саме тепер, коли опозиція відкрито закликає населення виступити з акціями протесту проти існуючого стану речей.
“Антенна он-лайн” у свій спосіб підбиває підсумки: “Криваве літо 2002-го” – такою є назва публікації. Крім катастроф та трагедій, відзначених загальнодержавною жалобою – літо принесло безпрецедентний рахунок відстріляних бандитами бізнесменів. “Українських бізнесменів”, - підкреслює видання.
Поки Україна, гублячи літаки на голови співгромадян, готується до походу на Захід – пише “Українська правда” – Європа абсолютно свідомо готується відмежуватися від України “залізною завісою”. В тому числі “Жеч Посполіта”. Цілком логічно для країни, яка цієї зими очікує запрошення до ЄС. Кордон Польші автоматично стає кордоном Євросоюзу. Україні, поки що, надається статус спеціального сусіда. А це ні до чого особливого не зобов’язує.
В цьому сенсі знаковим є будівництво спортивного комплексу для “пузатих” на території Софії Київької. Як повідомив свого часу “Форум”, свідомі кияни та провідні діячі культури виступили з протестами і звернулись до ЮНЕСКО. Президент доручив розколупати справу. Будівництво призупинили. Більше про це нічого не чути, принаймні – в Інтернеті. Сам Гарант, повідомляють “Новини з БІГ-МІРу”, днями відбуває до Москви. “Чи не на свій день народження?” – міркують громадяни. “За новими інструкціями!” – запевняють журналісти. “З робочим візитом!” – виправляє прес-служба президента. Віктор Недоступ в “Інтернет- майдан”.
Якщо з робочим, то візит такий, окрім голопротокольних приємностей передбачає ще й напрямок роботи. З того під яким кутом Віктор Недоступ подав свій матеріал, мені у цьому сенсі щось вияснилось, а щось затемнилось. Отож пішов я в Павутину вимацувати форуми і на “Мембрана ру” надибав дискусію під рожевою назвою “Бєларусь-Россія-Украіна. Адін народ – Адна страна”. Ага, - подумав я, - ось воно звідки вітер віє. І заходився читати “одкровенія дискутантів”. Вальохають вони, як правило, замшілими і нудними штампами на кшталт: “Розділення однієї країни і одного народу на Росію, Білорусію та Україну – штучне і тимчасове. Брєд вєдь получаєтся – бєлоруси – іностранци, а чєчєни (коім мєсто гдє нібуть на Індігіркє) – братья?”. Інший “гуманіст” і “братішка” запитує: “А що власне, означає слово “украінци”? “Ті, що живуть на окраїні”. Ну і що ж то за нація “окраїнців”. Я вважаю так: це російські люди, які живуть в області з центром в російському місті Києві. Ну а то, что язик у ніх тарабарскій, так ето дєло поправімоє...”. Це, так би мовити, прості люди з примітивним переказом того, що вони чують від солідних “дядіньок і тьотіньок” з професорськими званнями, або ж від офіційних персон на кшталт Чорномирдіна. Позицію нашого офіціозу стосовно тих чи інших питань державної ваги теоретично можна дізнатися з офіційних сайтів українського інтернету. Ну а про те, що там цікавого діється, розповідає Сергій Грабовський.
Офіційний сервер Верховної Ради України www.rada.gov.ua з приходом на посаду спікера парламенту досвідченого апаратника Володимира Литвина став діяти відчутно краще. Принаймні, за часи спікерування Івана Плюща. Тепер відвідувач серверу може не тільки легко здобути інформацію про попередні біографії українських народних обранців, але й оперативно відстежити їхні блискавичні переходи з фракції до фракції та злети й падіння все нових і нових депутатських об‘єднань. Жаль, звичайно, що немає інформації про те, скільки і кому це коштує, і хто має з усього того зиск, але ж в Україні закон охороняє, принаймні, для декого, таємниці приватного і політичного життя. Так що для цього треба користуватися іншими джерелами інформації – опозиційною пресою, поки вона ще існує. Проте варто подякувати особисто панові Литвину за те, що нарешті працює-таки вихід на сервери півсотні парламентів різноманітних країн – від Японії до Андорри. Думаю, людина, котра цікавиться проблемами парламентаризму, із задоволенням порівняє діяльність Верховної Ради України із діяльність законодавчих органів Індії, Білорусі чи Ізраїлю. Хоча, звичайно, для верховнорадців може бути дещо небезпечним, коли їх почнуть порівнювати, скажімо, із значно більш успішними у державницькій діяльності парламентаріями, скажімо, Сінгапуру. І справді, більш успішними. Хоча б тому, що сторінки українських депутатських фракцій і груп брутально не діють, і народ не може дізнатися, як саме невтомно захищають його права соціалісти та тимошенківці. Доводиться звертатися до Володимира Литвина особисто, аби він суворо, по-професорськи, приструнчив опозиціонерів і навчив їх елементарним правилам поваги до виборця в Інтернеті. Навіть під час парламентських канікул.
Сергій Грабовський
Рухаємось далі. Нещодавно українське посольство у Вашінгтоні стало місцем зустрічі компаній та фірм України і США, зацікавлених у налагодженні співпраці в галузі телекомунікацій. Про це можна прочитати на веб-сторінці інформаційного агентства Інтерфакс. Детальніше розповідає Богдана Костюк.
Отже, українсько-американське стратегічне партнерство набуває інтенсивного комунікаційного характеру. Це засвідчила конференція під назвою "Роль інформаційних технологій у період глобалізації: виклики і перспективи". Своїми міркуваннями, проектами і пропозиціями ділилися представники українських та американських компаній, що працюють у сфері інформаційних технологій, розробляють програмне забезпечення і засоби телекомунікацій. Під час цього заходу представники корпорації "Боїнг", компаній "EuroSoft Іnternatіonal", "Huse network Systems", "ІС-Data"та інших фірм обговорили можливість створити спільні українсько-американські підприємства у галузі телекомунікацій та інформаційних систем. Для цього варто об’єднати зусилля зацікавлених сторін у рамках “Українсько-американського цифрового альянсу», який успішно працює упродовж кількох років, долучаючи американський “інформаційно-технологічний” бізнес до ринку Сполучених Штатів.
Богдана Костюк в “Інтернет-майдан”
Від інформаційно-технологічного бізнесу до КПК. Це не Комуністична Партія Китаю і навіть не контрольно-пропускний пункт. КПК – кишеньковий персональний комп'ютер. Часто їх ще називають «надолонниками» чи «палмами», за назвою фірми, яка першою започаткувала масове виробництво «кишенькових злодіїв». Цей маленький монстр вміє все те, що і його Великий брат – працювати з текстами і таблицями, виходити в Інтернет, відсилати пошту ба, навіть, бавитись в іграшки. Схоже на те, що він таки поховає старого Гутенберга і збереже наші ліси для майбутніх боїв. Детальніше про цей компютер Стас Речинський.
Справа в тому, що більшість людей, які покупають КПК, роблять це для того, щоб читати з невеликого, але чіткого екрану книги та газети. Отримувати іх можна в Інтернеті, або перекачувати з лазерних дисків. Пам’ять КПК вже сьогодні не має меж. Є картки для КПК, в які можна закачати до 1 гігібайту інформації. А таких карток у вас може бути багато. До речі, Біблія цілком займає 3 мегабайта, великий енциклопедичний словник – півтора мегабайта. От і рахуйте, скількі книжок ви можете мати так би мовити “ в одній обкладинці”. Зараз з’явився дуже цікавий сервіс для КПК під назвою Авант Гоу. За його допомогою ви можете підписатися на будь-яке інтернет-видання. Ваш мудрий КПК запам’ятає адресу сайту і буде автоматично загружати з Інтернету в свою пам’ять новини, які з’вилися на сайті. Тобто вже немає необхідності підписуватися, чи покупати газету. Досить натиснути кнопку і найсвіжиша інформація у вас в кишені. До речі, згодом і для газетярів цей сервіс може бути вигідним. Можна проводити підписку на платні електронні версії паперових видань і не треба ні типографії, ні паперу. І ліси, знов такі, будуть цілі, бо вони нам ще знадобляться. А рідне СБУ, чи податкова можуть відпочивати – арештувати тираж опозиційного видання вже буде неможливо. Новини миттєво розходяться по мережі, а звідти на маленькі “захалявні” комп’ютери.
Можна сказати, що саме палм остаточно посадив людство на голку комп'ютерної залежності. Сучасній людині вже мало того, що в неї на роботі і дома стоять підключені до інтернету комп'ютери. Вона сама постійно повинна бути в Мережі. Тому що може прийти термінова електронна пошта, тому що котування цінних паперів обновлюються щогодини, тому що яка-небудь інформація може терміново знадобиться в будь-який час і в будь-якім місці. Абсолютна мобільність – от гасло гідне сучасного українця. І кишеньковий комп'ютер таку мобільність забезпечує.
Ринок кишенькових комп'ютерів росте темпами, що випереджають своїх настільних побратимів. Про це свідчить зокрема і той факт, що за виробництво КПК узявся вже Китай. Як правило цей жовтий мільярдний завод імені Форда підключається лише до тієї індустрії, що обіцяє масовість. Цікаво, що не дрімає і Росія. Місяць назад на російський ринок був викинутий перший російський КПК під назвою Rоvеr PC . У новому КПК є всі стандартні «портативні» варіанти офісних програм. За одним важливим виключенням -- машина працює під керуванням «русифікованої» версії Wіndows CE.
Ще більш дивну штуку придумали недавно індуси. Вони почали продавати Sіmputer ; кишеньковий ПК за 200 доларів, що повинний перевести бідняків через прірву «цифрової нерівності». Sіmputer - це недорогий мікрокомп'ютер, оснащений простими в застосуванні додатками, включаючи голосову пошту, програму перетворення тексту в мову і доступ до інтернету.
Sіmputer - це відповідь тим, хто стверджує, що софтверна революція в Індії нічого не дала її бідноті. Очікується, що цей КПК допоможе поширенню обчислювальної техніки в країні, де майже дві третини населення не вміють читати. Sіmputer може читати вголос книжки та газети для бідняків, а головне, він самотужки може вчити їх грамоті. До речі, нещодавно був опублікований прогноз, відповідно до якого світовий ринок кишенькових персональних комп'ютерів до 2006 року досягне обсягу $56 млрд.
А що ж Україна? Україна не спить, хоча говорити про виробництво власного КПК ще зарано. Зате вже існує ціле співтовариство аматорів мікрокомп'ютерів, є три сайта, присвячені цім пристроям і навіть системи щоденного відновлення новин для користувачів КПК. Існує вже й українізація шрифтів для закордонних машинок. Але поки, це тільки мода, утім, мода що швидко поширюється.
Стас Речинський в “Інтернет-майдан”.
І на завершення ще одна цяцька з ксенофобського форуму “Мігньюс ком юей”. Братішка Владлен розповідає: “Да, погані стосунки України з Росією. Сідаю вчора в Запорожець, тисну на газ. І нема газу. Газу нема...”.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.
Підсумки політичного року показали, що все аж криком кричить, вимагаючи реформування. Сайт української служби “Бі-БІ-Сі” запитує: “Чи вдасться реформувати українське військо?” Президент та прем’єр-міністр оголосили збільшення витрат на армію у два рази. З огляду на стан держбюджету – перспектива виглядає проблематично.
Стосовно одного з джерел поповнення бюджету розмірковує “Форум” у статті “Україна – Росія” - нафтовий лохотрон. Основна думка публікації прозора, як двері гастроному: у паливно-енергетичному комплексі все підстелено під російські інтереси. Україна тут може поживитися, як собака мухою.
Тим часом генпрокуратура не витримала надто довгої паузи і порушила старі справи проти Юлії Тимошенко. Олександр Мороз у інтерв’ю “Уніан” одразу вказав на замовника – це Гарант з адміністрацією. Мороза не здивувало, що справи випливли саме тепер, коли опозиція відкрито закликає населення виступити з акціями протесту проти існуючого стану речей.
“Антенна он-лайн” у свій спосіб підбиває підсумки: “Криваве літо 2002-го” – такою є назва публікації. Крім катастроф та трагедій, відзначених загальнодержавною жалобою – літо принесло безпрецедентний рахунок відстріляних бандитами бізнесменів. “Українських бізнесменів”, - підкреслює видання.
Поки Україна, гублячи літаки на голови співгромадян, готується до походу на Захід – пише “Українська правда” – Європа абсолютно свідомо готується відмежуватися від України “залізною завісою”. В тому числі “Жеч Посполіта”. Цілком логічно для країни, яка цієї зими очікує запрошення до ЄС. Кордон Польші автоматично стає кордоном Євросоюзу. Україні, поки що, надається статус спеціального сусіда. А це ні до чого особливого не зобов’язує.
В цьому сенсі знаковим є будівництво спортивного комплексу для “пузатих” на території Софії Київької. Як повідомив свого часу “Форум”, свідомі кияни та провідні діячі культури виступили з протестами і звернулись до ЮНЕСКО. Президент доручив розколупати справу. Будівництво призупинили. Більше про це нічого не чути, принаймні – в Інтернеті. Сам Гарант, повідомляють “Новини з БІГ-МІРу”, днями відбуває до Москви. “Чи не на свій день народження?” – міркують громадяни. “За новими інструкціями!” – запевняють журналісти. “З робочим візитом!” – виправляє прес-служба президента. Віктор Недоступ в “Інтернет- майдан”.
Якщо з робочим, то візит такий, окрім голопротокольних приємностей передбачає ще й напрямок роботи. З того під яким кутом Віктор Недоступ подав свій матеріал, мені у цьому сенсі щось вияснилось, а щось затемнилось. Отож пішов я в Павутину вимацувати форуми і на “Мембрана ру” надибав дискусію під рожевою назвою “Бєларусь-Россія-Украіна. Адін народ – Адна страна”. Ага, - подумав я, - ось воно звідки вітер віє. І заходився читати “одкровенія дискутантів”. Вальохають вони, як правило, замшілими і нудними штампами на кшталт: “Розділення однієї країни і одного народу на Росію, Білорусію та Україну – штучне і тимчасове. Брєд вєдь получаєтся – бєлоруси – іностранци, а чєчєни (коім мєсто гдє нібуть на Індігіркє) – братья?”. Інший “гуманіст” і “братішка” запитує: “А що власне, означає слово “украінци”? “Ті, що живуть на окраїні”. Ну і що ж то за нація “окраїнців”. Я вважаю так: це російські люди, які живуть в області з центром в російському місті Києві. Ну а то, что язик у ніх тарабарскій, так ето дєло поправімоє...”. Це, так би мовити, прості люди з примітивним переказом того, що вони чують від солідних “дядіньок і тьотіньок” з професорськими званнями, або ж від офіційних персон на кшталт Чорномирдіна. Позицію нашого офіціозу стосовно тих чи інших питань державної ваги теоретично можна дізнатися з офіційних сайтів українського інтернету. Ну а про те, що там цікавого діється, розповідає Сергій Грабовський.
Офіційний сервер Верховної Ради України www.rada.gov.ua з приходом на посаду спікера парламенту досвідченого апаратника Володимира Литвина став діяти відчутно краще. Принаймні, за часи спікерування Івана Плюща. Тепер відвідувач серверу може не тільки легко здобути інформацію про попередні біографії українських народних обранців, але й оперативно відстежити їхні блискавичні переходи з фракції до фракції та злети й падіння все нових і нових депутатських об‘єднань. Жаль, звичайно, що немає інформації про те, скільки і кому це коштує, і хто має з усього того зиск, але ж в Україні закон охороняє, принаймні, для декого, таємниці приватного і політичного життя. Так що для цього треба користуватися іншими джерелами інформації – опозиційною пресою, поки вона ще існує. Проте варто подякувати особисто панові Литвину за те, що нарешті працює-таки вихід на сервери півсотні парламентів різноманітних країн – від Японії до Андорри. Думаю, людина, котра цікавиться проблемами парламентаризму, із задоволенням порівняє діяльність Верховної Ради України із діяльність законодавчих органів Індії, Білорусі чи Ізраїлю. Хоча, звичайно, для верховнорадців може бути дещо небезпечним, коли їх почнуть порівнювати, скажімо, із значно більш успішними у державницькій діяльності парламентаріями, скажімо, Сінгапуру. І справді, більш успішними. Хоча б тому, що сторінки українських депутатських фракцій і груп брутально не діють, і народ не може дізнатися, як саме невтомно захищають його права соціалісти та тимошенківці. Доводиться звертатися до Володимира Литвина особисто, аби він суворо, по-професорськи, приструнчив опозиціонерів і навчив їх елементарним правилам поваги до виборця в Інтернеті. Навіть під час парламентських канікул.
Сергій Грабовський
Рухаємось далі. Нещодавно українське посольство у Вашінгтоні стало місцем зустрічі компаній та фірм України і США, зацікавлених у налагодженні співпраці в галузі телекомунікацій. Про це можна прочитати на веб-сторінці інформаційного агентства Інтерфакс. Детальніше розповідає Богдана Костюк.
Отже, українсько-американське стратегічне партнерство набуває інтенсивного комунікаційного характеру. Це засвідчила конференція під назвою "Роль інформаційних технологій у період глобалізації: виклики і перспективи". Своїми міркуваннями, проектами і пропозиціями ділилися представники українських та американських компаній, що працюють у сфері інформаційних технологій, розробляють програмне забезпечення і засоби телекомунікацій. Під час цього заходу представники корпорації "Боїнг", компаній "EuroSoft Іnternatіonal", "Huse network Systems", "ІС-Data"та інших фірм обговорили можливість створити спільні українсько-американські підприємства у галузі телекомунікацій та інформаційних систем. Для цього варто об’єднати зусилля зацікавлених сторін у рамках “Українсько-американського цифрового альянсу», який успішно працює упродовж кількох років, долучаючи американський “інформаційно-технологічний” бізнес до ринку Сполучених Штатів.
Богдана Костюк в “Інтернет-майдан”
Від інформаційно-технологічного бізнесу до КПК. Це не Комуністична Партія Китаю і навіть не контрольно-пропускний пункт. КПК – кишеньковий персональний комп'ютер. Часто їх ще називають «надолонниками» чи «палмами», за назвою фірми, яка першою започаткувала масове виробництво «кишенькових злодіїв». Цей маленький монстр вміє все те, що і його Великий брат – працювати з текстами і таблицями, виходити в Інтернет, відсилати пошту ба, навіть, бавитись в іграшки. Схоже на те, що він таки поховає старого Гутенберга і збереже наші ліси для майбутніх боїв. Детальніше про цей компютер Стас Речинський.
Справа в тому, що більшість людей, які покупають КПК, роблять це для того, щоб читати з невеликого, але чіткого екрану книги та газети. Отримувати іх можна в Інтернеті, або перекачувати з лазерних дисків. Пам’ять КПК вже сьогодні не має меж. Є картки для КПК, в які можна закачати до 1 гігібайту інформації. А таких карток у вас може бути багато. До речі, Біблія цілком займає 3 мегабайта, великий енциклопедичний словник – півтора мегабайта. От і рахуйте, скількі книжок ви можете мати так би мовити “ в одній обкладинці”. Зараз з’явився дуже цікавий сервіс для КПК під назвою Авант Гоу. За його допомогою ви можете підписатися на будь-яке інтернет-видання. Ваш мудрий КПК запам’ятає адресу сайту і буде автоматично загружати з Інтернету в свою пам’ять новини, які з’вилися на сайті. Тобто вже немає необхідності підписуватися, чи покупати газету. Досить натиснути кнопку і найсвіжиша інформація у вас в кишені. До речі, згодом і для газетярів цей сервіс може бути вигідним. Можна проводити підписку на платні електронні версії паперових видань і не треба ні типографії, ні паперу. І ліси, знов такі, будуть цілі, бо вони нам ще знадобляться. А рідне СБУ, чи податкова можуть відпочивати – арештувати тираж опозиційного видання вже буде неможливо. Новини миттєво розходяться по мережі, а звідти на маленькі “захалявні” комп’ютери.
Можна сказати, що саме палм остаточно посадив людство на голку комп'ютерної залежності. Сучасній людині вже мало того, що в неї на роботі і дома стоять підключені до інтернету комп'ютери. Вона сама постійно повинна бути в Мережі. Тому що може прийти термінова електронна пошта, тому що котування цінних паперів обновлюються щогодини, тому що яка-небудь інформація може терміново знадобиться в будь-який час і в будь-якім місці. Абсолютна мобільність – от гасло гідне сучасного українця. І кишеньковий комп'ютер таку мобільність забезпечує.
Ринок кишенькових комп'ютерів росте темпами, що випереджають своїх настільних побратимів. Про це свідчить зокрема і той факт, що за виробництво КПК узявся вже Китай. Як правило цей жовтий мільярдний завод імені Форда підключається лише до тієї індустрії, що обіцяє масовість. Цікаво, що не дрімає і Росія. Місяць назад на російський ринок був викинутий перший російський КПК під назвою Rоvеr PC . У новому КПК є всі стандартні «портативні» варіанти офісних програм. За одним важливим виключенням -- машина працює під керуванням «русифікованої» версії Wіndows CE.
Ще більш дивну штуку придумали недавно індуси. Вони почали продавати Sіmputer ; кишеньковий ПК за 200 доларів, що повинний перевести бідняків через прірву «цифрової нерівності». Sіmputer - це недорогий мікрокомп'ютер, оснащений простими в застосуванні додатками, включаючи голосову пошту, програму перетворення тексту в мову і доступ до інтернету.
Sіmputer - це відповідь тим, хто стверджує, що софтверна революція в Індії нічого не дала її бідноті. Очікується, що цей КПК допоможе поширенню обчислювальної техніки в країні, де майже дві третини населення не вміють читати. Sіmputer може читати вголос книжки та газети для бідняків, а головне, він самотужки може вчити їх грамоті. До речі, нещодавно був опублікований прогноз, відповідно до якого світовий ринок кишенькових персональних комп'ютерів до 2006 року досягне обсягу $56 млрд.
А що ж Україна? Україна не спить, хоча говорити про виробництво власного КПК ще зарано. Зате вже існує ціле співтовариство аматорів мікрокомп'ютерів, є три сайта, присвячені цім пристроям і навіть системи щоденного відновлення новин для користувачів КПК. Існує вже й українізація шрифтів для закордонних машинок. Але поки, це тільки мода, утім, мода що швидко поширюється.
Стас Речинський в “Інтернет-майдан”.
І на завершення ще одна цяцька з ксенофобського форуму “Мігньюс ком юей”. Братішка Владлен розповідає: “Да, погані стосунки України з Росією. Сідаю вчора в Запорожець, тисну на газ. І нема газу. Газу нема...”.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.
