Київ, 5 серпня 2002 - У полемічному запалі радянську владу багато хто схильний називати людожерською. Троп, з огляду на апокаліптичну історію імперії - надто реалістичний. В цей контекст доволі зручно лягає московська зустріч Брежнєва з імператором Центральноафриканської республіки Жаном-Бетелем-Бокасо, єдиним, у двадцятому столітті володарем, який з'їв усіх лідерів опозиції. І це не метафора. Кухар подавав їх запеченими у величезній духовці з лимоном у задниці. Син диктатора у одному з інтерв'ю розповів, що батько дуже гордився тим, що під час служби у В’єтнамі з'їв лідера місцевих комуністів, який, за його словами був дуже сміливою й розумною людиною. В Москву Бокасса брав консерви з людським м'ясом, які, не без гумору, називав сардинами. Брежнєв йому сподобався, особливо звичка останнього цілуватися взасос.
Повернувшись, Бокасса негайно перецілував усіх міністрів. Брежнєву імператор теж сподобався. Взаємна симпатія диктаторів наводить на думку про спільність уподобань, інтересів та звичок. Діяльність їх прямих і духовних наступників тема окремої і дуже непростої розмови. Далі Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси.
Львівська трагедія заставила суспільство замислитись. Політики та мас-медіа не залишились осторонь. Експерт центру ім. Разумкова у інтерв’ю “Інтерфакс-Україні” заявив, що трагедія на порядок денний вкотре поставила питання про цивільного міністра оборони.
“Правда. ру”, посилаючись на львівське видання “Поступ” інформує російських читачів, що генерали на авіа шоу були в зюзьку п’яні. Протверезівши, вони одразу зробили “ноги”. Блок “Наша Україна”, соціалісти, комуністи та блок Тимошенко виступили зі спільною заявою. Четвірка звинувачує систему, на чолі якої стоїть особа, котра опікується не стільки державними проблемами, скільки інтересами наближених кланів та зміцненням особистої влади.
Німецьке видання “Альгемайне цайтунг”, відстежуючи дії влади у пошуку винних, дійшло висновку, що Кучма не від того, щоб погріти руки на біді. “У такий спосіб український голова хоче показати твердість і заробити політичні дивіденди.” Кінець цитати.
Тим часом нова жахлива трагедія на шахті імені Засядько підняла питання про катастрофність системи, як такої. Статистика свідчить – на мільйон тон вугілля припадає чотири людських життя. “Ізвєстія. ру” пише, що Донецьк готується до бунту.
“Форум” у статті “Кучма здригнеться в день Гонгадзе” сповіщає, що Ющенко, Тимошенко, Мороз та Симоненко уклали пакт про напад на президента Кучму. Про існування пакту повідомив соціаліст Йосип Вінский в ефірі “Громадського радіо”. Угода існує в чотирьох примірниках і знаходиться у руках тих, хто її підписував. Повний зміст не розголошується. Відомо тільки, що акція буде проходити по всій Україні, і метою має відставку Кучми та дострокові президентські вибори.
В такому суспільному контексті доволі шизофренічно виглядає інтерв'ю голови Державної туристичної адміністрації Валерія Цибуха в газеті “День”: “Нема куточка в Україні, який не можна було б розкрутити як тур-об’єкт. Доповнити цей самовпевнений пасаж можна було б цитатою з “Франкфуртер Альгемайне Цайтунг”: “Під час кризи Кучма та його апарат хочуть довести, що контролюють ситуацію”.
Віктор Недоступ у “Інтернет-майдан”.
Стосовно туристичних об'єктів. Рік тому влада Центральноафриканської Республіки, на прохання збіднілих родичів, відкрила резиденцію Бокасса для іноземних туристів. Син імператора під цю пору живе у Парижі і тримає парочку закусочних “фаст-фуд”.
Кореспондентові “Експрес газети Онлайн” він розповів, що батько запросто міг стратити близького друга, фарширувати його рисом і запекти, а на трапезу запросити сім'ю страченого... Таким чином диктатор досягав повного контролю над підданими. Не знаю, що робив би імператор, якби перед ним постала проблема контролювати Інтернет. Навряд чи фарширований провайдер може бути помічним у позитивному облаштуванні делікатних справ. Інша річ ліцензування. Недарма ж більшість членів Інтернет Асоціації України виступають проти цієї форми контролю за своєю діяльністю. Тему розвиває Микола Закалюжний.
Переважна більшість компаній – членів Інтернет Асоціації України висловилися проти введення механізму ліцензування своєї діяльності. Такими є результати проведеного опитування щодо “доцільності введення ліцензування передачі даних як виду діяльності”. Чому Інтернет-провайдери проти внесення змін до закону “Про ліцензування певних видів діяльності” пояснює директор асоціації Олена Мазур.
Стрічка
Незважаючи на бажання взяти участь у розробці умов ліцензування, Інтернет- провайдерів, до владних кабінетів не допускають. Правила розробляються для них, але без їхньої участі. З такої ситуації провайдери знайшли вихід. Вони розробляють умови добровільної сертифікації. Це означає, що при певних умовах, вони самі змогли б організовувати свою роботу і видавати відповідні посвідчення провайдерам для діяльності. Єдине що їм залишилося-виробити прийнятливі для більшості умови. У деяких країнах система добровільної сертифікації вже існує.
Чи влада прислухається до пропозицій провайдерів залишається під знаком запитання, але самі провайдери не мають наміру чекати милості від влади.
Своїми думками щодо можливого ліцензування, ділиться директор ТОВ “Гудвін онлайн Володимир Кияниця.
Стрічка.
Поки що Інтернет-провайдери перебувають у невизначеній ситуації, щодо ліцензування, однак саме ця ситуація змусила їх задуматися про те, як зробити свою роботу ефективнішою, дискутувати про майбуття, яке вже не мислиме без його величності Інтернету. Микола Закалюжний, в Інтернет-майдан.
Казав я Миколі Закалюжному: “Не вживай занудного словесного списку на кшталт: “Мир-дружба-кукуруза”, “П’ятирічку за три роки”, “Його величність Інтренет” та інше таке подібне. Не слухає колега, хоч убийся. Але це так, між іншим. Наступна тема торкається твору на тему російського православ’я, який вийшов з-під пера широковідомого Глєба Якуніна. Знайти брошуру можна у інтернетрях. Називається вона “Історичний шлях православного талібанства”. Ну а ознайомитись з цим твором вартувало б усім, хто цікавиться релігійною проблематикою і болісно переживає міжконфесійну покоцаність України. Детальніше про цю публікацію розповідає журналіст Кирило Булкін.
Текст. Ця робота розміщена на сайті “Бібліотека “Вєхі”. Автор – відомий правозахисник, священик, у 80-х роках – в’язень сумління. Як депутат Верховної Ради, а згодом Держдуми Росії, брав участь в оприлюдненні архівних матеріялів, що свідчили про співпрацю номенклатури Московської патріярхії з КҐБ. Багато з цих матеріялів використано і в згаданій праці. Якунін називає конкретні прізвища й аґентурні прізвиська вищих ієрархів РПЦ, розкриваючи їхню “плідну діяльність”, колись – у галузі побудови “світлого комуністичного майбутнього”, а тепер – у перетворенні Росії на аґресивно-клерикальну державу, в якій Моспатріярхія володіє монополією на все духовне життя суспільства, стверджуючи екстремізм, ультраконсерватизм і шовінізм. “Росія – не країна, а континент” – проголошує РПЦ вустами митрополита Кирила Ґундяєва; на підтвердження цього постулату патріярх Алексій ІІ благословляє російські ядерні ракети SS-18, “призначивши” їхньою небесною покровителькою святу Варвару. “...Очевидно, щоб ракета, не дай Бог, не пролетіла повз Вашингтон чи Париж”, – іронізує Гліб Якунін. Але потім вже без жодної іронії констатує: Московська Патріярхія не тільки “несе моральний занепад російському суспільству”, але й становить “небезпеку для всієї світової спільноти, для миру в усьому світі”. І з цим висновком важко не погодитися, читаючи про колосальну роль Московської Патріархії, що не обкладається податками, в тіньовому бізнесі; про її, документально підтверджену, масштабну торгівлю нафтою, алмазами, тютюном (що надходить під виглядом “гуманітарної допомоги”); про все зростаючий вплив РПЦ на президента Путіна. З брошури Гліба Якуніна видно, що метою церковного керівництва РПЦ є ні більш ні менш як світове панування Москви – “третього Рима”. Український читач звідси може легко зробити висновок щодо нульових перспектив будь-яких зрушень з боку одного з найпотужніших відділень РПЦ, лицемірно названого “Українською Православною Церквою Московського Патріярхату”, у переговорному процесі навколо створення єдиної, Помісної Української Церкви.
Насамкінець зазначу, що дуже важливою рисою брошури Гліба Якуніна є й аналіз історичних обставин, які призвели до появи Московської Патріярхії в теперішньому її вигляді, переконливе доведення глибокої антиканонічности всіх дій РПЦ, починаючи з “сергіянського розколу” 1927-го року. Отже – не полінуйтеся знайти на сайті “Бібліотека “Вєхі” брошуру священика Гліба Якуніна “Історичний шлях православного талібанства”.
Кирило Булкін – для радіо “Свобода”, Київ.
Якимось маловловимим нюанасом матеріал Кирила Булкіна повернув мене до теми фінальної частини житія одіозного імператора Бокасса. З трону у 79-у році його скинули французькі парашутисти. Якийсь час бідака ховався в сусідніх країнах, потім жив у Франції. В дев’яносто третьому році після семилітнього ув’язнення, озброївшись посохом із слонової кістки Бокасса пішов “у люди”. Його бачили в різних частинах країни. Раз дали навіть виступити у кафедральному соборі, де колишній імператор проголосив себе “посланцем Бога на Землі”. Щоправда всерйоз його уже ніхто не сприйняв. Нахабство, чомусь не захотіло стати другим щастям. Навіть у Центрально-Африканській Республіці. В Росії, тим часом приказка ця працює на всі сто. І ліві, і праві, і центриські мас-медіа з однаковим нахабством активізуються, коли мова заходить про Україну. З рефлексіями на тему Микола Матусевич.
Заправив я на “Рамблєр” ключове словосполучення “партійний сайт, як поняття” і нічого конкретного у відповідь не дістав. Немає загального і, тим більше, залізного правила, яким той сайт має бути. Все залежить від індивідуальності, як партійного лідера, так і тих, хто на нього працює. Є “цар в голові” – добре, немає – твої проблеми. Словом, якоюсь мірою партійний сайт є віртуальним віддзеркаленням парсуни того, чи іншого “партайгеноссе”.
На завершення анекдот. Заходить в автобус хлопець, сідає поруч з дівчиною. Та принюхується, морщить носа і питає: «Чим це ви так надухарились»? Він: «Одеколон «Семеро сміливців». Дівчина: «А пахне так, ніби один з них дуже злякався»... Можете не сміятись
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. «Радіо Свобода». Київ.
Повернувшись, Бокасса негайно перецілував усіх міністрів. Брежнєву імператор теж сподобався. Взаємна симпатія диктаторів наводить на думку про спільність уподобань, інтересів та звичок. Діяльність їх прямих і духовних наступників тема окремої і дуже непростої розмови. Далі Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси.
Львівська трагедія заставила суспільство замислитись. Політики та мас-медіа не залишились осторонь. Експерт центру ім. Разумкова у інтерв’ю “Інтерфакс-Україні” заявив, що трагедія на порядок денний вкотре поставила питання про цивільного міністра оборони.
“Правда. ру”, посилаючись на львівське видання “Поступ” інформує російських читачів, що генерали на авіа шоу були в зюзьку п’яні. Протверезівши, вони одразу зробили “ноги”. Блок “Наша Україна”, соціалісти, комуністи та блок Тимошенко виступили зі спільною заявою. Четвірка звинувачує систему, на чолі якої стоїть особа, котра опікується не стільки державними проблемами, скільки інтересами наближених кланів та зміцненням особистої влади.
Німецьке видання “Альгемайне цайтунг”, відстежуючи дії влади у пошуку винних, дійшло висновку, що Кучма не від того, щоб погріти руки на біді. “У такий спосіб український голова хоче показати твердість і заробити політичні дивіденди.” Кінець цитати.
Тим часом нова жахлива трагедія на шахті імені Засядько підняла питання про катастрофність системи, як такої. Статистика свідчить – на мільйон тон вугілля припадає чотири людських життя. “Ізвєстія. ру” пише, що Донецьк готується до бунту.
“Форум” у статті “Кучма здригнеться в день Гонгадзе” сповіщає, що Ющенко, Тимошенко, Мороз та Симоненко уклали пакт про напад на президента Кучму. Про існування пакту повідомив соціаліст Йосип Вінский в ефірі “Громадського радіо”. Угода існує в чотирьох примірниках і знаходиться у руках тих, хто її підписував. Повний зміст не розголошується. Відомо тільки, що акція буде проходити по всій Україні, і метою має відставку Кучми та дострокові президентські вибори.
В такому суспільному контексті доволі шизофренічно виглядає інтерв'ю голови Державної туристичної адміністрації Валерія Цибуха в газеті “День”: “Нема куточка в Україні, який не можна було б розкрутити як тур-об’єкт. Доповнити цей самовпевнений пасаж можна було б цитатою з “Франкфуртер Альгемайне Цайтунг”: “Під час кризи Кучма та його апарат хочуть довести, що контролюють ситуацію”.
Віктор Недоступ у “Інтернет-майдан”.
Стосовно туристичних об'єктів. Рік тому влада Центральноафриканської Республіки, на прохання збіднілих родичів, відкрила резиденцію Бокасса для іноземних туристів. Син імператора під цю пору живе у Парижі і тримає парочку закусочних “фаст-фуд”.
Кореспондентові “Експрес газети Онлайн” він розповів, що батько запросто міг стратити близького друга, фарширувати його рисом і запекти, а на трапезу запросити сім'ю страченого... Таким чином диктатор досягав повного контролю над підданими. Не знаю, що робив би імператор, якби перед ним постала проблема контролювати Інтернет. Навряд чи фарширований провайдер може бути помічним у позитивному облаштуванні делікатних справ. Інша річ ліцензування. Недарма ж більшість членів Інтернет Асоціації України виступають проти цієї форми контролю за своєю діяльністю. Тему розвиває Микола Закалюжний.
Переважна більшість компаній – членів Інтернет Асоціації України висловилися проти введення механізму ліцензування своєї діяльності. Такими є результати проведеного опитування щодо “доцільності введення ліцензування передачі даних як виду діяльності”. Чому Інтернет-провайдери проти внесення змін до закону “Про ліцензування певних видів діяльності” пояснює директор асоціації Олена Мазур.
Стрічка
Незважаючи на бажання взяти участь у розробці умов ліцензування, Інтернет- провайдерів, до владних кабінетів не допускають. Правила розробляються для них, але без їхньої участі. З такої ситуації провайдери знайшли вихід. Вони розробляють умови добровільної сертифікації. Це означає, що при певних умовах, вони самі змогли б організовувати свою роботу і видавати відповідні посвідчення провайдерам для діяльності. Єдине що їм залишилося-виробити прийнятливі для більшості умови. У деяких країнах система добровільної сертифікації вже існує.
Чи влада прислухається до пропозицій провайдерів залишається під знаком запитання, але самі провайдери не мають наміру чекати милості від влади.
Своїми думками щодо можливого ліцензування, ділиться директор ТОВ “Гудвін онлайн Володимир Кияниця.
Стрічка.
Поки що Інтернет-провайдери перебувають у невизначеній ситуації, щодо ліцензування, однак саме ця ситуація змусила їх задуматися про те, як зробити свою роботу ефективнішою, дискутувати про майбуття, яке вже не мислиме без його величності Інтернету. Микола Закалюжний, в Інтернет-майдан.
Казав я Миколі Закалюжному: “Не вживай занудного словесного списку на кшталт: “Мир-дружба-кукуруза”, “П’ятирічку за три роки”, “Його величність Інтренет” та інше таке подібне. Не слухає колега, хоч убийся. Але це так, між іншим. Наступна тема торкається твору на тему російського православ’я, який вийшов з-під пера широковідомого Глєба Якуніна. Знайти брошуру можна у інтернетрях. Називається вона “Історичний шлях православного талібанства”. Ну а ознайомитись з цим твором вартувало б усім, хто цікавиться релігійною проблематикою і болісно переживає міжконфесійну покоцаність України. Детальніше про цю публікацію розповідає журналіст Кирило Булкін.
Текст. Ця робота розміщена на сайті “Бібліотека “Вєхі”. Автор – відомий правозахисник, священик, у 80-х роках – в’язень сумління. Як депутат Верховної Ради, а згодом Держдуми Росії, брав участь в оприлюдненні архівних матеріялів, що свідчили про співпрацю номенклатури Московської патріярхії з КҐБ. Багато з цих матеріялів використано і в згаданій праці. Якунін називає конкретні прізвища й аґентурні прізвиська вищих ієрархів РПЦ, розкриваючи їхню “плідну діяльність”, колись – у галузі побудови “світлого комуністичного майбутнього”, а тепер – у перетворенні Росії на аґресивно-клерикальну державу, в якій Моспатріярхія володіє монополією на все духовне життя суспільства, стверджуючи екстремізм, ультраконсерватизм і шовінізм. “Росія – не країна, а континент” – проголошує РПЦ вустами митрополита Кирила Ґундяєва; на підтвердження цього постулату патріярх Алексій ІІ благословляє російські ядерні ракети SS-18, “призначивши” їхньою небесною покровителькою святу Варвару. “...Очевидно, щоб ракета, не дай Бог, не пролетіла повз Вашингтон чи Париж”, – іронізує Гліб Якунін. Але потім вже без жодної іронії констатує: Московська Патріярхія не тільки “несе моральний занепад російському суспільству”, але й становить “небезпеку для всієї світової спільноти, для миру в усьому світі”. І з цим висновком важко не погодитися, читаючи про колосальну роль Московської Патріархії, що не обкладається податками, в тіньовому бізнесі; про її, документально підтверджену, масштабну торгівлю нафтою, алмазами, тютюном (що надходить під виглядом “гуманітарної допомоги”); про все зростаючий вплив РПЦ на президента Путіна. З брошури Гліба Якуніна видно, що метою церковного керівництва РПЦ є ні більш ні менш як світове панування Москви – “третього Рима”. Український читач звідси може легко зробити висновок щодо нульових перспектив будь-яких зрушень з боку одного з найпотужніших відділень РПЦ, лицемірно названого “Українською Православною Церквою Московського Патріярхату”, у переговорному процесі навколо створення єдиної, Помісної Української Церкви.
Насамкінець зазначу, що дуже важливою рисою брошури Гліба Якуніна є й аналіз історичних обставин, які призвели до появи Московської Патріярхії в теперішньому її вигляді, переконливе доведення глибокої антиканонічности всіх дій РПЦ, починаючи з “сергіянського розколу” 1927-го року. Отже – не полінуйтеся знайти на сайті “Бібліотека “Вєхі” брошуру священика Гліба Якуніна “Історичний шлях православного талібанства”.
Кирило Булкін – для радіо “Свобода”, Київ.
Якимось маловловимим нюанасом матеріал Кирила Булкіна повернув мене до теми фінальної частини житія одіозного імператора Бокасса. З трону у 79-у році його скинули французькі парашутисти. Якийсь час бідака ховався в сусідніх країнах, потім жив у Франції. В дев’яносто третьому році після семилітнього ув’язнення, озброївшись посохом із слонової кістки Бокасса пішов “у люди”. Його бачили в різних частинах країни. Раз дали навіть виступити у кафедральному соборі, де колишній імператор проголосив себе “посланцем Бога на Землі”. Щоправда всерйоз його уже ніхто не сприйняв. Нахабство, чомусь не захотіло стати другим щастям. Навіть у Центрально-Африканській Республіці. В Росії, тим часом приказка ця працює на всі сто. І ліві, і праві, і центриські мас-медіа з однаковим нахабством активізуються, коли мова заходить про Україну. З рефлексіями на тему Микола Матусевич.
Заправив я на “Рамблєр” ключове словосполучення “партійний сайт, як поняття” і нічого конкретного у відповідь не дістав. Немає загального і, тим більше, залізного правила, яким той сайт має бути. Все залежить від індивідуальності, як партійного лідера, так і тих, хто на нього працює. Є “цар в голові” – добре, немає – твої проблеми. Словом, якоюсь мірою партійний сайт є віртуальним віддзеркаленням парсуни того, чи іншого “партайгеноссе”.
На завершення анекдот. Заходить в автобус хлопець, сідає поруч з дівчиною. Та принюхується, морщить носа і питає: «Чим це ви так надухарились»? Він: «Одеколон «Семеро сміливців». Дівчина: «А пахне так, ніби один з них дуже злякався»... Можете не сміятись
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. «Радіо Свобода». Київ.
