Мінськ, 3 вересня 2002 - Напередодні від’їзду до Чехії на літній чемпіонат світу з біатлону колишня українська спортсменка Олена Зубрілова повідомила, що президент Білорусі Олександр Лукашенко підписав указ про надання їй громадянства. “У будь-якому випадку білоруський паспорт у мене же в кишені”, - сказала Олена Зубрілова в інтерв’ю офіційній газеті “Звязда”.
На запитання кореспондента, чому вона їздила вона до Києва -- заради розв’язання проблеми громадянства чи ні – багаторазова чемпіонка світу з біатлону відповіла так: “Та ні, все куди простіше. З’їздила на 4 дні додому, відвезла доньку – їй же 1 вересня в школу”.
Отже, навіть “нові білоруси” – такі, як Олена Зубрілова, - хочуть, щоб їхні діти навчалися в Україні та вивчали українську мову. А Україна все ще потрібна – хоча б заради безкоштовної освіти.
Олена Зубрілова стверджує, що від своїх добрих знайомих – спортсменів, чиновників, журналістів - чує про свій переїзд до Білорусі лише добре. Хоча, за словами спортсменки, були й такі, що буквально поставили їй клеймо “зрадниці Батьківщини”.
Зубрілова висловила також жаль і кривду за слова міністра спорту України Марії Булатової, яка порадила президентові української федерації біатлону вимагати від білоруських колег 15 тисяч доларів – компенсацію за підготовку спортсменки.
“Я себе оцінюю в куди більшу суму”, - заявила в Мінську ображена Олена Зубрілова та зазначила, що взагалі не мала контракту з українською федерацією. “Останні два роки я тренувалася й виступала майже за свій кошт. Окрім цього брала на себе всі видатки за свого тренера, тому що якісь гроші на його просто не передбачалися”, - сказала спортсменка.
За її словами, Держкомспорт України платив їй 60-70 доларів на місяць, і навіть патрони для підготовки вона купляла за свої гроші: тисяча штук – 75 німецьких марок. Але, зазначає Олена Зубрілова, такі умови було створено не всій українській команді з біатлону, а лише їй особисто. “Напевно, чиновникам не сподобалося, що я проводила зі своїм тренером тренувальний процес окремо від усієї команди”, - заявила спортсменка.
Олена Зубрілова сказала, що після приїзду 5 червня до Білорусі у Києві майже не була та ніхто не пропонував їй повернутися на батьківщину. На її думку, часто буває так: якщо є нормальний спортсмен, то він нікому не потрібний, а як тільки він з’їжджає виступати в інше місце – звинувачують не себе, а спортсмена.
На запитання кореспондента, чому вона їздила вона до Києва -- заради розв’язання проблеми громадянства чи ні – багаторазова чемпіонка світу з біатлону відповіла так: “Та ні, все куди простіше. З’їздила на 4 дні додому, відвезла доньку – їй же 1 вересня в школу”.
Отже, навіть “нові білоруси” – такі, як Олена Зубрілова, - хочуть, щоб їхні діти навчалися в Україні та вивчали українську мову. А Україна все ще потрібна – хоча б заради безкоштовної освіти.
Олена Зубрілова стверджує, що від своїх добрих знайомих – спортсменів, чиновників, журналістів - чує про свій переїзд до Білорусі лише добре. Хоча, за словами спортсменки, були й такі, що буквально поставили їй клеймо “зрадниці Батьківщини”.
Зубрілова висловила також жаль і кривду за слова міністра спорту України Марії Булатової, яка порадила президентові української федерації біатлону вимагати від білоруських колег 15 тисяч доларів – компенсацію за підготовку спортсменки.
“Я себе оцінюю в куди більшу суму”, - заявила в Мінську ображена Олена Зубрілова та зазначила, що взагалі не мала контракту з українською федерацією. “Останні два роки я тренувалася й виступала майже за свій кошт. Окрім цього брала на себе всі видатки за свого тренера, тому що якісь гроші на його просто не передбачалися”, - сказала спортсменка.
За її словами, Держкомспорт України платив їй 60-70 доларів на місяць, і навіть патрони для підготовки вона купляла за свої гроші: тисяча штук – 75 німецьких марок. Але, зазначає Олена Зубрілова, такі умови було створено не всій українській команді з біатлону, а лише їй особисто. “Напевно, чиновникам не сподобалося, що я проводила зі своїм тренером тренувальний процес окремо від усієї команди”, - заявила спортсменка.
Олена Зубрілова сказала, що після приїзду 5 червня до Білорусі у Києві майже не була та ніхто не пропонував їй повернутися на батьківщину. На її думку, часто буває так: якщо є нормальний спортсмен, то він нікому не потрібний, а як тільки він з’їжджає виступати в інше місце – звинувачують не себе, а спортсмена.