Н’ю Йорк, 6 вересня 2002 - Сполучені Штати готуються урочистими церемоніями та молебнями відзначити першу річницю найбільших терористичних актів за всю американську історію, коли ісламські терористи захопили пасажирські авіалайнери й перетворили їх на керовані бомби.
Наслідком цього нападу загинуло понад три тисячі людей, зруйновано хмарочоси Світового торговельного центру у Нью-Йорку та частину будинку міністерства оборони у Вашингтоні. Американці реагували надзвичайним піднесенням патріотичних почуттів і війною міжнародному тероризмові. У ході цієї війни було повалено диктатуру талібів в Афганістані та знищено бази терористичної мережі Аль-Кайда. На черзі, за всіма ознаками – Ірак, правитель якого Саддам Хусейн уже посідає зброю масового знищення – хімічну та біологічну, що він її ще у вісімдесятих роках застосовував проти власного населення. Ба більше, Хусейн прагне придбати ядерну зброю. Білий дім вважає, що перспектива появи іракської атомної бомби – цілком реальна річ, що це, за словами міністра оборони Доналда Рамсфелда, ймовірно, питання найближчого майбутнього, якщо Хусейна вчасно не зупинити. Якби багдадський диктатор заволодів такою зброєю, то він міг би або передати бомбу терористам Аль-Кайди, або сам здатний шантажувати Америку, захопити контроль над близькосхідною нафтою і взагалі диктувати свою волю решті світу. Президент Буш сповнений рішучості перекрити, так би мовити, кисень Саддамові Хусейну, але не може цього зробити самотужки, оскільки Сполучені Штати – країна функціональної демократії. З одного боку, правники-дорадники Білого дому стверджують, що президент має право розпочати воєнні дії проти Багдаду, використовуючи повноваги головнокомандувача збройних сил країни. Але, з другого боку, законодавці посилаються на Конституцію, де в розділі восьмому чітко говориться, що Конгрес уповноважений, цитую статтю одинадцяту, “проголошувати війну... і запроваджувати правила стосовно захоплень на суші й на морі.” Разом із тим, згідно останніх соціологічних опитувань, більшість американців вважає за необхідне повалити існуючий іракський режим. Невдовзі у Конгресі розпочнуться слухання з іракського питання, причому Білий дім запевнив законодавців, що адміністрація президента Буша візьме активну участь у слуханнях, ладна буде відповісти на будь-які запитання, аби довести слушність своєї позиції. Джордж Буш пообіцяв, що він не дійде остаточного рішення щодо Іраку без згоди Конгресу. На думку оглядачів, це означає, що президент погоджується бути учасником громадського обговорення на тему фундаментальної зміни стратегії національної безпеки. Буш пропонує нову доктрину, згідно якої Сполучені Штати за обставин потенційної загрози мають право завдавати випереджаючого удару будь-якій державі, що може надавати терористам зброю масового знищення.
“Нью-Йорк Таймс” зазначає, що протягом останніх 60 років, після нападу японців на Перл-Харбор у грудні 1941-го, президенти завжди домагалися підтримки Конгресу щодо відплатного удару. Натомість, тепер президент Буш шукає підтримки Конгресу щодо першого удару. Очікують, що відповідну резолюцію ухвалять за кілька тижнів.
Наслідком цього нападу загинуло понад три тисячі людей, зруйновано хмарочоси Світового торговельного центру у Нью-Йорку та частину будинку міністерства оборони у Вашингтоні. Американці реагували надзвичайним піднесенням патріотичних почуттів і війною міжнародному тероризмові. У ході цієї війни було повалено диктатуру талібів в Афганістані та знищено бази терористичної мережі Аль-Кайда. На черзі, за всіма ознаками – Ірак, правитель якого Саддам Хусейн уже посідає зброю масового знищення – хімічну та біологічну, що він її ще у вісімдесятих роках застосовував проти власного населення. Ба більше, Хусейн прагне придбати ядерну зброю. Білий дім вважає, що перспектива появи іракської атомної бомби – цілком реальна річ, що це, за словами міністра оборони Доналда Рамсфелда, ймовірно, питання найближчого майбутнього, якщо Хусейна вчасно не зупинити. Якби багдадський диктатор заволодів такою зброєю, то він міг би або передати бомбу терористам Аль-Кайди, або сам здатний шантажувати Америку, захопити контроль над близькосхідною нафтою і взагалі диктувати свою волю решті світу. Президент Буш сповнений рішучості перекрити, так би мовити, кисень Саддамові Хусейну, але не може цього зробити самотужки, оскільки Сполучені Штати – країна функціональної демократії. З одного боку, правники-дорадники Білого дому стверджують, що президент має право розпочати воєнні дії проти Багдаду, використовуючи повноваги головнокомандувача збройних сил країни. Але, з другого боку, законодавці посилаються на Конституцію, де в розділі восьмому чітко говориться, що Конгрес уповноважений, цитую статтю одинадцяту, “проголошувати війну... і запроваджувати правила стосовно захоплень на суші й на морі.” Разом із тим, згідно останніх соціологічних опитувань, більшість американців вважає за необхідне повалити існуючий іракський режим. Невдовзі у Конгресі розпочнуться слухання з іракського питання, причому Білий дім запевнив законодавців, що адміністрація президента Буша візьме активну участь у слуханнях, ладна буде відповісти на будь-які запитання, аби довести слушність своєї позиції. Джордж Буш пообіцяв, що він не дійде остаточного рішення щодо Іраку без згоди Конгресу. На думку оглядачів, це означає, що президент погоджується бути учасником громадського обговорення на тему фундаментальної зміни стратегії національної безпеки. Буш пропонує нову доктрину, згідно якої Сполучені Штати за обставин потенційної загрози мають право завдавати випереджаючого удару будь-якій державі, що може надавати терористам зброю масового знищення.
“Нью-Йорк Таймс” зазначає, що протягом останніх 60 років, після нападу японців на Перл-Харбор у грудні 1941-го, президенти завжди домагалися підтримки Конгресу щодо відплатного удару. Натомість, тепер президент Буш шукає підтримки Конгресу щодо першого удару. Очікують, що відповідну резолюцію ухвалять за кілька тижнів.
