Звичайно, що Захід досяг значних успіхів у своєму благополуччі за рахунок існування тут «активного громадянського суспільства». Тобто, у країнах Західної Європи більшість громадян розуміє необхідність особистої участі у політичному житті й узяття на себе конкретних зобов’язань, котрі потрібно послідовно виконувати. Мається на увазі, насамперед, свідома участь у голосуванні за якусь конкретну політичну силу, котру виборець постійно контролює має на неї вплив. Якщо такого взаємозв’язку немає, то й розраховувати на спокійний, еволюційний розв’язок проблем не доводиться. Громадянське суспільство необхідно створювати самим громадянам, якраз вони, кожен особисто, й відповідають за витворення у суспільстві тієї чи іншої владної, політичної ситуації. Якщо влада ігнорує запити народу, грабує країну – то винен саме народ цієї країни, а не хтось інший...
Саме народ і мусить дбати за кардинальне вирішення політичних проблем своєї країни. Бо страйк за підвищення зарплати, наприклад, Донецьких шахтарів, це лише ілюзія тимчасового успіху, сьогодні керівники шахти виплатять зарплати , а завтра – знову забудуть...Або закриють шахту і знімуть проблему, нема роботи – нема зарплати...А в активному громадянському суспільстві таке недопустиме. Суспільство, наприклад, у Німеччині – випрацювало комплексні системи соціального захисту, контролю за багатством, за податками... У таких країнах не лише про сьогоднішню зарплату йдеться але й про достойну пенсію, про медичне страхування, про дійсно рівні політичні права, про відкритість та підзвітність влади народові через діючі громадські інститути. Особа, громадянин, мусить розуміти, якщо він активний у політиці, якщо сили, на боці яких він – програли, то він розплачується за це, якщо виграли, то він пожинає плоди перемоги у вигляді реальних життєвих благ і це має бути послідовним процесом, а не якимись фрагментами та ілюзіями.
Кожна радикальна акція суспільства мусить закінчуватися реальними політичними наслідками. Пам’ятаєте виступи народів у країнах Центральної Європи на рубежі 80-90-х років, конкретно –листопадовий 1989 року двомільйонний мітинг чехів у Празі – вони закінчилися радикальними політичними змінами, котрі позитивно вплинули на життя громадян. Якщо влада не хоче реформ, то у суспільства іншого виходу немає, як шукати радикальних засобів політичних змін але й зміни ці мусять бути послідовними кроками у напрямку демократії...