Прага, 12 вересня 2002 - Радянську абревіатуру “ГУЛАГ” сьогодні без перекладу розуміють практично у всьому світі. Свої “ГУЛАГ”и були не лише в СРСР чи гітлерівській Німеччині. Вони й сьогодні існують у Китаї, Північній Кореї, В’єтнамі, на Кубі та інших країнах. Іспанський історик, письменник, журналіст Сесар Відал у своїй новій праці, яку друкує іспанська “Ель Мундо”, посилаючись на вже відомі у цій царині документальні дослідження і свідчення очевидців, спробував проаналізувати:, що ж це таке “ГУЛАГ”и? Хто і коли їх породив? Як цей людиноненависницький “витвір” діє в наш час?
Те, що написав історик Сесар Відал, є, радше, не дослідження, а роздуми про “ГУЛАГ”, про “ГУЛАГ”и ХХ-го і початку ХХІ-го століть. І починає з радянських таборів, які, за словами історика, були далеко не наслідком спотворення ідеї комунізму таким недолюдком, як Сталін. Від самої перемоги жовтневої революції табори були суттєвою і невід’ємною частиною всієї соціалістичної системи. Так само, як це пізніше трапилося в нацистській Німеччині, від самого початку свого становлення соціалістичний режим в СРСР визначив тих небажаних осіб, що підлягали фізичному винищенню: віруючі, ліберали, ліві партії, що не поділяли поглядів комуністів, селяни, котрі не хотіли колективізації, інтелігенція – дисиденти чи просто ті, хто дотримувався поміркованих поглядів. Ці люди ставали рабами правлячого режиму і з часом вмирали чи, то від голоду десь у копальнях, на будівництві часом непотрібних грандіозних об'єктів чи в холодних степах. Ленін особисто неодноразово вказував на те, що диктатура пролетаріату може бути встановлена лише шляхом масового терору, а підписаний ним декрет від 26 липня 1918 року перетворив табори - поряд з масовими розстрілами без суду і слідства – в головну складову цього терору. Радянські більшовики навіть випередили німецьких націонал-соціалістів щодо використання отруюючи газів для масового винищення невинного населення. Так, приміром, 12 червня 1921-го року Тухачевський дістав розпорядження про знищення всіх селян, що не були згідні з комуністичною диктатурою і переховувалися в тамбовських лісах. Тухачевського супроводжували “фахівці”, що мали спеціальний газ, аби гарантувати знищення всіх, хто ховався. Як зауважує історик Сесар Відал, навіть Айхман і Гіммлер не змогли би точніше висловитися на адресу євреїв і, наскільки відомо, газові камери Освєнціма фашисти використали лише двома десятиліттями пізніше.
Новітні “ГУЛАГ”и, за словами автора в іспанській “Ель Мундо”, – це, зокрема, табори в так званій Німецькій Демократичній Республіці, керівна верхівка якої скористалася вже тим, що збудували фашисти. Влада Югославії – попередники Мілошевича – створили табори в Голі Ококу, Кварнері і Светі Гргур, де жорстокість була не меншою, ніж у радянських таборах. В Румунії та Албанії, в таких таборах як Пітешті і Шпаче, звірства сягали таких меж, що їх порівнюють із тим, що діялося в Дахау чи Бухенвальді.
Навіть після розвалу на початку 90-х років минулого століття радянської системи, “ГУЛАГ”и не припинили свого існування. В комуністичному Китаї досі зберігся “ЛАОГАЙ” – аналог радянського “ГУЛАГ”у. Його страшна історія вартувала життя мільйонам в'язнів. У В’єтнамі продовжує існувати ціла мережа таборів, в яких утримуються тисячі жертв програної війни проти комунізму. Подібний стан речей існує в Лаосі та Північній Кореї. На Кубі, за режиму Фіделя Кастро народ пізнав найстрашнішу репресивну систему за всю історію свого існування. В інтересах політичного режиму там і досі використовується рабська праця.
У 20-му сторіччі заради побудови соціалізму комуністичні режими знищили біля 100 мільйонів осіб, в нацистських концтаборах загинуло 11 мільйонів. Однак і в сучасних “ГУЛАГ”ах, пише історик Сесар Відал, продовжують вмирати люди. Прикро, що про нинішні кубинські, в'єтнамські чи північно-корейські табори у світі знають дуже мало або й нічого не знають. Прикро, бо в когось може скластися враження, що це менше зло, ніж те, що свого часу діялося, приміром, в концтаборах Радянського Союзу.
Те, що написав історик Сесар Відал, є, радше, не дослідження, а роздуми про “ГУЛАГ”, про “ГУЛАГ”и ХХ-го і початку ХХІ-го століть. І починає з радянських таборів, які, за словами історика, були далеко не наслідком спотворення ідеї комунізму таким недолюдком, як Сталін. Від самої перемоги жовтневої революції табори були суттєвою і невід’ємною частиною всієї соціалістичної системи. Так само, як це пізніше трапилося в нацистській Німеччині, від самого початку свого становлення соціалістичний режим в СРСР визначив тих небажаних осіб, що підлягали фізичному винищенню: віруючі, ліберали, ліві партії, що не поділяли поглядів комуністів, селяни, котрі не хотіли колективізації, інтелігенція – дисиденти чи просто ті, хто дотримувався поміркованих поглядів. Ці люди ставали рабами правлячого режиму і з часом вмирали чи, то від голоду десь у копальнях, на будівництві часом непотрібних грандіозних об'єктів чи в холодних степах. Ленін особисто неодноразово вказував на те, що диктатура пролетаріату може бути встановлена лише шляхом масового терору, а підписаний ним декрет від 26 липня 1918 року перетворив табори - поряд з масовими розстрілами без суду і слідства – в головну складову цього терору. Радянські більшовики навіть випередили німецьких націонал-соціалістів щодо використання отруюючи газів для масового винищення невинного населення. Так, приміром, 12 червня 1921-го року Тухачевський дістав розпорядження про знищення всіх селян, що не були згідні з комуністичною диктатурою і переховувалися в тамбовських лісах. Тухачевського супроводжували “фахівці”, що мали спеціальний газ, аби гарантувати знищення всіх, хто ховався. Як зауважує історик Сесар Відал, навіть Айхман і Гіммлер не змогли би точніше висловитися на адресу євреїв і, наскільки відомо, газові камери Освєнціма фашисти використали лише двома десятиліттями пізніше.
Новітні “ГУЛАГ”и, за словами автора в іспанській “Ель Мундо”, – це, зокрема, табори в так званій Німецькій Демократичній Республіці, керівна верхівка якої скористалася вже тим, що збудували фашисти. Влада Югославії – попередники Мілошевича – створили табори в Голі Ококу, Кварнері і Светі Гргур, де жорстокість була не меншою, ніж у радянських таборах. В Румунії та Албанії, в таких таборах як Пітешті і Шпаче, звірства сягали таких меж, що їх порівнюють із тим, що діялося в Дахау чи Бухенвальді.
Навіть після розвалу на початку 90-х років минулого століття радянської системи, “ГУЛАГ”и не припинили свого існування. В комуністичному Китаї досі зберігся “ЛАОГАЙ” – аналог радянського “ГУЛАГ”у. Його страшна історія вартувала життя мільйонам в'язнів. У В’єтнамі продовжує існувати ціла мережа таборів, в яких утримуються тисячі жертв програної війни проти комунізму. Подібний стан речей існує в Лаосі та Північній Кореї. На Кубі, за режиму Фіделя Кастро народ пізнав найстрашнішу репресивну систему за всю історію свого існування. В інтересах політичного режиму там і досі використовується рабська праця.
У 20-му сторіччі заради побудови соціалізму комуністичні режими знищили біля 100 мільйонів осіб, в нацистських концтаборах загинуло 11 мільйонів. Однак і в сучасних “ГУЛАГ”ах, пише історик Сесар Відал, продовжують вмирати люди. Прикро, що про нинішні кубинські, в'єтнамські чи північно-корейські табори у світі знають дуже мало або й нічого не знають. Прикро, бо в когось може скластися враження, що це менше зло, ніж те, що свого часу діялося, приміром, в концтаборах Радянського Союзу.
