Київ, 9 вересня 2002
Тарас Марусин
Наш гість, керівник чоловічого народного хору «Чумаки» Василь Триліс, родом з Черкащини зі Звенигородщини, виростав за десяток кілометрів від Шевченківських місць. Закінчив Київський політехнічний інститут, за фахом радіоінженер та Київський університет імені Т.Г. Шевченка, за фахом перекладач із французької мови. Кандидат технічних наук. 30 років пропрацював у київський «Політехніці».
З 1988 року керує чоловічим хором «Чумаки». Крім того, зараз працює у Науково-дослідному інституті українознавства.
Пане Василю, чи Ви задумувалися над власним нетрадиційним життєвим шляхом - від техніки до фольклору?
Василь Триліс
Звичайно. Багатьом він здається нетрадиційним. Може, він і справді, не традиційний, але фольклор - це не те, до чого я йшов. Це те, від чого я пішов, а далі була політехніка, було багато чого і знову до фольклору я і повернувся. Власне, я ніколи його і не кидав, але останні 10-15 років є можливостіним займатися так, як я то розумію. Не на самотині, а з гарним гуртом.
Тарас Марусик
А як починалися «Чумаки»?
Василь Триліс
Випадково. Не було ніякого задуму, ніякого плану. В Академії Леопольда Ященка гурточок хлопців захопився чумацькими піснями. Ми тоді поняття не мали і я менше за всіх, що з того може бути хор. Але за рік виріс гурт, якому довелося і треба було стати хором. У 1988 році ми вже і заявили себе, як окремий чоловічий хор.
Тарас Марусик
Отже, 14 років. Така парадоксальна ситуація склалася, що у Києві Вас і знають, і не знають. Але я так підозрюю, що більшість слухачів «Радіо Свобода» дуже мало чули про цей хор. Якщо можна, деякі штрихи з біографії «Чумаків»?
Василь Триліс
Справді, мабуть треба штрихи дати. Про хор можна розказувати так само довго, як ми існували.
У 1991 році ми поїхали, до речі, це єдиний був наш виїзд за кордон, в Росію, в Ярославль на Міжнародний фольклорний фестиваль. І привезли звідти гран-прі.
У 1993 році ми взяли участь у Всеукраїнському конкурсі хорових колективів імені Леонтовича і вибороли перше місце серед чоловічих хорів в Україні.
Минулого року ми взяли участь у конкурсі народних хорів імені Порфира Демуцького й одержали диплом першого ступеня.
От такі трошки теж дивні речі. Так ніхто по сьогоднішній день нам не може сказати, чи ми академічний хор, чи ми народний хор. Ми маємо на то свою думку. Ми вважаємо, що не повинно бути такого поділу. Кошиця такого поділу, мабуть, не знав. Оце такі наші основні офіційні заслуги.
А не офіційні, це наші аншлаги в Будинку вчителя, а раніше ми працювали у Жовтневому палаці та любов киян.
Тарас Марусик
Хто Вас підтримує, хто Вас фінансує?
Василь Триліс
Це, якщо не рахувати серйозну допомогу Будинку вчителя, тобто, нам надано приміщення, нам регулярно надається зал для виступів і я, як керівник там на службі, я отримую якусь, нехай символічну, але все ж таки заробітну плату, за виключенням такого спонсорства - більш нічого. Ніякої підтримки ніколи за 14 років ми не мали.
Тарас Марусик
Тобто і гастролей нікуди не було?
Василь Триліс
Гастролі були, так би мовити, власним коштом. То ще був час, коли ми могли вийти, у так звану, трубу у підземеллі на Майдані Незалежності, годинку-другу поспівати і так, якщо ми тиждень це робили, то днів за 10 могли зібрати кошти для того, щоб всім хором поїхати, скажімо, у Галичину.
І ми таким чином разів три їздили у Галичину. Виступали у Львові, Дрогобичі, Бориславі і в інших містах. А заробітків із того ніяких не було.
Тарас Марусик
Виявляється хор-лауреат не потрібен тому самому місту Києву?
Василь Триліс
Виходить так, тому що нас за 14 років, можна сказати, не помітила ні адміністрація, ні наша музична еліта.
До речі, хор, все таки, дуже своєрідний. В Києві багато студентів хоровиків, у нас не одне училище, і не один музичний вищий заклад, і жодного разу у нас не були студенти. Вони навіть не знають про існування нашого хору. Оце вам і наша інформація й відношення нашої професури до справжнього народного хору.
Тарас Марусин
Наш гість, керівник чоловічого народного хору «Чумаки» Василь Триліс, родом з Черкащини зі Звенигородщини, виростав за десяток кілометрів від Шевченківських місць. Закінчив Київський політехнічний інститут, за фахом радіоінженер та Київський університет імені Т.Г. Шевченка, за фахом перекладач із французької мови. Кандидат технічних наук. 30 років пропрацював у київський «Політехніці».
З 1988 року керує чоловічим хором «Чумаки». Крім того, зараз працює у Науково-дослідному інституті українознавства.
Пане Василю, чи Ви задумувалися над власним нетрадиційним життєвим шляхом - від техніки до фольклору?
Василь Триліс
Звичайно. Багатьом він здається нетрадиційним. Може, він і справді, не традиційний, але фольклор - це не те, до чого я йшов. Це те, від чого я пішов, а далі була політехніка, було багато чого і знову до фольклору я і повернувся. Власне, я ніколи його і не кидав, але останні 10-15 років є можливостіним займатися так, як я то розумію. Не на самотині, а з гарним гуртом.
Тарас Марусик
А як починалися «Чумаки»?
Василь Триліс
Випадково. Не було ніякого задуму, ніякого плану. В Академії Леопольда Ященка гурточок хлопців захопився чумацькими піснями. Ми тоді поняття не мали і я менше за всіх, що з того може бути хор. Але за рік виріс гурт, якому довелося і треба було стати хором. У 1988 році ми вже і заявили себе, як окремий чоловічий хор.
Тарас Марусик
Отже, 14 років. Така парадоксальна ситуація склалася, що у Києві Вас і знають, і не знають. Але я так підозрюю, що більшість слухачів «Радіо Свобода» дуже мало чули про цей хор. Якщо можна, деякі штрихи з біографії «Чумаків»?
Василь Триліс
Справді, мабуть треба штрихи дати. Про хор можна розказувати так само довго, як ми існували.
У 1991 році ми поїхали, до речі, це єдиний був наш виїзд за кордон, в Росію, в Ярославль на Міжнародний фольклорний фестиваль. І привезли звідти гран-прі.
У 1993 році ми взяли участь у Всеукраїнському конкурсі хорових колективів імені Леонтовича і вибороли перше місце серед чоловічих хорів в Україні.
Минулого року ми взяли участь у конкурсі народних хорів імені Порфира Демуцького й одержали диплом першого ступеня.
От такі трошки теж дивні речі. Так ніхто по сьогоднішній день нам не може сказати, чи ми академічний хор, чи ми народний хор. Ми маємо на то свою думку. Ми вважаємо, що не повинно бути такого поділу. Кошиця такого поділу, мабуть, не знав. Оце такі наші основні офіційні заслуги.
А не офіційні, це наші аншлаги в Будинку вчителя, а раніше ми працювали у Жовтневому палаці та любов киян.
Тарас Марусик
Хто Вас підтримує, хто Вас фінансує?
Василь Триліс
Це, якщо не рахувати серйозну допомогу Будинку вчителя, тобто, нам надано приміщення, нам регулярно надається зал для виступів і я, як керівник там на службі, я отримую якусь, нехай символічну, але все ж таки заробітну плату, за виключенням такого спонсорства - більш нічого. Ніякої підтримки ніколи за 14 років ми не мали.
Тарас Марусик
Тобто і гастролей нікуди не було?
Василь Триліс
Гастролі були, так би мовити, власним коштом. То ще був час, коли ми могли вийти, у так звану, трубу у підземеллі на Майдані Незалежності, годинку-другу поспівати і так, якщо ми тиждень це робили, то днів за 10 могли зібрати кошти для того, щоб всім хором поїхати, скажімо, у Галичину.
І ми таким чином разів три їздили у Галичину. Виступали у Львові, Дрогобичі, Бориславі і в інших містах. А заробітків із того ніяких не було.
Тарас Марусик
Виявляється хор-лауреат не потрібен тому самому місту Києву?
Василь Триліс
Виходить так, тому що нас за 14 років, можна сказати, не помітила ні адміністрація, ні наша музична еліта.
До речі, хор, все таки, дуже своєрідний. В Києві багато студентів хоровиків, у нас не одне училище, і не один музичний вищий заклад, і жодного разу у нас не були студенти. Вони навіть не знають про існування нашого хору. Оце вам і наша інформація й відношення нашої професури до справжнього народного хору.
