Белград, 19 вересня 2002 – На десять днів до президентських виборів у Сербії, призначених на 29 вересня, белградські мас-медіа, між іншим, аналізують фінансовий аспект передвиборчої кампанії, в якій кожний з-поміж одинадцяти кандидатів витратить щонайменше пів-мільйона доларів. Звідки беруться такі гроші – невідомо.
Сербія за рівнем життя – на самому дні у Європі. Убогішою від неї, є, за статистичними даними, лише Албанія. Усе-ж, для політичної пропаганди не бракує грошей. Хоча усі кандидати на пост президента заявили про намір вести скромну кампанію, мас-медіа повідомляють, що це зовсім не так.
Хто хоче балотуватися, лише для завірення підписів десяти тисяч громадян повинен заплатити півмільйона динарів, тобто майже десять тисяч доларів. Це – п’ятсот пересічних зарплат. За кожний виступ кандидата на регіональних телевізійних каналах треба заплатити щонайменше п’ятсот доларів. За одне оголошення у газетах – від двох до п’яти тисяч доларів. Кожного кандидата супроводжує колона машин. Це також коштує. А де ще плакати та інші пропагандистські матеріали, платні активістів, радників та інших. Незважаючи на кошти, кожний кандидат із держбюджету дістане лише тисячу пересічних зарплат, тобто 16 тисяч доларів. Це не вистачить ні для газетних реклам.
Кампанію п’ятьох кандидатів фінансують їхні партії. Інших – групи громадян. Що це за громадяни, невідомо. Кампанію президента Югославії, згідно з повідомленнями преси, фінансує власник кількох компаній, який розбагатів у часи Мілошевича. Штаб-квартири кандидатів стверджують, що вони у всьому додержуються законів. Це неважко, оскільки у Сербії досі немає ані закону про фінансування політичних партій ні закону про фінансування передвиборчих гонок.
На думку експертів, кожний кандидат витратить не менше як півмільйона доларів. Більшість кандидатів професійні політики. Двоє – відставні генерали. Двоє – бізнесмени. Кожний з них виступає за правову державу. Проте, усі відмовляються відповісти на запитання про походження засобів для кампанії. Точніше, лише союзний віце-прем'єр-міністр Миролюб Лабус відкрив рахунок на який його прихильники вкладають добровільні внески. Важко вірити, що знайдеться стільки добродіїв скільки необхідно для оплачування усіх коштів.
А політологи пояснюють, що Сербія не є винятком. І в розвинених демократіях важко контролювати гроші, які мають у свойому розпорядженні політичні партії та їхні лідери. Все-ж, людям, які живуть у вбогій країні більше заважає коли бачать, що кандидати на президента витрачають сотні тисяч доларів.
Сербія за рівнем життя – на самому дні у Європі. Убогішою від неї, є, за статистичними даними, лише Албанія. Усе-ж, для політичної пропаганди не бракує грошей. Хоча усі кандидати на пост президента заявили про намір вести скромну кампанію, мас-медіа повідомляють, що це зовсім не так.
Хто хоче балотуватися, лише для завірення підписів десяти тисяч громадян повинен заплатити півмільйона динарів, тобто майже десять тисяч доларів. Це – п’ятсот пересічних зарплат. За кожний виступ кандидата на регіональних телевізійних каналах треба заплатити щонайменше п’ятсот доларів. За одне оголошення у газетах – від двох до п’яти тисяч доларів. Кожного кандидата супроводжує колона машин. Це також коштує. А де ще плакати та інші пропагандистські матеріали, платні активістів, радників та інших. Незважаючи на кошти, кожний кандидат із держбюджету дістане лише тисячу пересічних зарплат, тобто 16 тисяч доларів. Це не вистачить ні для газетних реклам.
Кампанію п’ятьох кандидатів фінансують їхні партії. Інших – групи громадян. Що це за громадяни, невідомо. Кампанію президента Югославії, згідно з повідомленнями преси, фінансує власник кількох компаній, який розбагатів у часи Мілошевича. Штаб-квартири кандидатів стверджують, що вони у всьому додержуються законів. Це неважко, оскільки у Сербії досі немає ані закону про фінансування політичних партій ні закону про фінансування передвиборчих гонок.
На думку експертів, кожний кандидат витратить не менше як півмільйона доларів. Більшість кандидатів професійні політики. Двоє – відставні генерали. Двоє – бізнесмени. Кожний з них виступає за правову державу. Проте, усі відмовляються відповісти на запитання про походження засобів для кампанії. Точніше, лише союзний віце-прем'єр-міністр Миролюб Лабус відкрив рахунок на який його прихильники вкладають добровільні внески. Важко вірити, що знайдеться стільки добродіїв скільки необхідно для оплачування усіх коштів.
А політологи пояснюють, що Сербія не є винятком. І в розвинених демократіях важко контролювати гроші, які мають у свойому розпорядженні політичні партії та їхні лідери. Все-ж, людям, які живуть у вбогій країні більше заважає коли бачать, що кандидати на президента витрачають сотні тисяч доларів.
