Прага, 23 вересня 2002 — Прем’єр-міністр Ізраїлю Арієль Шарон цими днями буквально довів справедливість свого давнього вельми неофіційного прізвиська «Бульдозер» — ізраїльське військо під акомпанемент протестів із усього світу знесло своїми панцирними бульдозерами майже весь комплекс штаб-квартири палестинського керівника Ясира Арафата в місті Рамаллі.
У понеділок важка техніка врешті замовкла — коли з цілого кварталу Арафатової штаб-квартири залишилася одна понівечена будівля. В ній і перебуває сам палестинський керівник і з понад дві сотні його помічників та охоронців.
Серед них, як стверджує Ізраїль, є й терористи — і вимагає повідомити імена всіх присутніх там, а потім усім здатися. Арафат такі вимоги відкидає. Ізраїльські урядовці заявляють, що облогу штаб-квартири, чи то вже її решток, знято не буде, доки підозрювані в тероризмі, які перебувають там, не «постануть перед судом — чи то в суді, а чи перед їхнім Творцем» — це слова Шаронового радника Раанана Ґіссіна. Арафат у відповідь телефоном виголошує заяви перед палестинськими студентами в Вифлеємі й палестинськими біженцями в таборі на півдні Ливану — обіцяючи, що продовжить «захищати священну землю Месії (Христа) й Пророка (Мохаммада) [тут зауважимо — і ні словом не прохопившись, що ці ж землі священні й для юдеїв]… хоч і голими руками від ізраїльської воєнної машини», що й далі боротиметься за «створення палестинської держави зі столицею в Єрусалимі».
Протистояння відтак триває: Арафат, як ми вже казали, відмовляється виконати образливі для нього вимоги Ізраїлю, Ізраїль продовжує блокаду — заявляючи, що не має на меті завдати шкоди палестинському керівникові, й натякаючи, що справжня мета блокади — дотиснути Арафата, щоб той «добровільно» виїхав на чужину.
Тим часом, як пишуть ізраїльські коментатори, армійські бульдозери цього разу знесли не тільки будинки палестинської влади — вони, принаймні на якийсь час, зрівняли з землею й заворушення в палестинських верхах проти Ясира Арафата, якого ізраїльське керівництво так не хоче бачити на чолі автономії; натомість облога знову піднесла Арафатову популярність.
Шкода навіть із погляду Ізраїлю виникає і з іншого боку: діями щодо Арафата невдоволені Сполучені Штати. Власне, вже півсвіту — і окремі країни, й міжнародні організації й об’єднання — висловило протести проти облоги. Але саме американський тиск — а для США останнє близькосхідне протистояння перешкоджає в підготовці до удару проти Іраку — для Ізраїлю найдошкульніший.
У понеділок важка техніка врешті замовкла — коли з цілого кварталу Арафатової штаб-квартири залишилася одна понівечена будівля. В ній і перебуває сам палестинський керівник і з понад дві сотні його помічників та охоронців.
Серед них, як стверджує Ізраїль, є й терористи — і вимагає повідомити імена всіх присутніх там, а потім усім здатися. Арафат такі вимоги відкидає. Ізраїльські урядовці заявляють, що облогу штаб-квартири, чи то вже її решток, знято не буде, доки підозрювані в тероризмі, які перебувають там, не «постануть перед судом — чи то в суді, а чи перед їхнім Творцем» — це слова Шаронового радника Раанана Ґіссіна. Арафат у відповідь телефоном виголошує заяви перед палестинськими студентами в Вифлеємі й палестинськими біженцями в таборі на півдні Ливану — обіцяючи, що продовжить «захищати священну землю Месії (Христа) й Пророка (Мохаммада) [тут зауважимо — і ні словом не прохопившись, що ці ж землі священні й для юдеїв]… хоч і голими руками від ізраїльської воєнної машини», що й далі боротиметься за «створення палестинської держави зі столицею в Єрусалимі».
Протистояння відтак триває: Арафат, як ми вже казали, відмовляється виконати образливі для нього вимоги Ізраїлю, Ізраїль продовжує блокаду — заявляючи, що не має на меті завдати шкоди палестинському керівникові, й натякаючи, що справжня мета блокади — дотиснути Арафата, щоб той «добровільно» виїхав на чужину.
Тим часом, як пишуть ізраїльські коментатори, армійські бульдозери цього разу знесли не тільки будинки палестинської влади — вони, принаймні на якийсь час, зрівняли з землею й заворушення в палестинських верхах проти Ясира Арафата, якого ізраїльське керівництво так не хоче бачити на чолі автономії; натомість облога знову піднесла Арафатову популярність.
Шкода навіть із погляду Ізраїлю виникає і з іншого боку: діями щодо Арафата невдоволені Сполучені Штати. Власне, вже півсвіту — і окремі країни, й міжнародні організації й об’єднання — висловило протести проти облоги. Але саме американський тиск — а для США останнє близькосхідне протистояння перешкоджає в підготовці до удару проти Іраку — для Ізраїлю найдошкульніший.
