З тим, що абсолютна більшість українських громадян, особливо в провінції, перебуває під впливом майже виключно державних або провладно налаштованих засобів масової інформації, згодні всі. Як урядовці, так й опозиціонери. Тим часом чільні засади демократії передбачають можливість постійного одержання громадянами інформації з альтернативних джерел. Не обов‘язково опозиційних – головне, об‘єктивних. Але, видається, всієї важливості цього чинника політичного поступу демократичні сили України вповні не усвідомлюють.
Цього тижня стало відомо, що розмови про створення медіа-голдинґу “Нашої України”, які точилися впродовж усього літа, не перетворилися і, схоже, не перетворяться у конкретні справи. Коли на засіданні політради “Нашої України” було порушене питання про створення своїх ЗМІ, за повідомленнями, як то кажуть, поінформованих джерел обличчя тих, хто мусив укласти кошти у цю справу, видовжилися: “Навіщо витрачати гроші даремно?” Мовляв, на парламентських виборах і без того блок Ющенка набрав найбільшу кількість голосів, маючи підтримку хіба що однієї загальнонаціональної газети – “України молодої” – та кількох малотиражних тижневиків. Спрацював метод “від хати до хати”, застосований особисто Віктором Андрійовичем котрий об’їхав усю Україну і спілкувався, без перебільшення, з сотнями тисяч виборців. Очевидно, фінансисти “Нашої України” вважають, що цей метод спрацює і надалі. Що цікаво: необхідність поліграфічних витрат не викликала великого спротиву. Він почався, коли заговорили про необхідність платити журналістам нормальні гроші – бодай по 200 умовних одиниць на місяць. “За що аж стільки?” – пересмикнулися демократичні фінансові тузи. І знову мова пішла про те, що треба пробиватися на державні теле- та радіоканали, тим більше, це відповідає нормам демократії.
Отож маємо класичний випадок нерозуміння демократами засад демократії. Справа не в тому, що якби “Наша Україна” мала вільний доступ до державних мас-медіа, вона була б зараз при владі, а не в опозиції. Справа не в тому, що, на відміну від “нашоукраїнців”, лідери донецького клану розуміють роль мас-медіа у політиці, скуповують столичні ЗМІ і платять журналістам гроші, нормальні не тільки за українськими, а й за польськими чи литовськими мірками. Справа навіть не в тому, що у розпал наступної виборчої кампанії Віктор Ющенко може заслабувати на бронхіт, або, не приведи Боже, зламати ногу, і тоді метод “від хати до хати” не спрацює. Справа зовсім в іншому. Україні потрібні справді вільні потужні мас-медіа. “Наша Україна” могла б показати приклад творення таких ЗМІ. Адже у разі, якщо на боці команди Ющенка об‘єктивна правота, то для перемоги цієї команди потрібна насамперед неупереджена інформація про стан справ, доступна кожному виборцеві. І все. Але, схоже, що чи то лідери “Нашої України” не розуміють цього, чи то не впевнені у своїй правоті, чи то їм елементарно шкода вкладати гроші у розвиток української демократії.
Цього тижня стало відомо, що розмови про створення медіа-голдинґу “Нашої України”, які точилися впродовж усього літа, не перетворилися і, схоже, не перетворяться у конкретні справи. Коли на засіданні політради “Нашої України” було порушене питання про створення своїх ЗМІ, за повідомленнями, як то кажуть, поінформованих джерел обличчя тих, хто мусив укласти кошти у цю справу, видовжилися: “Навіщо витрачати гроші даремно?” Мовляв, на парламентських виборах і без того блок Ющенка набрав найбільшу кількість голосів, маючи підтримку хіба що однієї загальнонаціональної газети – “України молодої” – та кількох малотиражних тижневиків. Спрацював метод “від хати до хати”, застосований особисто Віктором Андрійовичем котрий об’їхав усю Україну і спілкувався, без перебільшення, з сотнями тисяч виборців. Очевидно, фінансисти “Нашої України” вважають, що цей метод спрацює і надалі. Що цікаво: необхідність поліграфічних витрат не викликала великого спротиву. Він почався, коли заговорили про необхідність платити журналістам нормальні гроші – бодай по 200 умовних одиниць на місяць. “За що аж стільки?” – пересмикнулися демократичні фінансові тузи. І знову мова пішла про те, що треба пробиватися на державні теле- та радіоканали, тим більше, це відповідає нормам демократії.
Отож маємо класичний випадок нерозуміння демократами засад демократії. Справа не в тому, що якби “Наша Україна” мала вільний доступ до державних мас-медіа, вона була б зараз при владі, а не в опозиції. Справа не в тому, що, на відміну від “нашоукраїнців”, лідери донецького клану розуміють роль мас-медіа у політиці, скуповують столичні ЗМІ і платять журналістам гроші, нормальні не тільки за українськими, а й за польськими чи литовськими мірками. Справа навіть не в тому, що у розпал наступної виборчої кампанії Віктор Ющенко може заслабувати на бронхіт, або, не приведи Боже, зламати ногу, і тоді метод “від хати до хати” не спрацює. Справа зовсім в іншому. Україні потрібні справді вільні потужні мас-медіа. “Наша Україна” могла б показати приклад творення таких ЗМІ. Адже у разі, якщо на боці команди Ющенка об‘єктивна правота, то для перемоги цієї команди потрібна насамперед неупереджена інформація про стан справ, доступна кожному виборцеві. І все. Але, схоже, що чи то лідери “Нашої України” не розуміють цього, чи то не впевнені у своїй правоті, чи то їм елементарно шкода вкладати гроші у розвиток української демократії.
