Щорічний звіт Державного департаменту Сполучених Штатів Америки ”Релігійна свобода в сучасному світі” ще раз нагадує, що, по-перше, переважна більшість країн світу проголошують свою відданість релігійним свободам і гарантують її своїм громадянам, а, по-друге, більшість населення планети живе у країнах, де релігійні свободи тією чи іншою мірою порушуються. Звіт класифікує країни-порушники у п’ять головних груп відповідно до брутальності здійснюваних ними порушень. Перша група – це тоталітарні й авторитарні режими, які прагнуть цілковито контролювати будь-які вияви релігійної активності, котрі, втім, обмежено лише культовими практиками і лише для визнаних релігійних груп. Часто такі режими вбачають загрозу панівній ідеології у самому вже факті існування релігійних організацій. Серед країн першої групи –Бірма, В’єтнам, Куба, Китай, Північна Корея.
Інша група порушників – це країни, де здійснюється державна політика дискримінації релігійних меншин і невизнаних релігій. Це, зокрема, Іран, де уряд офіційно санкціонує переслідування християн, бахаїстів та мусульман-сунітів; Ірак, де впродовж уже десятиріч не припиняються арешти, ув’язнення і вбивства представників шиїтської спільноти; Судан, де рахунок убитих християн йде на тисячі, здійснюються насильницькі навернення у іслам, а неурядові ісламські організації відмовляють у допомозі голодуючим-немусульманам; Саудівська Аравія та Пакистан, де заборонено маніфестацію релігійних почуттів не мусульманами, а також Туркменістан, де дозволено вільне існування лише контрольованим мусульманам-сунітам та Руській православній церкві та Узбекистан, чиє обмежувальне законодавство вирізняється навіть на середньоазійському тлі.
Окремо розглядається група країн, де уряди ігнорують проблеми дискримінації та переслідувань релігійних меншин і не докладають необхідних зусиль для зупинення релігійної ворожнечі з її численними жертвами. До країн цієї групи звіт відносить Бангладеш, Індію, Індонезію, Нігерію, а також Грузію, де впродовж звітного періоду православні фундаменталісти та поліція здійснила низку справжніх погромів молитовних зборів релігійних меншин. Ніхто не був за це покараний.
Ще одна категорія порушників – це держави, що встановили законодавства, які є сприятливими для одних релігійних спільнот і дискримінаційними – для інших. Подібна законотворчість об’єднує такі різні держави як Еритрею і Молдову, Бруней і Туреччину, Росію й Йорданію, Малайзію та Ізраїль.
Нарешті п’ята група – це західноєвропейські демократії, в яких деякі форми виразу релігійних почуттів несправедливо, на думку авторів звіту, асоціюються з небезпечними сектами й культами. Звіт згадує тут Бельгію, Францію й Німеччину.
Що ж до України, то як і у попередні роки, вона отримала пристойну оцінку у сфері дотримання релігійних свобод. Звіт констатує – цитую: Конституція 1996 року і закон 1991 року забезпечує свободу релігії і уряд в цілому поважає ці права на практиці; деякі меншини і нетрадиційні релігії відчувають складнощі з реєстрацією й орендою майна. - кінець цитати.
Серед чинників, які негативно впливають на стан релігійної свободи названо положення закону, яке обмежує діяльність закордонних місіонерів, міжцерковні конфлікти, політизацію релігійного життя, економічні проблеми. Натомість зауважується, що в країні немає державної церкви, релігійні меншини не відчувають тиску уряду, а місіонери – жорстких заборон, релігійні організації є єдиним суб’єктом реституції, а теологію включено нарешті до переліку визнаних дисциплін.
У звіті також висловлюється занепокоєння можливим ужорсточенням українського законодавства про свободу совісті нинішнім складом Верховної Ради. Утім, ця проблема непокоїть не лише авторів звіту.