Прага, 23 жовтня 2002 – Наступна хвиля поширення СНІДу торкнеться найбільш населених країн Сходу і нестиме безпосередню загрозу для безпеки багатих країн Заходу. Такого висновку доходять американські дослідники. На їхню думку, епідемія СНІДу в Індії, Росії та Китаї буде набагато страшнішою, ніж поширення хвороби в африканських країнах.
Зараз у центральній та південній Африці нараховується від 30 до 35 мільйонів випадків зараження ВІЛ. Але протягом наступних восьми років головна проблема має переміститися у такі країни, як Китай, Індія, Росія, Ефіопія та Нігерія. Згідно з підрахунками Американської Національної Розвідувальної Ради, ці країни матимуть від 50 до 75 мільйонів заражених вірусом імунодефіциту та хворих на СНІД. І тоді, підкреслюється у нещодавньому звіті Ради, йтиметься уже не просто про гуманітарну катастрофу, як в Африці, а про проблеми безпеки для Америки, а разом із нею, і для решти країн Заходу.
Звіт, як пише оглядач впливового британського часопису Економіст, викликає занепокоєння, якщо не відвертий страх. Одна з причин полягає у тому, що у всіх п’яти розглянутих країнах, способи поширення хвороби є різними. А отже, навіть якщо переконати світову громадськість, що настала пора рішучих дій, то вигадати один рецепт боротьби з хворобою, який би підійшов усім, практично неможливо. Йдеться про те, що СНІД завжди поширюється від найбільш вразливих груп до решти населення, але у кожній з цих країн вразливі групи є іншими.
У Китаї, наприклад, найпоширенішим способом передачі інфекції є продаж крові бідними фермерами посередникам медичних установ. Ті потім змішують куплену кров для вироблення плазми, і достатньо однієї інфікованої людини, щоб заразити всіх, кому потім переливатиметься плазма крові. В Росії вірус передається від наркоманів інфікованими шприцами. Але влада часто посилює проблему тим, що в результаті амністії випускає з тюрем людей, які заразилися СНІДом у в’язниці. В Ефіопії епідемія СНІДу є наслідком війни, чи, то радше, миру, як підкреслює британський оглядач. Демобілізовані солдати після закінчення війни з Еритреєю повертаються додому і розносять епідемію по всій країні.
І якщо для таких країн, як Китай чи Індія, 10- 20 мільйонів хворих не означатиме багато у відсотковому відношенні, це все одно буде відчутно для економіки цих ще не дуже багатих країн. Так, американські вчені очікують, що епідемія СНІДу зменшуватиме Валовий Внутрішній Продукт Індії на 1% щороку. Натомість Росію епідемія може серйозно дестабілізувати. Поширення СНІДу прискорить падіння кількості населення, зменшить можливості сформувати обороноздатну армію, і з огляду на те, що Росія все ще робить вигляд, ніби у неї є загальна система охорони здоров’я, виснажуватиме державний бюджет.
У цих країнах, що їх американські дослідники називаються «наступною хвилею», проблеми ще не доросли до африканських масштабів, де заражено до чверті населення. Але, як наголошує звіт, в майбутньому постане моральне питання: чи фінансувати боротьбу зі СНІДом в Африці, де проблема загрожує лише самим африканцям, чи спрямувати кошти до країн «наступної хвилі», які становитимуть загрозу і для інших. На всіх грошей, очевидно, не вистачить.
Зараз у центральній та південній Африці нараховується від 30 до 35 мільйонів випадків зараження ВІЛ. Але протягом наступних восьми років головна проблема має переміститися у такі країни, як Китай, Індія, Росія, Ефіопія та Нігерія. Згідно з підрахунками Американської Національної Розвідувальної Ради, ці країни матимуть від 50 до 75 мільйонів заражених вірусом імунодефіциту та хворих на СНІД. І тоді, підкреслюється у нещодавньому звіті Ради, йтиметься уже не просто про гуманітарну катастрофу, як в Африці, а про проблеми безпеки для Америки, а разом із нею, і для решти країн Заходу.
Звіт, як пише оглядач впливового британського часопису Економіст, викликає занепокоєння, якщо не відвертий страх. Одна з причин полягає у тому, що у всіх п’яти розглянутих країнах, способи поширення хвороби є різними. А отже, навіть якщо переконати світову громадськість, що настала пора рішучих дій, то вигадати один рецепт боротьби з хворобою, який би підійшов усім, практично неможливо. Йдеться про те, що СНІД завжди поширюється від найбільш вразливих груп до решти населення, але у кожній з цих країн вразливі групи є іншими.
У Китаї, наприклад, найпоширенішим способом передачі інфекції є продаж крові бідними фермерами посередникам медичних установ. Ті потім змішують куплену кров для вироблення плазми, і достатньо однієї інфікованої людини, щоб заразити всіх, кому потім переливатиметься плазма крові. В Росії вірус передається від наркоманів інфікованими шприцами. Але влада часто посилює проблему тим, що в результаті амністії випускає з тюрем людей, які заразилися СНІДом у в’язниці. В Ефіопії епідемія СНІДу є наслідком війни, чи, то радше, миру, як підкреслює британський оглядач. Демобілізовані солдати після закінчення війни з Еритреєю повертаються додому і розносять епідемію по всій країні.
І якщо для таких країн, як Китай чи Індія, 10- 20 мільйонів хворих не означатиме багато у відсотковому відношенні, це все одно буде відчутно для економіки цих ще не дуже багатих країн. Так, американські вчені очікують, що епідемія СНІДу зменшуватиме Валовий Внутрішній Продукт Індії на 1% щороку. Натомість Росію епідемія може серйозно дестабілізувати. Поширення СНІДу прискорить падіння кількості населення, зменшить можливості сформувати обороноздатну армію, і з огляду на те, що Росія все ще робить вигляд, ніби у неї є загальна система охорони здоров’я, виснажуватиме державний бюджет.
У цих країнах, що їх американські дослідники називаються «наступною хвилею», проблеми ще не доросли до африканських масштабів, де заражено до чверті населення. Але, як наголошує звіт, в майбутньому постане моральне питання: чи фінансувати боротьбу зі СНІДом в Африці, де проблема загрожує лише самим африканцям, чи спрямувати кошти до країн «наступної хвилі», які становитимуть загрозу і для інших. На всіх грошей, очевидно, не вистачить.
