Белград, 5 листопада 2002 – Науковці й політологи тим часом переважно дебатують про минуле оскільки розбудова підвалин для майбутньої європейської Сербії, на їхню думку, обумовлена переоцінкою національної політики в дев’яності роки минулого століття.
Чи офіційна Сербія в дев’яностих роках воювала за права сербів чи мала на меті поневолити інші народи колишньої Югославії? В Сербській академії наук цими днями влаштовано наукову конференцію на тему “Велика Сербія: істина, помилки, зловживання”. В ній взяли участь лише академіки, які в минулому беззастережно підтримували режим Слободана Мілошевича. Вони й понині впевнені, що міжнародне співтовариство безпідставно звинувачувало сербів та що саме сербський народ був жертвою широкомасштабної світової змови проти нього. Академіки, щоправда, намагалися реабілітувати не екс-президента, а свою роль в кривавих подіях.
Цікаво, що мас-медіа дуже стисло повідомляли про цю конференцію. Важко сказати чи вони таким чином мстилися академікам за колишнє зухвале ставлення до журналістів чи причина в тому, що хтось з правлячих кіл підморгнув до редакторів й по-дружньому запропонував не перебільшувати значимість порожніх дебат кількох старців. Хоча в Сербії немає ні офіційної ні неофіційної цензури, інколи не можна не помітити, що мас-медіа дотримуються певних вказівок того чи іншого центру.
Після згаданої конференції в пресі оприлюднено низку матеріалів присвячених національній політиці в недалекому минулому. Більшість авторів виступає за її переоцінку. Проте, вони не згідні в тому як глибоко повинна йти ревізія та хто властиво є ревізіоністом: чи великосербські кола, які називають себе патріотами, чи прихильники європеїзації Сербії, які із зневагою говорять про “націоналістичне сміття” традиціоналістів.
З приводу таких дебатів відкритим листом до громадськості звернулося вісім відомих письменників, які свого часу виступали проти режиму Мілошевича та його ідеологічних батьків, а після його скинення з влади критично ставляться і до нинішньої влади. Вісімка незалежних авторитетів попереджає, що справа не в теоретичних розбіжностях, а в практичних наслідках: потурання націоналістичній ідеології, кажуть вони, безпосередньо сприяє екстремістам, які прагнуть повернутися до влади.
Чи офіційна Сербія в дев’яностих роках воювала за права сербів чи мала на меті поневолити інші народи колишньої Югославії? В Сербській академії наук цими днями влаштовано наукову конференцію на тему “Велика Сербія: істина, помилки, зловживання”. В ній взяли участь лише академіки, які в минулому беззастережно підтримували режим Слободана Мілошевича. Вони й понині впевнені, що міжнародне співтовариство безпідставно звинувачувало сербів та що саме сербський народ був жертвою широкомасштабної світової змови проти нього. Академіки, щоправда, намагалися реабілітувати не екс-президента, а свою роль в кривавих подіях.
Цікаво, що мас-медіа дуже стисло повідомляли про цю конференцію. Важко сказати чи вони таким чином мстилися академікам за колишнє зухвале ставлення до журналістів чи причина в тому, що хтось з правлячих кіл підморгнув до редакторів й по-дружньому запропонував не перебільшувати значимість порожніх дебат кількох старців. Хоча в Сербії немає ні офіційної ні неофіційної цензури, інколи не можна не помітити, що мас-медіа дотримуються певних вказівок того чи іншого центру.
Після згаданої конференції в пресі оприлюднено низку матеріалів присвячених національній політиці в недалекому минулому. Більшість авторів виступає за її переоцінку. Проте, вони не згідні в тому як глибоко повинна йти ревізія та хто властиво є ревізіоністом: чи великосербські кола, які називають себе патріотами, чи прихильники європеїзації Сербії, які із зневагою говорять про “націоналістичне сміття” традиціоналістів.
З приводу таких дебатів відкритим листом до громадськості звернулося вісім відомих письменників, які свого часу виступали проти режиму Мілошевича та його ідеологічних батьків, а після його скинення з влади критично ставляться і до нинішньої влади. Вісімка незалежних авторитетів попереджає, що справа не в теоретичних розбіжностях, а в практичних наслідках: потурання націоналістичній ідеології, кажуть вони, безпосередньо сприяє екстремістам, які прагнуть повернутися до влади.
