Прага, 21 листопада 2002 – Демократія, як система, базується на певних політичних цінностях, серед яких поняття політичної честі займає далеко не останню роль. Західний світ у витворенні моральних засад політики використав досвід і постулати не лише моралі античності але й десять заповідей Біблії, серед яких є такі, як «не убий, не вкради», та інші, добре відомі слухачам. Тому й не дивно, що особам, котрі здійснювали відповідні злочини, у демократичному світі шлях до високої політики закритий.
Не дивно, що в американському законодавстві є навіть закон, котрий забороняє американському президентові приймати подарунки, вартість котрих перевищує 150 доларів. Недарма колишній президент США Білл Клінтон змушений був платити в державну казну досить солідний податок за подаровану йому, як любителеві джазу, колекцію саксофонів. Можна наводити й багато інших свідчень законодавчого регламентування в законах демократичних країн з метою уникнення спокус порушення кодексу політичної честі окремими політиками.
Ми можемо згадати 1973 рік, коли внаслідок обвинувачень в порушенні політичного кодексу зі своїх посад змушені були піти такі політики, як президент США Річард Ніксон, канцлер Німеччини Віллі Брандт і прем’єр Японії Какуей Танака. Якщо японського прем’єра погнали за корупцію, а американського лідера за брутальне політичне шпигунство, то великий резонанс і повагу у багатьох викликала відставка канцлер Німеччини, адже ж Брандт пішов з посади сам і лише тому, що у середовищі його секретарів знайшовся один агент радянської розвідки.
Світ дивується з того, які політичні норми мають місце в українському політичному істеблішменті. Вже роками тривають у цій країні корупційні скандали, нерозкриті низка політичних вбивств. Вже сам факт такого масштабного прослуховування і секретного записування розмов у президентському кабінеті в Києві мав би підштовхнути президента і його оточення до політичних кроків, котрі б свідчили про визнання ними певного кодексу політичної честі. Але нічого подібного. Все відбувається навпаки. Президент пропонує на посаду глави уряду, чільну державну посаду, людину із сумнівним, кримінальним минулим...Чому все так відбувається? Колись француз Жозеф де Местр зауважив: «народ має такий уряд, який він заслуговує». А ще один сучасний спостерігач, американський історик Джеймс Мейс, якось сказав, що в Україні чи не кожна оборудка супроводжується з порушенням звичайного кодексу честі. Тобто, йдеться про те, що на кожному кроці український громадянин зустрічається з необхідністю виплати хабара, могоричу, ну хоча б маленької підлабузницької подачки від кожного прохача. І ось такі аморальні традиції просякли українське суспільство, освіту, бізнес, політику. Що ж тоді говорити про Верховну Раду, про президента, про прем’єра. Антон Чехов колись сказав, «Честь відібрати неможливо, її можна лише загубити». Після цього можна лише сподіватися, що українське суспільство колись можливо все ж віднайде свою втрачену чесноту але не з сучасними поводирями.
Не дивно, що в американському законодавстві є навіть закон, котрий забороняє американському президентові приймати подарунки, вартість котрих перевищує 150 доларів. Недарма колишній президент США Білл Клінтон змушений був платити в державну казну досить солідний податок за подаровану йому, як любителеві джазу, колекцію саксофонів. Можна наводити й багато інших свідчень законодавчого регламентування в законах демократичних країн з метою уникнення спокус порушення кодексу політичної честі окремими політиками.
Ми можемо згадати 1973 рік, коли внаслідок обвинувачень в порушенні політичного кодексу зі своїх посад змушені були піти такі політики, як президент США Річард Ніксон, канцлер Німеччини Віллі Брандт і прем’єр Японії Какуей Танака. Якщо японського прем’єра погнали за корупцію, а американського лідера за брутальне політичне шпигунство, то великий резонанс і повагу у багатьох викликала відставка канцлер Німеччини, адже ж Брандт пішов з посади сам і лише тому, що у середовищі його секретарів знайшовся один агент радянської розвідки.
Світ дивується з того, які політичні норми мають місце в українському політичному істеблішменті. Вже роками тривають у цій країні корупційні скандали, нерозкриті низка політичних вбивств. Вже сам факт такого масштабного прослуховування і секретного записування розмов у президентському кабінеті в Києві мав би підштовхнути президента і його оточення до політичних кроків, котрі б свідчили про визнання ними певного кодексу політичної честі. Але нічого подібного. Все відбувається навпаки. Президент пропонує на посаду глави уряду, чільну державну посаду, людину із сумнівним, кримінальним минулим...Чому все так відбувається? Колись француз Жозеф де Местр зауважив: «народ має такий уряд, який він заслуговує». А ще один сучасний спостерігач, американський історик Джеймс Мейс, якось сказав, що в Україні чи не кожна оборудка супроводжується з порушенням звичайного кодексу честі. Тобто, йдеться про те, що на кожному кроці український громадянин зустрічається з необхідністю виплати хабара, могоричу, ну хоча б маленької підлабузницької подачки від кожного прохача. І ось такі аморальні традиції просякли українське суспільство, освіту, бізнес, політику. Що ж тоді говорити про Верховну Раду, про президента, про прем’єра. Антон Чехов колись сказав, «Честь відібрати неможливо, її можна лише загубити». Після цього можна лише сподіватися, що українське суспільство колись можливо все ж віднайде свою втрачену чесноту але не з сучасними поводирями.
