Прага, 21 листопада 2002 – Ми зупинимося на короткому періоді, сказати б, на генеральній репетиції більшовиків штучного голодомору, апогей якого в Україні припав на 32-й – 33-й роки. Цей чотиримісячний період відкриває й замикає газетна стаття Сталіна. 7 листопада 1929 року в газеті ’’Правда’’ оприлюднено статтю під назвою ’’Год великого перелома’’, в якій мова йде про необхідність докорінного перелому в розвитку сільського господарства. Свою статтю Сталін завершив словами: ’’Мы идем на всех парах по пути индустриализации’’.
Могло б здаватися, що це – поетична метафора. Проте, уже через сім тижнів метафора стає реальністю, яку відчули, насамперед, сільські трудівники. 27 грудня гарячий прихильник ідеології ’’класово обґрунтованого’’ соціального насильства Сталін, на конференції аграрників оголосить кінець Непу й початок ’’новой ери’’ словами: ’’либо назад – к капитализму, либо вперед – к социализму’’. Відповідно до більшовицьких традицій питання поставлено у формі, яка дозволяє лише одну відповідь: звичайно, вперед.
А це означає, пояснив Сталін, що від політики обмежень експлуататорських тенденцій куркульства ми перейшли до політики ліквідації куркульства як класу’’.
В села скеровано 25 000 комуністичних агітаторів, мета яких заганяти хліборобів у колгоспи. Ïм заявляють: хто не іде в колгосп – ворог радянської влади. Зростає кількість колгоспників і зменшується кількість так званих куркулів. Так званих тому, що більшовицький режим ніколи не визначився з поняттям ’’куркуль.’’ Було тисячі й тисячі випадків ’’розкуркулення’’ середняків і, навіть, бідняків. Для них вигадано поняття ’’підкуркульник’’. З кінця 29-го до середини 30-го років було розкуркулено понад 320 000 господарств. Таким чином більшовицький режим позбавив село найактивніших і незалежних хліборобів і водночас підірвав дух опору. Доля ’’розкуркулених’’, котрих цілими сім’ями вивозили до Сибіру, повинна була залякати всіх тих, які не поспішали вступати в колгосп.
Якщо на червень 27-го року було в Українській РСР колективізовано лише 1.4% селянських господарств, то на перше січня 1930-го - уже 16.5%. А на 1 березня 30-го року їх стало майже 63%. Зрозуміло, що за таких темпів ні про яку добровільність селянина-одноосібника мови не могло бути. Про це говорили й деякі більшовицькі лідери. Так Орджонікідзе, який тоді прибув на Україну як посланець Політбюро ЦК ВКПб, повідомляв Сталіну, що у Криворізькому окрузі колективізацію ’’закручено по-звірячому’’. Набула поширення практика відмови у продажі предметів першої необхідності, наприклад, сірників селянам-одноосібникам. Це призводило в низці місцевостей до антиколгоспних і, навіть, антирадянських виступів. Усього по країні лише з початку січня до середини березня 1930-го року їх було зареєстровано понад дві тисячі. Почастішали випадки розправ над комуністами та колгоспними активістами. На початку 1930 року влада вирішила провести операцію ’’по виселенню з УРСР куркульського елементу села’’, тобто 40 000 господарств. У зв’язку з цим з’явився наказ ҐПУ Української РСР від 7 лютого, який регламентував проведення цієї операції. В цьому документі зазначалося, що, відповідно до рішення директивних інстанцій, органам ҐПУ необхідно очистити територію України від активних контрреволюційних, куркульських і білогвардійських елементів шляхом ув’язнення їх до концтаборів і застосування до найбільш злісної частини куркульства й повстанців вищої мірі соціального захисту, отже - розстріляти.
Однак невдоволення селян набуло загрозливих для режиму розмірів. Величезний потік скарг і претензій затопив центральні установи /лише за декілька місяців на ім’я Сталіна й Калініна було отримано 90 000 таких листів/. Пізніше ці місяці Сталін назве одним із ’’найнебезпечніших періодів у житті нашої партії’’. І що робить у цій ситуації більшовицький тиран? 2-го березня 1930 року Сталін на сторінках ’’Правди’’ виступає зі статтею ’’Запаморочення від успіхів’’, в якій він засуджує ’’перегини’’ під час колективізації і покладає основну відповідальність за ’’викривлення’’ партійної лінії на місцевих працівників.
Іншими словами: вину за брутальні рішення більшовицького уряду й Сталіна особисто стосовно форсування ’’на всех парах’’ колективізації та розкуркулення покладено на ’’невістку’’.
Протягом кількох наступних місяців було зламано основи життя понад 130 мільйонам селян в СРСР.
З кінця 29-го до середини 30-го року було ’’розкуркулено’’ понад 320 000 господарств. Ліквідація ’’куркулів’’ лишила село найактивніших і незалежних господарів і водночас підривала дух спротиву. Крім того, доля ’’розкуркулених’’, котрих цілими сім’ями вивозили в Сибір, повинна була залякати всіх тих, які з тих чи інших причин не поспішали в колгоспи.
В села скеровано 25 000 комуністичних агітаторів, мета яких заганяти хліборобів у колгоспи. Ïм заявляють: хто не іде в колгосп – ворог радянської влади. Зростає кількість колгоспників і зменшується кількість так званих куркулів. Так званих тому, що більшовицький режим ніколи не визначився з поняттям ’’куркуль.’’ Було тисячі й тисячі випадків ’’розкуркулення’’ середняків і, навіть, бідняків. Для них вигадано поняття ’’підкуркульник’’. З кінця 29-го до середини 30-го років було розкуркулено понад 320 000 господарств. Таким чином більшовицький режим позбавив село найактивніших і незалежних хліборобів і водночас підірвав дух опору. Доля ’’розкуркулених’’, котрих цілими сім’ями вивозили до Сибіру, повинна була залякати всіх тих, які не поспішали вступати в колгосп.
Якщо на червень 27-го року було в Українській РСР колективізовано лише 1.4% селянських господарств, то на перше січня 1930-го - уже 16.5%. А на 1 березня 30-го року їх стало майже 63%. Зрозуміло, що за таких темпів ні про яку добровільність селянина-одноосібника мови не могло бути. Про це говорили й деякі більшовицькі лідери. Так Орджонікідзе, який тоді прибув на Україну як посланець Політбюро ЦК ВКПб, повідомляв Сталіну, що у Криворізькому окрузі колективізацію ’’закручено по-звірячому’’. Набула поширення практика відмови у продажі предметів першої необхідності, наприклад, сірників селянам-одноосібникам. Це призводило в низці місцевостей до антиколгоспних і, навіть, антирадянських виступів. Усього по країні лише з початку січня до середини березня 1930-го року їх було зареєстровано понад дві тисячі. Почастішали випадки розправ над комуністами та колгоспними активістами. На початку 1930 року влада вирішила провести операцію ’’по виселенню з УРСР куркульського елементу села’’, тобто 40 000 господарств. У зв’язку з цим з’явився наказ ҐПУ Української РСР від 7 лютого, який регламентував проведення цієї операції. В цьому документі зазначалося, що, відповідно до рішення директивних інстанцій, органам ҐПУ необхідно очистити територію України від активних контрреволюційних, куркульських і білогвардійських елементів шляхом ув’язнення їх до концтаборів і застосування до найбільш злісної частини куркульства й повстанців вищої мірі соціального захисту, отже - розстріляти.
Однак невдоволення селян набуло загрозливих для режиму розмірів. Величезний потік скарг і претензій затопив центральні установи /лише за декілька місяців на ім’я Сталіна й Калініна було отримано 90 000 таких листів/. Пізніше ці місяці Сталін назве одним із ’’найнебезпечніших періодів у житті нашої партії’’. І що робить у цій ситуації більшовицький тиран? 2-го березня 1930 року Сталін на сторінках ’’Правди’’ виступає зі статтею ’’Запаморочення від успіхів’’, в якій він засуджує ’’перегини’’ під час колективізації і покладає основну відповідальність за ’’викривлення’’ партійної лінії на місцевих працівників.
Іншими словами: вину за брутальні рішення більшовицького уряду й Сталіна особисто стосовно форсування ’’на всех парах’’ колективізації та розкуркулення покладено на ’’невістку’’.
Протягом кількох наступних місяців було зламано основи життя понад 130 мільйонам селян в СРСР.
З кінця 29-го до середини 30-го року було ’’розкуркулено’’ понад 320 000 господарств. Ліквідація ’’куркулів’’ лишила село найактивніших і незалежних господарів і водночас підривала дух спротиву. Крім того, доля ’’розкуркулених’’, котрих цілими сім’ями вивозили в Сибір, повинна була залякати всіх тих, які з тих чи інших причин не поспішали в колгоспи.
