Прага, 26 листопада 2002 - Президент Грузії Едуард Шеварднадзе у перебігу минулотижневого саміту НАТО в Празі офіційно заявив, що його країна прагне вступити до Північноатлантичного союзу. Ця заява викликала помітне занепокоєння - але не в Росії, яка традиційно проти будь-якого розширення НАТО, вже не кажучи про вступ колишніх російсько-радянських колоній. Занепокоїлася в першу чергу Вірменія - сусід Грузії на неспокійному Кавказі і вірний союзник Росії в реґіоні.
Грузія вже не раз висловлювала останнім часом бажання вступати до союзу НАТО. І ось це прагнення висловлено офіційно.
Про кращий захист, ніж у Північноатлантичному союзі, нічого й мріяти, запевнив потім президент Едуард Шеварднадзе своїх співвітчизників у щотижневому радіозверненні: «Грузії ще ніколи не пропонували такі ґарантії її майбутньої безпеки - я б навіть сказав, вічної безпеки - протягом усієї її історії. Членство в НАТО дасть Грузії такі ґарантії».
А напередодні, ще в Празі, у штаб-квартирі Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа, Шеварднадзе говорив про причини, чому він офіційно постукав у двері НАТО. Про конкретні загрози він не згадував - але виглядало очевидно, що заявка Грузії на членство вмотивована перш за все загрозою, що її Грузія відчуває з боку Росії. Це й звинувачення Москви на адресу Тбілісі в підтримці чеченських сепаратистів і водночас російська підтримка абхазьких і південноосетинських сепаратистів у Грузії, і небажання Росії звільнити в Грузії дві військові бази.
Та, на думку Шеварднадзе, Росія не має «жодної об’єктивної причини», щоб реаґувати на заявку Грузії до НАТО. І дійсно, Москва сприйняла це відносно спокійно.
А от Вірменію прагнення Грузії схвилювало. Вірменський президент Роберт Кочарян попередив, що Грузія й НАТО не мали б збільшити напруженість у реґіоні.
«Південний Кавказ - дуже тонке місце, через ті впливи, що виникли там історично, через упливових сусідів, які теж усі мають власні інтереси в цьому реґіоні, – заявив Кочарян, який теж побував минулого тижня в штаб-квартирі Радіо Свобода. – У цьому світлі необхідно дотримуватися зваженого й обережного підходу, щоби не створити нові лінії розмежування в реґіоні».
Президент Вірменії наголосив, що його країна не піде шляхом Грузії, а залишиться в стратегічному партнерстві з Росією: «Ми кажемо, що питання вступу до НАТО не є на нашому зовнішньополітичному порядку денному. Ми сьогодні бачимо питання безпеки реґіону в тій системі безпеки, в якій ми сьогодні присутні - це договір про колективну безпеку, це досить розвинена військово-технічна співпраця з Росією».
А оглядачі зауважують, що Росія, не бажаючи йти з Південного Кавказу, протягом останнього десятиліття дедалі посилює свій контроль над Вірменією - і не тільки через оборонні угоди, а й шляхом скуповування вірменської промисловості.
Противагою цьому з боку Єревана залишаються лише спроби співпраці з Іраном, а ще з НАТО за програмою «Партнерство задля миру». Наступного року в Вірменії мають відбутися перші військові навчання за цією програмою. І Росія - що в минулому утримувалася від участі в таких самих маневрах у сусідніх Грузії й Азербайджані - вже оголосила, що вірменські навчання не пропустить…
Грузія вже не раз висловлювала останнім часом бажання вступати до союзу НАТО. І ось це прагнення висловлено офіційно.
Про кращий захист, ніж у Північноатлантичному союзі, нічого й мріяти, запевнив потім президент Едуард Шеварднадзе своїх співвітчизників у щотижневому радіозверненні: «Грузії ще ніколи не пропонували такі ґарантії її майбутньої безпеки - я б навіть сказав, вічної безпеки - протягом усієї її історії. Членство в НАТО дасть Грузії такі ґарантії».
А напередодні, ще в Празі, у штаб-квартирі Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа, Шеварднадзе говорив про причини, чому він офіційно постукав у двері НАТО. Про конкретні загрози він не згадував - але виглядало очевидно, що заявка Грузії на членство вмотивована перш за все загрозою, що її Грузія відчуває з боку Росії. Це й звинувачення Москви на адресу Тбілісі в підтримці чеченських сепаратистів і водночас російська підтримка абхазьких і південноосетинських сепаратистів у Грузії, і небажання Росії звільнити в Грузії дві військові бази.
Та, на думку Шеварднадзе, Росія не має «жодної об’єктивної причини», щоб реаґувати на заявку Грузії до НАТО. І дійсно, Москва сприйняла це відносно спокійно.
А от Вірменію прагнення Грузії схвилювало. Вірменський президент Роберт Кочарян попередив, що Грузія й НАТО не мали б збільшити напруженість у реґіоні.
«Південний Кавказ - дуже тонке місце, через ті впливи, що виникли там історично, через упливових сусідів, які теж усі мають власні інтереси в цьому реґіоні, – заявив Кочарян, який теж побував минулого тижня в штаб-квартирі Радіо Свобода. – У цьому світлі необхідно дотримуватися зваженого й обережного підходу, щоби не створити нові лінії розмежування в реґіоні».
Президент Вірменії наголосив, що його країна не піде шляхом Грузії, а залишиться в стратегічному партнерстві з Росією: «Ми кажемо, що питання вступу до НАТО не є на нашому зовнішньополітичному порядку денному. Ми сьогодні бачимо питання безпеки реґіону в тій системі безпеки, в якій ми сьогодні присутні - це договір про колективну безпеку, це досить розвинена військово-технічна співпраця з Росією».
А оглядачі зауважують, що Росія, не бажаючи йти з Південного Кавказу, протягом останнього десятиліття дедалі посилює свій контроль над Вірменією - і не тільки через оборонні угоди, а й шляхом скуповування вірменської промисловості.
Противагою цьому з боку Єревана залишаються лише спроби співпраці з Іраном, а ще з НАТО за програмою «Партнерство задля миру». Наступного року в Вірменії мають відбутися перші військові навчання за цією програмою. І Росія - що в минулому утримувалася від участі в таких самих маневрах у сусідніх Грузії й Азербайджані - вже оголосила, що вірменські навчання не пропустить…
