Москва, 26 листопада 2002 - У понеділок учинено замах на життя президента Туркменістану Сапармурата Ніязова. Серед держав, в яких можуть переховуватися учасники замаху на президента в Ашхабаді називають і Росію. А наскільки спокійно відчувають себе в Росії політичні емігранти з колишніх Радянських республік? Ось питання, що виникає після нових звинувачень на адресу Москви.
У повідомленнях з Ашхабаду ніхто з опозиціонерів, які зараз знаходяться на території Російської Федерації, не названі. Підкреслюється лише, що певні працівники опозиції, які переховуються не в Москві, а в Пекіні - столиці КНР, вели переговори з високопоставленими представниками російського уряду. Однак не виключено, що вже невдовзі прозвучать і прізвища людей, які проживають у Російській Федерації, і є опонентами режиму Сапармурата Ніязова. Очевидно, що для самого Ніязова найважливішим є скомпрометувати тих опозиціонерів, які знаходяться у Пекіні і намагаються розраховувати на підтримку офіційного Китаю у своїй боротьбі з режимом першого президента Туркменістану. Однак, туркменські опозиціонери в Москві навряд чи є бажаними людьми в Ашхабаді. Наскільки спокійно вони можуть себе відчувати? Настільки ж, як і опозиціонери з інших колишніх радянських республік. Прослідковується досить цікава закономірність - якщо людина є представником колишньої партійно-номенклатурної еліти, має непогані зв’язки у Москві й у своїй діяльності керувалася інтересами певних угруповань РФ, вона може відчувати себе в Росії достатньо затишно, звичайно, не завжди, але як правило. Так Москва відмовилася видавати Баку першого президента Азербайджану Аяза Муталібова, якого Гейдар Алієв звинувачував в опозиційній діяльності і, навіть, у замахах на своє життя. Досі переховується на території РФ колишній керівник Держбезпеки Грузії Ігор Георгадзе, якого президент Едуард Шеварнадзе особисто звинувачував в організації замаху на власне життя. Можна навести ще чимало прикладів, хоча є й інші приклади, коли люди, які дотримувалися російських політичних інтересів все таки були видані офіційній владі тієї чи іншої колишньої радянської республіки. Так колишній прем’єр-міністр Азербайджану Сурет Гусейн після невдалої спроби державного перевороту був виданий азербайджанському президенту Гейдару Алієву, хоча сподівався, що зможе знайти в Росії притулок. Однак набагато складніше тим, хто притримується ліберальних поглядів на розвиток своїх країн і сподівається знайти притулок у Росії. З такими постатями особливих церемоній немає. Як підкреслюють поінформовані спостерігачі в російській столиці, спецслужби колишніх радянських республік досить вільно відчувають себе у Москві та інших містах Російської Федерації, тісно співробітничають із спецслужбами Росії. Таким чином багатьом політичним емігрантам, які сподівалися знайти підтримку саме на російській території, довелося переїжджати до країн Заходу. І туркменські опозиціонери були тут хіба що не піонерами. А тепер є очевидним, що і про тих, хто залишився в країнах Центральної Азії не забувають, і таким чином їм також доведеться подбати про більш надійний притулок.
У повідомленнях з Ашхабаду ніхто з опозиціонерів, які зараз знаходяться на території Російської Федерації, не названі. Підкреслюється лише, що певні працівники опозиції, які переховуються не в Москві, а в Пекіні - столиці КНР, вели переговори з високопоставленими представниками російського уряду. Однак не виключено, що вже невдовзі прозвучать і прізвища людей, які проживають у Російській Федерації, і є опонентами режиму Сапармурата Ніязова. Очевидно, що для самого Ніязова найважливішим є скомпрометувати тих опозиціонерів, які знаходяться у Пекіні і намагаються розраховувати на підтримку офіційного Китаю у своїй боротьбі з режимом першого президента Туркменістану. Однак, туркменські опозиціонери в Москві навряд чи є бажаними людьми в Ашхабаді. Наскільки спокійно вони можуть себе відчувати? Настільки ж, як і опозиціонери з інших колишніх радянських республік. Прослідковується досить цікава закономірність - якщо людина є представником колишньої партійно-номенклатурної еліти, має непогані зв’язки у Москві й у своїй діяльності керувалася інтересами певних угруповань РФ, вона може відчувати себе в Росії достатньо затишно, звичайно, не завжди, але як правило. Так Москва відмовилася видавати Баку першого президента Азербайджану Аяза Муталібова, якого Гейдар Алієв звинувачував в опозиційній діяльності і, навіть, у замахах на своє життя. Досі переховується на території РФ колишній керівник Держбезпеки Грузії Ігор Георгадзе, якого президент Едуард Шеварнадзе особисто звинувачував в організації замаху на власне життя. Можна навести ще чимало прикладів, хоча є й інші приклади, коли люди, які дотримувалися російських політичних інтересів все таки були видані офіційній владі тієї чи іншої колишньої радянської республіки. Так колишній прем’єр-міністр Азербайджану Сурет Гусейн після невдалої спроби державного перевороту був виданий азербайджанському президенту Гейдару Алієву, хоча сподівався, що зможе знайти в Росії притулок. Однак набагато складніше тим, хто притримується ліберальних поглядів на розвиток своїх країн і сподівається знайти притулок у Росії. З такими постатями особливих церемоній немає. Як підкреслюють поінформовані спостерігачі в російській столиці, спецслужби колишніх радянських республік досить вільно відчувають себе у Москві та інших містах Російської Федерації, тісно співробітничають із спецслужбами Росії. Таким чином багатьом політичним емігрантам, які сподівалися знайти підтримку саме на російській території, довелося переїжджати до країн Заходу. І туркменські опозиціонери були тут хіба що не піонерами. А тепер є очевидним, що і про тих, хто залишився в країнах Центральної Азії не забувають, і таким чином їм також доведеться подбати про більш надійний притулок.
