Київ – Прага, 6 грудня 2002
Людмила Литовченко:
Щодня практично всі канали українського радіо та телебачення розповідають про нові кроки коаліційного уряду Віктора Януковича, про його наміри, про його співпрацю з парламентською більшістю. Так, кілька годин тому надійшло повідомлення, що завтра, в Маріїнському палаці, у присутності президента буде підписана політична угода між коаліційним урядом і парламентською більшістю. Іншими словами, поняття “коаліційний уряд” стало неодмінною складовою сьогоднішнього політичного життя України.
Але виникає елементарне запитання: а наскільки відповідає це поняття дійсності? Чи, як то нерідко буває, в Україні воно означає щось зовсім інше, аніж у країнах усталеної демократії?
Сергій Грабовський:
Головне значення поняття “політична коаліція”, як воно побутує у світовій політичній науці, – це побудоване на основі публічних угод об‘єднання партій та блоків, здебільшого близьких ідеологічно, котре виступає на виборах і після них, в обраному парламенті, задля спільного формування уряду. У цьому сенсі ані парламентської коаліції, ані коаліційного уряду в Україні немає. І не може бути. Адже із суб‘єктів парламентської більшості тільки об‘єднані соціал-демократи були учасниками виборчих перегонів. Всі інші депутатські групи та фракції, котрі висунули своїх представників до уряду, не мають нічого спільного з волевиявленням виборців, хоч би і мали гучні назви – “Демократичні ініціативи”, “Народовладдя” чи, навіть, “Народний вибір”, оскільки складаються з уламків фракції “Єдина Україна”, незалежних депутатів та дезертирів із інших, головним чином опозиційних фракцій. Крім того, ані виборцям, ані фахівцям-аналітикам невідома ідеологія, сповідувана цими фракціями. Тож під цим оглядом про коаліцію говорити не випадає. Інша підстава створення коаліційного уряду – це формування вже в обраному парламенті знов-таки на основі певних угод і певної програми дій об‘єднання депутатських фракцій. Знов-таки, подібні підстави в Україні відсутні. Адже спершу була сформована парламентська більшість, потім проголосований прем‘єр Віктор Янукович, потім розподілені портфелі в уряді, а вже потім зайшла мова про якусь ідеологію діяльності і більшості, і уряду. Політична угода між урядом і більшістю, яка його начебто сформувала, узгоджена тільки сьогодні і буде підписана завтра, тобто постфактум. Що ж стосується урядової програми, то вона буде винесена на розгляд Верховної Ради аж у лютому наступного року. І під цим оглядом уряд України аж ніяк не виглядає коаліційним.
Нарешті, про коаліцію можна вести мову, коли уряд і відповідна більшість в парламенті утворюються на самозрозумілих підставах – у разі виникнення надзвичайної ситуації, чи то в економіці, чи то в політиці, чи то внаслідок стихійного лиха, коли оформлення чинних міжпартійних стосунків може бути відкладене на потім, головне – негайний порятунок Вітчизни. Але ж Україна, здається, не є у стані війни з жодною країною світу, і жодне стихійне лихо, окрім завжди несподіваної для можновладців зими і завжди неочікуваного початку опалювального сезону, на неї не насунулося.
Людмила Литовченко:
То що ж це все означає? Невже те, що українські журналісти та політики просто дурять виборців, ведучи мову про парламентську коаліцію та коаліційний уряд?
Сергій Грабовський:
Видається, справа не така проста. Насправді існують і ідеологія, що вона об‘єднує парламентську більшість та членів коаліційного уряду, і певна тактика дій, і програма на віддалене майбутнє. Але, як прийнято в Україні, ці всі речі є неартикульованими, неоприявненими, сказати б, тіньовими. Коротко це зветься гарним словом “центризм”. Але не в сенсі лібералізму і поміркованості, як у Європі, а в сенсі якомога більшої наближеності до центру влади. Із тим, щоб утримати цю владу у своїх руках на невизначений термін і зберегти в основних рисах статус-кво українського економічного і політичного життя. Тобто – вельми специфічні, якщо не сказати більше, демократію, ринок та громадянське суспільство. Такі, де відсутня можливість докорінних змін у можновладній еліті шляхом загальних виборів, де виграє на ринку не той, хто працює ефективніше, а той, хто має кращі стосунки з владою, де номінально незалежні громадські організації чи мас-медіа наразі майже повністю залежні від ласки влади. Ось така ідеологія і така ситуація тією чи іншою мірою влаштовує учасників правлячої коаліції.
Людмила Литовченко:
Невже така ситуація і така коаліція задовольняє всіх учасників формування уряду Віктора Януковича?
Сергій Грабовський:
Можливо, ба більше, напевно не всіх і не повністю. Але значна частина тих, хто хотів би зміни чинних “правил гри” в економіці та політиці, не наважується, з тих чи інших причин, відкрито задекларувати свою опозиційність до офіційних, а ще більше – тіньових лідерів країни. Не в останню чергу внаслідок невміння справжніх прихильників європейського розвитку України, і, відповідно, формування справжнього коаліційного уряду втілити свої ідеї в життя.
Людмила Литовченко:
Щодня практично всі канали українського радіо та телебачення розповідають про нові кроки коаліційного уряду Віктора Януковича, про його наміри, про його співпрацю з парламентською більшістю. Так, кілька годин тому надійшло повідомлення, що завтра, в Маріїнському палаці, у присутності президента буде підписана політична угода між коаліційним урядом і парламентською більшістю. Іншими словами, поняття “коаліційний уряд” стало неодмінною складовою сьогоднішнього політичного життя України.
Але виникає елементарне запитання: а наскільки відповідає це поняття дійсності? Чи, як то нерідко буває, в Україні воно означає щось зовсім інше, аніж у країнах усталеної демократії?
Сергій Грабовський:
Головне значення поняття “політична коаліція”, як воно побутує у світовій політичній науці, – це побудоване на основі публічних угод об‘єднання партій та блоків, здебільшого близьких ідеологічно, котре виступає на виборах і після них, в обраному парламенті, задля спільного формування уряду. У цьому сенсі ані парламентської коаліції, ані коаліційного уряду в Україні немає. І не може бути. Адже із суб‘єктів парламентської більшості тільки об‘єднані соціал-демократи були учасниками виборчих перегонів. Всі інші депутатські групи та фракції, котрі висунули своїх представників до уряду, не мають нічого спільного з волевиявленням виборців, хоч би і мали гучні назви – “Демократичні ініціативи”, “Народовладдя” чи, навіть, “Народний вибір”, оскільки складаються з уламків фракції “Єдина Україна”, незалежних депутатів та дезертирів із інших, головним чином опозиційних фракцій. Крім того, ані виборцям, ані фахівцям-аналітикам невідома ідеологія, сповідувана цими фракціями. Тож під цим оглядом про коаліцію говорити не випадає. Інша підстава створення коаліційного уряду – це формування вже в обраному парламенті знов-таки на основі певних угод і певної програми дій об‘єднання депутатських фракцій. Знов-таки, подібні підстави в Україні відсутні. Адже спершу була сформована парламентська більшість, потім проголосований прем‘єр Віктор Янукович, потім розподілені портфелі в уряді, а вже потім зайшла мова про якусь ідеологію діяльності і більшості, і уряду. Політична угода між урядом і більшістю, яка його начебто сформувала, узгоджена тільки сьогодні і буде підписана завтра, тобто постфактум. Що ж стосується урядової програми, то вона буде винесена на розгляд Верховної Ради аж у лютому наступного року. І під цим оглядом уряд України аж ніяк не виглядає коаліційним.
Нарешті, про коаліцію можна вести мову, коли уряд і відповідна більшість в парламенті утворюються на самозрозумілих підставах – у разі виникнення надзвичайної ситуації, чи то в економіці, чи то в політиці, чи то внаслідок стихійного лиха, коли оформлення чинних міжпартійних стосунків може бути відкладене на потім, головне – негайний порятунок Вітчизни. Але ж Україна, здається, не є у стані війни з жодною країною світу, і жодне стихійне лихо, окрім завжди несподіваної для можновладців зими і завжди неочікуваного початку опалювального сезону, на неї не насунулося.
Людмила Литовченко:
То що ж це все означає? Невже те, що українські журналісти та політики просто дурять виборців, ведучи мову про парламентську коаліцію та коаліційний уряд?
Сергій Грабовський:
Видається, справа не така проста. Насправді існують і ідеологія, що вона об‘єднує парламентську більшість та членів коаліційного уряду, і певна тактика дій, і програма на віддалене майбутнє. Але, як прийнято в Україні, ці всі речі є неартикульованими, неоприявненими, сказати б, тіньовими. Коротко це зветься гарним словом “центризм”. Але не в сенсі лібералізму і поміркованості, як у Європі, а в сенсі якомога більшої наближеності до центру влади. Із тим, щоб утримати цю владу у своїх руках на невизначений термін і зберегти в основних рисах статус-кво українського економічного і політичного життя. Тобто – вельми специфічні, якщо не сказати більше, демократію, ринок та громадянське суспільство. Такі, де відсутня можливість докорінних змін у можновладній еліті шляхом загальних виборів, де виграє на ринку не той, хто працює ефективніше, а той, хто має кращі стосунки з владою, де номінально незалежні громадські організації чи мас-медіа наразі майже повністю залежні від ласки влади. Ось така ідеологія і така ситуація тією чи іншою мірою влаштовує учасників правлячої коаліції.
Людмила Литовченко:
Невже така ситуація і така коаліція задовольняє всіх учасників формування уряду Віктора Януковича?
Сергій Грабовський:
Можливо, ба більше, напевно не всіх і не повністю. Але значна частина тих, хто хотів би зміни чинних “правил гри” в економіці та політиці, не наважується, з тих чи інших причин, відкрито задекларувати свою опозиційність до офіційних, а ще більше – тіньових лідерів країни. Не в останню чергу внаслідок невміння справжніх прихильників європейського розвитку України, і, відповідно, формування справжнього коаліційного уряду втілити свої ідеї в життя.
