Прага, 16 грудня 2002 - Так сталося, що народився Данило Щербаківський саме у день Варвари Великомучениці, 17 грудня, і доля його склалася, дійсно, по-мученицьки, бо під тиском психологічного терору органів більшовицької держбезпеки змушений був піти із життя. Цей український історик, краєзнавець, член Всеукраїнської академії наук, був одним із організаторів Етнографічного товариства. Данило Щербаківський чимало зробив для повернення з Москви до Києва культурних надбань України.
Ще з юних літ, як зауважують біографи Данила Щербаківського, він захопився історією, старожитностями та етнографією України. Після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету / у 1901 році/ молодий учений публікує свої перші статті у «Киевской старине», з 1904 року бере участь у розкопках скіфських курганів, поселень Трипільської культури, виявляє чимало археологічних пам’яток світового значення.
З 1910 року і до своєї трагічної смерті Данило Щербаківський працював завідуючим історико-побутовим відділом та відділом народного мистецтва Київського музею старожитностей і мистецтва, який і став його дітищем та домівкою.
Вчений об’їздив і обійшов усю Україну, збираючи вишивки, картини, ікони, килими, кераміку, писанки, книжкові раритети, створюючи і збагачуючи таким чином колекції музею. Під час першої світової війни і революції Щербаківський врятував від загибелі безліч безцінних скарбів народного мистецтва та інших пам’яток старовини, залишених власниками у маєтках, церквах, монастирях. За часів Центральної Ради брав участь у створенні Української державної академії мистецтв, був її ученим секретарем. Працював у багатьох комісіях Академії наук України. Багато з врятованих Щербаківським цінностей і нині прикрашають експозиції київських музеїв.
Справжнім подвигом вченого можна вважати його боротьбу за повернення історичних коштовностей, що вивозилися з України у 20-і роки відповідно до декрету про вилучення, «на користь голодуючих», церковних цінностей. Данило Щербаківський невтомно сперечався за кожний хрест, кожну чашу, переконував, доводив, що вони є надбанням і власністю України. З відповідними повноваженнями вчений виїздив у 1923 році до Москви. Його наполегливість і досконале знання справи дали результати - майже 5000 історичних і мистецьких реліквій вдалося повернути до Києва. Це може бути прикладом для сьогоднішніх комісій у Верховній Раді України, котрі вже не один рік б’ються над поверненням хоча б якоїсь частини історичних цінностей, що свого часу їх забрала десятками тисяч Москва.
Праці Щербаківського «Символіка в українському мистецтві», «Український портрет», «Українські дерев’яні церкви», «Оправи книжок у київських золотарів ХУІІ-УІІІ століття», «Українська культура» виходили друком як в Україні, так і за її межами, в тому числі й на Заході. Вони актуальні й сьогодні.
Після втрати надії на те, що можна подолати нове комуністичне невігластво, чиновницьке свавілля, Данило Щербаківський в знак протесту, в кінці 1927 року, наклав на себе руки...
«Дійсно, неможливі обставини...- писав з цього приводу Михайло Грушевський, - довели його до самогубства, як останньої форми протесту». Справжні патріоти України відгукнулися з болем на загибель Данила Щербаківського. А партійно -урядові кола України, після тривалого «порпання» у справі вченого, приклеїли до його імені ярлик «буржуазного націоналіста» і на десятки років викреслили це ім’я з української історії. Лише нині пам’ять про невтомного патріота і науковця, яким був Данило Щербаківський, повертається народу незалежної України.
Ще з юних літ, як зауважують біографи Данила Щербаківського, він захопився історією, старожитностями та етнографією України. Після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету / у 1901 році/ молодий учений публікує свої перші статті у «Киевской старине», з 1904 року бере участь у розкопках скіфських курганів, поселень Трипільської культури, виявляє чимало археологічних пам’яток світового значення.
З 1910 року і до своєї трагічної смерті Данило Щербаківський працював завідуючим історико-побутовим відділом та відділом народного мистецтва Київського музею старожитностей і мистецтва, який і став його дітищем та домівкою.
Вчений об’їздив і обійшов усю Україну, збираючи вишивки, картини, ікони, килими, кераміку, писанки, книжкові раритети, створюючи і збагачуючи таким чином колекції музею. Під час першої світової війни і революції Щербаківський врятував від загибелі безліч безцінних скарбів народного мистецтва та інших пам’яток старовини, залишених власниками у маєтках, церквах, монастирях. За часів Центральної Ради брав участь у створенні Української державної академії мистецтв, був її ученим секретарем. Працював у багатьох комісіях Академії наук України. Багато з врятованих Щербаківським цінностей і нині прикрашають експозиції київських музеїв.
Справжнім подвигом вченого можна вважати його боротьбу за повернення історичних коштовностей, що вивозилися з України у 20-і роки відповідно до декрету про вилучення, «на користь голодуючих», церковних цінностей. Данило Щербаківський невтомно сперечався за кожний хрест, кожну чашу, переконував, доводив, що вони є надбанням і власністю України. З відповідними повноваженнями вчений виїздив у 1923 році до Москви. Його наполегливість і досконале знання справи дали результати - майже 5000 історичних і мистецьких реліквій вдалося повернути до Києва. Це може бути прикладом для сьогоднішніх комісій у Верховній Раді України, котрі вже не один рік б’ються над поверненням хоча б якоїсь частини історичних цінностей, що свого часу їх забрала десятками тисяч Москва.
Праці Щербаківського «Символіка в українському мистецтві», «Український портрет», «Українські дерев’яні церкви», «Оправи книжок у київських золотарів ХУІІ-УІІІ століття», «Українська культура» виходили друком як в Україні, так і за її межами, в тому числі й на Заході. Вони актуальні й сьогодні.
Після втрати надії на те, що можна подолати нове комуністичне невігластво, чиновницьке свавілля, Данило Щербаківський в знак протесту, в кінці 1927 року, наклав на себе руки...
«Дійсно, неможливі обставини...- писав з цього приводу Михайло Грушевський, - довели його до самогубства, як останньої форми протесту». Справжні патріоти України відгукнулися з болем на загибель Данила Щербаківського. А партійно -урядові кола України, після тривалого «порпання» у справі вченого, приклеїли до його імені ярлик «буржуазного націоналіста» і на десятки років викреслили це ім’я з української історії. Лише нині пам’ять про невтомного патріота і науковця, яким був Данило Щербаківський, повертається народу незалежної України.