Доступність посилання

ТОП новини

Як парламентська більшість дотримується задекларованих нею ж принципів діяльності


Як парламентська більшість дотримується задекларованих нею ж принципів діяльності

Київ – Прага, 19 грудня 2002

Людмила Литовченко:

У передачі «Демократія й держава» ми вже вели мову про проблеми парламентської більшості у Верховній Раді. А сьогодні подивимося на неї під дещо іншим кутом зору - як парламентська більшість дотримується задекларованих нею ж принципів діяльності.

Сергій Грабовський:

Численні декларації парламентської більшості Верховної Ради України з моменту її утворення майже два місяці тому наче не полишають сумнівів у налаштованості цього депутатського утворення на демократичні, європейські, правові цінності. Парламентська більшість урочисто взяла на себе відповідальність за розвиток України шляхом утілення зазначених цінностей. А на додачу у виступах лідерів партій-учасників цієї більшості неодноразово було підкреслено, що саме вони, а не опозиція, є найпершим утіленням демократичних чеснот в Україні. Отож, якщо вірити словам, які щоденно тиражуються всіма державними теле- та радіоканалами / і не тільки державними /, кожен крок більшості є вірним під оглядом подальшої демократизації та європейської інтеграції України. Проте, крім слів, є ще і дії. І тут виникають певні сумніви.

Людмила Литовченко:

Які сумніви і чому вони виникають?

Сергій Грабовський:

Згадаємо: перше, що зробила більшість при своєму створенні, – це суворо засекретила свій склад. Аж на два тижні. І від виборців, і від конкурентів. Якось не по-європейськи вийшло, чи не так? Отож не дивно, що у цей час поповзли чутки, що до складу більшості волонтерів рекрутували якимись дивними способами: чи то за допомогою викликів “на килим”, чи за сприяння податкової міліції, чи, зрештою, просто за великі гроші. Так, народний депутат Тарас Чорновіл заявив, що йому пропонували два мільйони за перехід до більшості. Іншим, не настільки іменитим, за твердженням опозиційної преси, за такий перехід пропонували від ста тисяч до півмільйона. І хай це навіть будуть брудні наклепи на демократично орієнтовану парламентську більшість, але ж, погодьмося, в атмосфері таємниць дочекаєшся дурниць. Тому демократія – це прозорість і зрозумілість політичних дій, це постійний звіт перед виборцями, це швидка реакція на кожну істотну зміну стану громадської думки.

Що ж робить парламентська більшість? Після оприлюднення свого складу, вона тривалий час ховає від електорату більш конкретні засади і цілі своєї діяльності. А далі більшість відправляє у відставку уряд Анатолія Кінаха, - того самого Кінаха, котрий поділяє з Олександром Омельченком друге-третє місця серед політиків за рейтингом довіри. І заміняє Кінаха Віктором Януковичем, котрого загал просто не знає, а ті, хто знають ( я маю на увазі недонбасівську публіку) – не надто довіряють. У справді демократичних країнах знають: високий показник довіри до політика, котрий претендує на крісло глави уряду – обов‘язкова умова ефективності діяльності цього політика на прем‘єрській посаді. Тож і під цим оглядом не вийшло якось у парламентської більшості стати взірцем демократичності та європейськості.

Людмила Литовченко:

Відомо, що європейськість і демократичність – це, в першу чергу, опора на право...А як виглядає тут?

Сергій Грабовський:

Так, ще одне самозрозуміле завдання сформованої на засадах демократії та європейськості більшості – засвідчувати на кожному кроці свою пошану до законів України і, найперше, – до Конституції, зрештою, стати у цьому прикладом для опозиції. Що ж робить більшість Верховної Ради України? Вона ніяк не може освоїти найелементарнішу норму Основного закону, що вимагає від кожного депутата голосувати особисто. Завжди після скільки-небудь важливого голосування спливає інформація: голосували магнітні картки відсутніх депутатів. Скажімо, газета “Україна молода” регулярно публікує фотографії “більшовиків”, котрі з ентузіазмом голосують, як то кажуть, “за того хлопця”. Цікавий момент, що речники більшості традиційно відкидають інвективи опозиціонерів: мовляв, ви кажете, що голосували 12 карток відсутніх депутатів, насправді їх було тільки шість. Пробі, та ж під оглядом європейськості та демократизму навіть один фальшивий голос робить голосування дуже сумнівно легітимним. Але справа не тільки в цьому. Конституція забороняє депутатам одночасно займати посади в структурах виконавчої влади. Тим часом не тільки сумський губернатор Володимир Щербань, а і віце-прем‘єр із гуманітарних питань Дмитро Табачник, і ще з десяток представників більшості продовжують впевнено сидіти у двох кріслах. Поза сумнівом, пан Табачник знайде для публічних виступів красиві слова про моральність і правосвідомість. Але знов-таки, щось не дуже по-європейськи виходить: говорити одне, а робити прямо протилежне.

Людмила Литовченко:

Який же висновок можна зробити з цього?

Сергій Грабовський:

На мою думку, щось поки що дуже заважає парламентській більшості дотримуватися того курсу, який вона проголосила при своєму створенні. Можливо, втім, що скоро виборцям пояснюватимуть: у всьому винна опозиція. От якби її взагалі не існувало, чи, принаймні, вона була б дуже конструктивною, тоді б більшість Верховної Ради вважали взірцем демократичності та європейськості навіть у Великій Британії та Ісландії – країнах з найтривалішими традиціями парламентаризму.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG