Белград, 26 грудня 2002 – На передвиборчі кампанії витрачено немало часу і грошей, а результати виборів засвідчили, що більшість країн ще далеко від політичної й економічної стабільності
Громадяни Словенії, Сербії і Чорногорії цього року обирали президентів, у Боснії і Герцеговині, Чорногорії й Македонії проходили парламентські, а у Косові муніципальні вибори. На думку оглядачів, єдиним результатом усіх виборів, за винятком словенських, стало поглиблення політичних сварок. Президента Сербії не обрано ні після трьох турів голосування. Не обрано ні президента Чорногорії. Більшість депутатів в республіканському парламенті від жовтня мають партії, які виступають за незалежність Чорногорії. В Парламенті Боснії і Герцеговини більшість депутатських місць здобули ті самі націоналістичні партії, які свого часу повели мусульман, сербів і хорватів до братовбивчої війни. У косовському Парламенті перевагу мають три партії етнічних албанців, які виступають за проголошення незалежності провінції. Сербські депутати бойкотують роботу Парламенту. У Македонії після націоналістів прийшли до влади слов’янські партії лівого центру, які сформували коаліцію з партією колишнього вождя албанських повстанців Алі Ахметі.
Щодо журналістів, від наступного року більше не буде кореспондентів з Югославії. Країна буде називатися – Сербія і Чорногорія. Домовленості про це у березні досягли керівники двох республік. Конституційну хартію нової співдружності мали ухвалити ще у червні. Проте, вищого законодавчого акту немає й досі. Натомість є щоденні сварки, в яких серби звинувачують чорногорців у сепаратизмі, а чорногорці сербів – в гегемонізмі.
У Сербії тим часом розпалася правляча коаліція демократичних партій, яка два роки тому скинула й згодом видала Міжнародному трибуналові колишнього президента Слободана Мілошевича. Президент Югославії Воїслав Коштуніца сформував тіньовий кабінет міністрів. Боротьба за владу між ним і прем’єр-міністром Сербії Зораном Джінджичем сповільнила процес перебудови й поділила громадян.
Сербський уряд планував приватизувати протягом року тисячу з-поміж чотирьох тисяч державних компаній. Приватизовано не більше п’ятисот. Новими власниками часто стають колишні директори або невідомі іноземці за якими, мабуть, ховаються сербські бізнесмени, які свого часу вивезли гроші за кордон й наразі їх відмивають. Так, принаймні, пише преса.
Дехто відмиває мільярди, більшість щомісяця заробляє ледве 150 євро. Якби не було фінансової допомоги країн західної Європи, пенсіонери не отримували б ні мізерних – у порівнянні з цінами й коштами життя – сто євро. Все-ж, серби з радістю проводжають 2002-ий рік, бо сподіваються, що наступний не може бути гіршим.
Громадяни Словенії, Сербії і Чорногорії цього року обирали президентів, у Боснії і Герцеговині, Чорногорії й Македонії проходили парламентські, а у Косові муніципальні вибори. На думку оглядачів, єдиним результатом усіх виборів, за винятком словенських, стало поглиблення політичних сварок. Президента Сербії не обрано ні після трьох турів голосування. Не обрано ні президента Чорногорії. Більшість депутатів в республіканському парламенті від жовтня мають партії, які виступають за незалежність Чорногорії. В Парламенті Боснії і Герцеговини більшість депутатських місць здобули ті самі націоналістичні партії, які свого часу повели мусульман, сербів і хорватів до братовбивчої війни. У косовському Парламенті перевагу мають три партії етнічних албанців, які виступають за проголошення незалежності провінції. Сербські депутати бойкотують роботу Парламенту. У Македонії після націоналістів прийшли до влади слов’янські партії лівого центру, які сформували коаліцію з партією колишнього вождя албанських повстанців Алі Ахметі.
Щодо журналістів, від наступного року більше не буде кореспондентів з Югославії. Країна буде називатися – Сербія і Чорногорія. Домовленості про це у березні досягли керівники двох республік. Конституційну хартію нової співдружності мали ухвалити ще у червні. Проте, вищого законодавчого акту немає й досі. Натомість є щоденні сварки, в яких серби звинувачують чорногорців у сепаратизмі, а чорногорці сербів – в гегемонізмі.
У Сербії тим часом розпалася правляча коаліція демократичних партій, яка два роки тому скинула й згодом видала Міжнародному трибуналові колишнього президента Слободана Мілошевича. Президент Югославії Воїслав Коштуніца сформував тіньовий кабінет міністрів. Боротьба за владу між ним і прем’єр-міністром Сербії Зораном Джінджичем сповільнила процес перебудови й поділила громадян.
Сербський уряд планував приватизувати протягом року тисячу з-поміж чотирьох тисяч державних компаній. Приватизовано не більше п’ятисот. Новими власниками часто стають колишні директори або невідомі іноземці за якими, мабуть, ховаються сербські бізнесмени, які свого часу вивезли гроші за кордон й наразі їх відмивають. Так, принаймні, пише преса.
Дехто відмиває мільярди, більшість щомісяця заробляє ледве 150 євро. Якби не було фінансової допомоги країн західної Європи, пенсіонери не отримували б ні мізерних – у порівнянні з цінами й коштами життя – сто євро. Все-ж, серби з радістю проводжають 2002-ий рік, бо сподіваються, що наступний не може бути гіршим.
