Київ, 2 січня 2003 – На питання, яка структура в суспільстві виконує роль її нервової системи, відповісти складно. Але не виникає заперечення те, що найпершими повинні реагувати на хвороби та болі суспільства засоби масової інформації. А керівництво держави повинно нести відповідальність за стан цього суспільства. Констатувавши це, газета “Вечірні вісті” стверджує, що нерви українського суспільства надзвичайно міцні. Вони не реагують ні на що. А відтак суспільство не може почуватися спокійно. Бо ж одного разу, не отримавши необхідного сигналу, або ж попередження, живий організм може наразитися на смертельну небезпеку. Нерви, не здатні реагувати – мертві. На них покладатися не можна. Навіть якщо зовні це виглядає як повна стабільність і врівноваженість.
Минулий рік видався не з легких. – пише газета. Трагедії, що супроводжували його, лише додавали розпачу в і так не надто оптимістичні настрої співгромадян. Проте, автора публікації, більше непокоїть ставлення держави, зокрема, її керівництва, до наслідків трагедій. Скажімо, на відміну від Росії, де родичі загиблих, або ж заручники і досі продовжують подавати в суд на московську владу, а російські ЗМІ відкрито інформують про це, авіакатастрофа у Скнилові переведена до розряду місцевого інциденту. А винних в усьому зробили військовиків. Влада доволі вправно перевела юридичний аспект цієї трагедії в суму локальних компенсацій за матеріальні збитки, при цьому практично ніхто не порушував питання про відповідальність української держави, яку представляють президент та його оточення. Практика, відпрацьована роками. Російський досвід судового позову проти держави та її чільників повинен надихнути і українців, - переконаний автор. Адже трагедії можна не лише мужньо переживати, але й боротися з їхніми наслідками так, аби вони не могли повторитися в принципі.
Про недолугість української судової системи пише сьогодні газета “Сільські вісті”. У статті “Вони – не раби” докладно оповідається про судове засідання над учасниками акції “Україна без Кучми”, яка відбулася 9 березня 2001 року біля стін президентської адміністрації. Часопис вочевидь не схвалює вирок суду, і вважає, що він перекреслює головний принцип демократичного судочинства: право вище за закон, бо він минущий, а воно вічне.
Продовжує судову тему газета “Україна молода”, яка розповідає про те, як Верховний Суд “антикучмівську” постанову судді Юрія Василенка скасував. А розпочинається стаття спогадами новорічного привітання глави української держави. “…А собачка на колінах президентського онука відверто нудьгувала. Позіхала бідна тваринка під час звернення свого господаря до всіх двоногих цієї країни. І не знала вона, що не одній їй судилися смачні недоїдки із послідуючим ожирінням за слухняне виконання команди “Фас!”. Бо дядько поруч із нею на тлі комина та ялинки здатен примусити танцювати на задніх лапах не лише собачу популяцію України, а й значну частину решти ссавців”. Довідатися – хто ж саме танцює на задніх лапах перед главою держави можна зі статті “Ялиночка народилася. Справа “померла”.
Втім, ставлення до ялинки, де б вона не стояла – чи то в шикарних апартаментах, чи ж в невеличкій кімнатці – у більшості українців позитивне. Як і до святкування Нового року. Про це свідчать результати соціологічного опитування, з якими знайомить читачів газета “День”. У статті “Найбільше свято” інформується, що 37,3 % громадян України найбільшим святом вважають саме Новий рік. Для майже 25 % такою подією є Різдво Христове, а для 19,5 % – Великдень. Щоденник наголошує, що дані соціологічних опитувань у Західних регіонах свідчать про відчутну перевагу Різдва, як сакрального свята, над механічною зміною дат, якою по суті своїй “звичайний” Новий рік.
В цьому ж числі часопис вітає всіх з Різдвом Христовим. Нехай цей День, пише газета, нагадує всім людям доброї волі про необхідність загальної взаємоповаги, про можливість єднання всіх тих, хто вважають себе християнами.
Минулий рік видався не з легких. – пише газета. Трагедії, що супроводжували його, лише додавали розпачу в і так не надто оптимістичні настрої співгромадян. Проте, автора публікації, більше непокоїть ставлення держави, зокрема, її керівництва, до наслідків трагедій. Скажімо, на відміну від Росії, де родичі загиблих, або ж заручники і досі продовжують подавати в суд на московську владу, а російські ЗМІ відкрито інформують про це, авіакатастрофа у Скнилові переведена до розряду місцевого інциденту. А винних в усьому зробили військовиків. Влада доволі вправно перевела юридичний аспект цієї трагедії в суму локальних компенсацій за матеріальні збитки, при цьому практично ніхто не порушував питання про відповідальність української держави, яку представляють президент та його оточення. Практика, відпрацьована роками. Російський досвід судового позову проти держави та її чільників повинен надихнути і українців, - переконаний автор. Адже трагедії можна не лише мужньо переживати, але й боротися з їхніми наслідками так, аби вони не могли повторитися в принципі.
Про недолугість української судової системи пише сьогодні газета “Сільські вісті”. У статті “Вони – не раби” докладно оповідається про судове засідання над учасниками акції “Україна без Кучми”, яка відбулася 9 березня 2001 року біля стін президентської адміністрації. Часопис вочевидь не схвалює вирок суду, і вважає, що він перекреслює головний принцип демократичного судочинства: право вище за закон, бо він минущий, а воно вічне.
Продовжує судову тему газета “Україна молода”, яка розповідає про те, як Верховний Суд “антикучмівську” постанову судді Юрія Василенка скасував. А розпочинається стаття спогадами новорічного привітання глави української держави. “…А собачка на колінах президентського онука відверто нудьгувала. Позіхала бідна тваринка під час звернення свого господаря до всіх двоногих цієї країни. І не знала вона, що не одній їй судилися смачні недоїдки із послідуючим ожирінням за слухняне виконання команди “Фас!”. Бо дядько поруч із нею на тлі комина та ялинки здатен примусити танцювати на задніх лапах не лише собачу популяцію України, а й значну частину решти ссавців”. Довідатися – хто ж саме танцює на задніх лапах перед главою держави можна зі статті “Ялиночка народилася. Справа “померла”.
Втім, ставлення до ялинки, де б вона не стояла – чи то в шикарних апартаментах, чи ж в невеличкій кімнатці – у більшості українців позитивне. Як і до святкування Нового року. Про це свідчать результати соціологічного опитування, з якими знайомить читачів газета “День”. У статті “Найбільше свято” інформується, що 37,3 % громадян України найбільшим святом вважають саме Новий рік. Для майже 25 % такою подією є Різдво Христове, а для 19,5 % – Великдень. Щоденник наголошує, що дані соціологічних опитувань у Західних регіонах свідчать про відчутну перевагу Різдва, як сакрального свята, над механічною зміною дат, якою по суті своїй “звичайний” Новий рік.
В цьому ж числі часопис вітає всіх з Різдвом Христовим. Нехай цей День, пише газета, нагадує всім людям доброї волі про необхідність загальної взаємоповаги, про можливість єднання всіх тих, хто вважають себе християнами.
