Прага, 2 січня 2003 – 1 січня він склав присягу, а 2-го приступив до виконання своїх обов’язків як президент Бразилії. Луїс Інасіу Лула да Сілва – або просто Лула, як його популярно знають, обіцяв боротися з бідністю та голодом, бо така родюча земля, як Бразилія, може нагодувати всіх. Президент да Сілва є символом надії для сотень тисяч бідних бразилійців, та доказом того, що можна реалізувати свої мрії.
До 16-го року життя Маріна Сілва була неписьменною. Хворіючи на гепатит, вона була змушена лікуватися в місті. Саме там, в католицькому монастирі, вона видужала і навчилася читати й писати. 1 січня вона стала міністром екології Бразилії.
Бенедіта да Сілва виростала в найбідніших ґетто Ріо де Жанейра. Одна із 13-ти дітей, часто мусила шукати свою вечерю на міських смітниках. 1994 року Бенедіта да Сілва стала першою негритянкою, яку обрали до сенату Бразилії. Сьогодні вона є міністром соціального розвитку в новому бразильському уряді.
Сам президент Лула також народився в бідній сім’ї. В дитинстві він продавав апельсини та горішки, щоб допомогти своїй родині. Потім він чистив взуття на вулицях міста. В 5 класі мусів покинути школу, щоб заробляти гроші. У святковій доповіді він сказав своїм співвітчизникам: «Я ніколи не отримав жодного різдвяного подарунка. Коли мені було 18, я купив собі вживаний велосипед. Отож усім, хто зіштовхується з труднощами, я кажу, не втрачайте надію».
Бразилія – це країна великих контрастів, і не лише у природі. 20 відсотків найбагатших контролюють дві третини всього національного доходу. А найбідніших 20 відсотків диспонують лише двома відсотками національного доходу, кажуть експерти ООН. Бразилія з одного боку є багатонаціональною державою, де поруч живуть індіанці, африканці, мулати, а з іншого, глибоко закорінені олігархічні клани контролюють ледь не всі сфери життя і унеможливлюють зміни та поступ.
Президент Лула походить із партії робітників. Його кабінет міністрів аж ніяк не подібний до минулих урядів, в яких домінували олігархи, партійні боси та військові. Низка міністрів вийшли з того самого убогого середовища, що й Лула. І саме ці убогі розсіяли зерно надії по всій Бразилії, і зокрема бідні бачать в успіху свого президента свій власний шанс на краще майбутнє.
На інауґурації президента Лули зібралося більше ніж 200 тисяч осіб. З регіону, де народився Лула, в традиційних костюмах прийшли індіанці, щоб віддати шану, як вони говорять, «чоловікові нашої землі». З концертом виступив Жільберто Жіль, зірка бразильської музики. Після цього він склав присягу міністра культури.
Сам Президент Лула знає, що все не зміниться за один день. Обіцявши допомогти своїм бідним побратимам – а їх 50 мільйонів в Бразилії, Лула зізнався: «Ніхто не може збирати плоди, не посадивши жодного дерева».
Але мені здається, що успіх президента Лули – це вже посаджене дерево, це водночас і успіх кожного бідного бразильця, успіх та велика надія на краще завтра.
До 16-го року життя Маріна Сілва була неписьменною. Хворіючи на гепатит, вона була змушена лікуватися в місті. Саме там, в католицькому монастирі, вона видужала і навчилася читати й писати. 1 січня вона стала міністром екології Бразилії.
Бенедіта да Сілва виростала в найбідніших ґетто Ріо де Жанейра. Одна із 13-ти дітей, часто мусила шукати свою вечерю на міських смітниках. 1994 року Бенедіта да Сілва стала першою негритянкою, яку обрали до сенату Бразилії. Сьогодні вона є міністром соціального розвитку в новому бразильському уряді.
Сам президент Лула також народився в бідній сім’ї. В дитинстві він продавав апельсини та горішки, щоб допомогти своїй родині. Потім він чистив взуття на вулицях міста. В 5 класі мусів покинути школу, щоб заробляти гроші. У святковій доповіді він сказав своїм співвітчизникам: «Я ніколи не отримав жодного різдвяного подарунка. Коли мені було 18, я купив собі вживаний велосипед. Отож усім, хто зіштовхується з труднощами, я кажу, не втрачайте надію».
Бразилія – це країна великих контрастів, і не лише у природі. 20 відсотків найбагатших контролюють дві третини всього національного доходу. А найбідніших 20 відсотків диспонують лише двома відсотками національного доходу, кажуть експерти ООН. Бразилія з одного боку є багатонаціональною державою, де поруч живуть індіанці, африканці, мулати, а з іншого, глибоко закорінені олігархічні клани контролюють ледь не всі сфери життя і унеможливлюють зміни та поступ.
Президент Лула походить із партії робітників. Його кабінет міністрів аж ніяк не подібний до минулих урядів, в яких домінували олігархи, партійні боси та військові. Низка міністрів вийшли з того самого убогого середовища, що й Лула. І саме ці убогі розсіяли зерно надії по всій Бразилії, і зокрема бідні бачать в успіху свого президента свій власний шанс на краще майбутнє.
На інауґурації президента Лули зібралося більше ніж 200 тисяч осіб. З регіону, де народився Лула, в традиційних костюмах прийшли індіанці, щоб віддати шану, як вони говорять, «чоловікові нашої землі». З концертом виступив Жільберто Жіль, зірка бразильської музики. Після цього він склав присягу міністра культури.
Сам Президент Лула знає, що все не зміниться за один день. Обіцявши допомогти своїм бідним побратимам – а їх 50 мільйонів в Бразилії, Лула зізнався: «Ніхто не може збирати плоди, не посадивши жодного дерева».
Але мені здається, що успіх президента Лули – це вже посаджене дерево, це водночас і успіх кожного бідного бразильця, успіх та велика надія на краще завтра.
