Івано-Франківськ, 6 січня 2003 – В обласному будинку дитини на Івано-Франківщині зараз виховується близько сотні малюків віком до 4-х років. Працівники цього закладу стверджують, що чимало їхніх вихованців із часом приводять і власних дітей до сиротинця. Колишні сироти не можуть знайти своє місце в сучасному жорсткому суспільному житті.
У Надвірнянському обласному будинку дитини, що на Івано-Франківщині, на початок 2003 року виховується 84 малюки віком від місяця до 4-х років. Але це не межа. Зчаста їх буває і понад сотня.
Це типовий сиротинець, він працює цілодобово, без вихідних і відпусток. Групи сформовані по 12 дітей у кожній. Дітьми опікуються близько ста шістдесяти медсестер, виховательок та лікарів. Деякі з працівників обласного будинку дитини працюють тут із часу його заснування, себто 23 роки.
Медсестра Марія Балабан розповідає, що її колишні вихованці вже й своїх дітей приносять до сиротинця. Вони ж, звичайно, не впізнають жінок, на руках яких самі виховувались іще немовлятами. Таке явище в сиротинці стає типовим.
Як стверджують медики та соціологи, колишня радянська, хоча й недосконала, структура працевлаштування сиріт зараз повністю зруйнована. Дітей із сиротинця віддавали до інтернатів, пізніше відправляли на навчання у професійно-технічні училища, технікуми або ж скеровували на працю на фабрики та заводи. Зараз же ситуація кардинально змінилася. Чого вартий лише скандал довкола помешкань сиріт, – що їх, попередньо приватизуючи, продавали місцеві чиновники, – який розгорівся в минулі роки в місті Івано-Франківську та кількох районних центрах області. Держава позбавила себе турбот про дітей, які потребують перш за все якраз державної допомоги.
Головний лікар будинку дитини Галина Кузнецова повідомила, що сиротинець фінансують обласне управління соціального захисту та управління освіти. Однак грошей, які виділяються, недостатньо, щоб забезпечити утримання сиріт. Половина харчів та ліків для дітей-сиріт надходить у вигляді благодійної допомоги від підприємств та приватних фірм реґіону.
Коли діти, які зараз виховуються в сиротинцях, підростуть, їх традиційно відправлять до інтернатів. Що буде далі з ними, невідомо. Держава фактично самоусунулась від допомоги сиротам. Виростаючи, значна частина з них не в змозі інтегруватись у жорстке суспільне життя. Здебільшого такі люди існують лише за мізерну соціальну допомогу.
У Надвірнянському обласному будинку дитини, що на Івано-Франківщині, на початок 2003 року виховується 84 малюки віком від місяця до 4-х років. Але це не межа. Зчаста їх буває і понад сотня.
Це типовий сиротинець, він працює цілодобово, без вихідних і відпусток. Групи сформовані по 12 дітей у кожній. Дітьми опікуються близько ста шістдесяти медсестер, виховательок та лікарів. Деякі з працівників обласного будинку дитини працюють тут із часу його заснування, себто 23 роки.
Медсестра Марія Балабан розповідає, що її колишні вихованці вже й своїх дітей приносять до сиротинця. Вони ж, звичайно, не впізнають жінок, на руках яких самі виховувались іще немовлятами. Таке явище в сиротинці стає типовим.
Як стверджують медики та соціологи, колишня радянська, хоча й недосконала, структура працевлаштування сиріт зараз повністю зруйнована. Дітей із сиротинця віддавали до інтернатів, пізніше відправляли на навчання у професійно-технічні училища, технікуми або ж скеровували на працю на фабрики та заводи. Зараз же ситуація кардинально змінилася. Чого вартий лише скандал довкола помешкань сиріт, – що їх, попередньо приватизуючи, продавали місцеві чиновники, – який розгорівся в минулі роки в місті Івано-Франківську та кількох районних центрах області. Держава позбавила себе турбот про дітей, які потребують перш за все якраз державної допомоги.
Головний лікар будинку дитини Галина Кузнецова повідомила, що сиротинець фінансують обласне управління соціального захисту та управління освіти. Однак грошей, які виділяються, недостатньо, щоб забезпечити утримання сиріт. Половина харчів та ліків для дітей-сиріт надходить у вигляді благодійної допомоги від підприємств та приватних фірм реґіону.
Коли діти, які зараз виховуються в сиротинцях, підростуть, їх традиційно відправлять до інтернатів. Що буде далі з ними, невідомо. Держава фактично самоусунулась від допомоги сиротам. Виростаючи, значна частина з них не в змозі інтегруватись у жорстке суспільне життя. Здебільшого такі люди існують лише за мізерну соціальну допомогу.
